Івано-Франківськ

Коли кінець війни: сім історичних факторів, які визначать долю України та Путіна

Складіть разом ці сім моментів і ви побачите, наскільки важливими будуть наступні кілька тижнів.

maxresdefault 3 scaled

Поки в Україні нелегко знайти  аргументовану, поглиблену аналітику щодо ходу війни та термінів її заверешення, Ніл Ферґюсон –  британський професор історії в Гарвардському університеті, письменник і журналіст у колонці для Bloomberg спробував спрогнозувати, чим і як може закінчитися війна Росії проти України, пише ПІК.

  • Чи можуть санкції зупинити виконання завойовницького плану Путіна?
  • Чи може він застосувати ядерну зброю?
  • Війна чи мир: що обере Китай?
  • Чи правильно Зеленський застосовує у війні інформаційний простір?
  • Чи грамотно світові ЗМІ висвітлюють новини про невдачі Росії?

Мабуть, точка зору та прогнози британського історика будуть цікавими для читачів ПІК. Публікуємо ключові моменти.

Минуле дає підказки, але не дає чітких відповідей

Російське вторгнення в Україну було неважко передбачити на початку цього року. Вам просто потрібно було сприймати президента Росії Володимира Путіна буквально і серйозно, коли він стверджував, що російський і український народи єдині, і що можливість вступу України в Організацію Північноатлантичного договору або Європейський Союз є червоною лінією; і розуміти, що західні загрози економічних санкцій не зупинять його.

Однак тепер, коли війна Росії проти України триває вже другий тиждень (вже третій -ред), робити прогнози набагато складніше. Схоже, що діють сім різних історичних процесів, і неясно, який з них відбувається найшвидше. Все, що я можу зробити зараз для мінімального прогнозу, – це застосувати історію, оскільки немає моделі з політології чи економіки, яка дійсно могла би нам тут допомогти.

1. Чи вдасться росіянам взяти Київ за два, три, чотири тижні або ж ніколи?

Днями я чув, як стверджувалося, що російське вторгнення в Україну може перетворитися на “заморожений конфлікт”. Я думаю, що це набагато більше схоже на перший гарячий конфлікт часів Другої холодної війни, який буде вирішено доволі швидко. Є підстави вважати, що це перетворюється на путінську версію Зимової війни Сталіна проти Фінляндії в листопаді 1939 року, коли Червона армія зіткнулася з набагато жорсткішим опором, ніж очікувала від фінів. (Саме фіни винайшли Коктейль Молотова, названий на честь міністра закордонних справ СРСР В’ячеслава Молотова.)

Різниця в тому, що Сталін зміг наказати ввести другу, більшу хвилю радянських військ у лютому 1940 року, змусивши фінів прийняти його кабальні умови, включно з поступками 9% довоєнної території Фінляндії. У розпорядженні Путіна не так багато робочої сили і техніки.

Принаймні один військовий аналітик, якого я поважаю, сказав наприкінці минулого тижня, що у російських сил вторгнення залишилося близько двох тижнів, перш ніж серйозні проблеми з матеріально-технічним забезпеченням і постачанням змусять Путіна сісти за стіл переговорів. Я сподіваюся, що це правда. Знаменита 40-кілометрова колона, яка застрягла між Прибірськом і Києвом, є свідченням того, що війна виявилася не тим бліцкригом, якого, мабуть, очікував Путін.

З іншого боку, західні ЗМІ, схоже, надмірно висвітлюють новини про невдачі Росії та недостатньо уважні до того суворого факту, що загарбники продовжують наступати більш ніж на одному фронті.

Також немає достатнього визнання того, що російські генерали швидко зрозуміли, що їхній план А провалився, і перемикнулися на план Б – масовані бомбардування ключових міст, сценарій, знайомий за більш ранніми російськими війнами в Чечні й Сирії. Тиждень у політиці може бути довгим терміном, як сказав прем’єр-міністр Великої Британії Гарольд Вілсон. Але це короткий час на війні.

Кращою аналогією, ніж Зимова війна з Фінляндією, може бути радянське вторгнення в Афганістан, що розпочалося у грудні 1979 року. Причина, з якої все переросло в таку затяжну катастрофу для Червоної армії, полягала в тому, що афганські моджахеди були добре забезпечені американською зброєю. Сьогодні українці також отримують значну кількість техніки (зенітні ракети Stinger, протитанкову зброю Javelin, турецькі безпілотники Bayraktar TB2), велика частина якої зараз надходить через кордон з Польщі.

Україна також отримує життєвоважливу допомогу приватного сектора, зокрема, постачання інтернет-терміналів Starlink, які допомагають підтримувати зв’язок, попри російські атаки на телевізійні вежі (не кажучи вже про підтримку морального духу з боку засновника Starlink Inc. Ілона Маска).

Але в українців немає захисту від висотних бомбардувань і ракетних обстрілів. Доля незалежної України буде вирішена найближчими тижнями або днями. Якщо українські міста здаватимуться росіянам, ми можемо озирнутися назад і сказати, що західні постачання зброї уряду президента Володимира Зеленського були занадто незначними, занадто пізніми.

2. Чи дійсно санкції спричиняють такий серйозний економічний спад в Росії, що Путін не зможе просто досягти перемоги?

Хтось стверджує, що широта і глибина санкцій, введених щодо Росії, роблять їх безпрецедентними. Я не згоден. Те, як США і Європейський Союз розірвали фінансові зв’язки з Росією, навіть конфіскувавши ті частини резервів російського Центрального банку, які зберігаються за кордоном, лиш нагадує, але не зовсім відповідає санкціям, які Велика Британія і її союзники ввели проти Німеччини на початку Першої світової війни.

Ми повинні пам’ятати, що ці заходи, зокрема, не завдали поразки Німеччині, тому що – як і у Росії сьогодні, у неї були ресурси, щоби бути самодостатньою, хоча санкції, можливо, зробили перемогу Німеччини менш імовірною, збільшивши тяжкість війни всередині країни.

З кожним наступним тижнем руйнувань українських міст і вбивств українських мирних жителів, подальше посилення санкцій проти Росії здається очевидним. Деякі західні країни вже відмовляються від експорту російських енергоносіїв, наприклад США і Велика Британія (європейці вагаються). З іншого боку, Китай може допомогти Росії подолати економічний шок, точно так само, як протягом багатьох років він допомагав Ірану обходити санкції США, купуючи його нафту.

Економіка Росії зараз переживає такий самий серйозний удар, як і на початку 90-х, коли розпався Радянський Союз і завалилася планова економіка. Вона балансує на межі фінансової кризи, яка призведе до банкрутства банків, різкого зростання інфляції і дефолту принаймні за деякими суверенними боргами. Але навіть щоквартальне зниження валового внутрішнього продукту на 35% не прирікає країну на військову поразку, якщо її літаки все ще можуть літати, а танки все ще стріляють снарядами.

3. Чи прискорює поєднання військової та економічної кризи палацовий переворот проти Путіна?

Сучасна Росія пережила три народні революції ( у 1905, 1917 і 1991 роках). Були вбивства, наприклад, царя Олександра II у 1881 році і Леніна – у 1918 році, і палацові перевороти, такі, що привели Микиту Хрущова до влади у 1953 році і змістили його у 1964 році.

Але більшість російських правителів помирають від природних причин – навіть Сталін – хоча йому не поспішили надати медичну допомогу, коли у нього стався крововилив у мозок. Президент Борис Єльцин здивував усіх, подавши у відставку напередодні Нового 1999 року без примусу.

Чи може Путін відійти від влади, ставши жертвою власної зарозумілості, недооцінюючи мужність України і економічну міць заходу? Це можливо. Але я би не став ставити долю України на внутрішню політику Росії.

По-перше, репресивний апарат російської державної безпеки, схоже, перебуває в повному робочому стані. Росіян, які протестують проти війни, заарештовують і переслідують. З іншого боку, я не можу уявити собі ризикованішого кроку для представника російської еліти, ніж натякнути одному зі своїх колег навіть на найменшу зацікавленість у поваленні Путіна.

З іншого боку, навіть під час дещо фарсової трансляції засідання Ради Безпеки Росії два (три – ред.) тижні тому було очевидно, що не всі в Кремлі були повністю задоволені планом вторгнення Путіна в Україну. Більш правдоподібним, ніж народне повстання або заколот олігархів, є палацовий переворот, очолюваний одним або декількома керівниками Служби безпеки Росії.

Люди, які мають повноваження заарештовувати Путіна, – це люди, на яких він розраховує у виконанні своїх наказів про арешт: Микола Патрушев, голова Ради Безпеки і, як і Путін, офіцер КДБ з великим стажем; Сергій Наришкін, голова зовнішньої розвідки; Олександр Бортніков, який очолює Федеральну службу безпеки, наступницю КДБ.

4. Чи може ризик втратити владу підштовхнути Путіна до відчайдушних кроків, наприклад, застосувати ядерну зброю?

Найнебезпечніший аспект війни в Україні очевидний: Росія, хоча і багато в чому ослаблена, все ще є спадкоємицею Радянського Союзу як ядерної держави, на відміну від України, яка відмовилася від своєї радянської ядерної зброї в обмін на гарантію безпеки – Будапештський меморандум 1994 року, який виявився таким, що не працює.

Путін після початку війни перевів російські ядерні сили на” особливий режим бойового чергування”. Іншими словами, в режим підвищеної готовності.

Якщо метою Путіна було утримати членів НАТО від пропозиції прямої військової допомоги Україні, то, схоже, це мало певний ефект. Ідея Польщі та інших країн надати винищувачі Києву була коротко озвучена верховним представником ЄС із закордонних справ і політики безпеки Хосепом Боррелем, а потім згасла.

Путін, імовірно, блефує. Що би було, якби Путін таки застосував тактичну ядерну зброю? Якщо це українське місто, особливо Київ, він напевно спростує своє власне неправдиве твердження про те, що бореться за збереження історичної єдності російського та українського народів.

Росія зазнає поразки тому, що українці використовують зброю, яка постачається кількома країнами НАТО, включно з США і Туреччиною, але загалом вона завозиться в Україну з Польщі. Чи може через це Путін завдати удар по цілі в Східній Польщі – скажімо, в Любліні чи Перемишлі?

Це не можна повністю виключити. І він, безумовно, з більшою ймовірністю зробить це, якщо вважає, що США негайно не вживатимуть відповідних заходів проти російських цілей. Ключовий урок всієї цієї кризи полягає у слабкості з боку США, це робить Путіна сміливішим у своїх кроках.

5. Чи утримає Китай на плаву Росію, за умови, що він погодиться на компромісний мир, який пропонує у ролі посередника?

Нехай ні у кого не буде жодних ілюзій. Путін не розпочав би війну, якби не підтримка китайського лідера Сі Цзіньпіна. Тому росіяни чекали закінчення зимових Олімпійських ігор в Пекіні і лиш тоді напали на Україну. Тепер у китайців є можливість надати Росії економічну допомогу. Питання в тому, чи дасть цей важіль Сі роль посередника, яку відігравав Теодор Рузвельт у 1905 році, коли Росія воювала з Японією.

З ряду повідомлень ми знаємо, що китайська миротворчість цілком можлива. Раніше повідомлялося, що Китай, Франція та Німеччина “координують зусилля з припинення конфлікту”. Можна припустити, що ця війна не дуже тішить керівництво Комуністичної партії Китаю, у якого повно своїх проблем з COVID-19, сповільненням економіки і майбутнім з’їздом партії. Вони хотіли спокійного 2022 року.

Припускаю, китайці не робитимуть серйозних дипломатичних кроків до тих пір, поки не переконаються, що вторгнення Путіна повністю загрузло у весняному українському болоті.

6. Чи проявляється на Заході синдром дефіциту уваги до всього цього?

Весь демократичний світ вже знає словосполучення “Слава Україні!”, носить синьо-жовтий одяг, бере участь у проукраїнських демонстраціях.

Зазвичай, громадськість у США проявляє зацікавленість до будь-якого лиха за кордоном близько трьох тижнів (див. тимчасову хвилю обурення, яка стала наслідком виведення американських військ з Афганістану у 2021 році).

І все ж реакція на вторгнення Росії в Україну більш масштабна і триваліша. Один законодавець США сказав мені минулого тижня, що він “не може пригадати питання, яке більш нав’язливо переслідувало і більше об’єднувало” виборців.

Ми можемо роздумувати про те, чому в американських громадян така реакція на війну в Україні, але головне пояснення – вміле використання президентом України Володимиром Зеленським телебачення і соціальних мереж, щоби завоювати симпатії всього світу.

Єдине реальне значення обурення західної громадськості діями Путіна – це політичний тиск, який чиниться на Байдена та інших лідерів, щоб вони зайняли більш жорстку позицію щодо Росії.

7. Яким буде супутній збиток

Проблема для Байдена – і скоро вона стане проблемою і для його європейських колег – полягає в економічному збитку, який завдасть ця війна.

Інфляційні очікування вже різко підвищилися в результаті надмірних фіскальних і монетарних стимулів, введених на початку минулого року у формі американського плану порятунку і купівель активів Федеральною резервною системою, що тривають. Історія показує, що війни (набагато частіше, ніж пандемії) є найбільш частою причиною стрибків інфляції.

Навіть якщо росіянам не вдасться перешкодити реанімації ядерної угоди з Іраном, повернення іранської нафти на світовий ринок навряд чи компенсує шок від західних санкцій проти Росії. Ба більше, такі коливання цін не обмежуються нафтою і газом, а зачіпають безліч інших сировинних товарів. Перспектива зриву врожаю зернових в Україні цього року означає значне зростання цін на продовольство зі всілякими наслідками, особливо в країнах, що розвиваються.

Ми також не можемо ігнорувати ризики, які можуть таїтися в міжнародній фінансовій системі. Дуже багато установ безтурботно проігнорували наближення війни, і у їхній власності залишилася велика кількість російських активів, які впали в ціні. Збитки такого масштабу – і ще більше, якщо російська держава не виплатить частину свого боргу, майже завжди мають наслідки. Дефолт Росії за облігаціями в місцевій валюті у 1998 році став важливим елементом краху Long-Term Capital Management того самого року.

Складіть разом ці сім невловимих моментів, і ви побачите, наскільки важливими будуть наступні кілька тижнів. Це перша велика криза Другої холодної війни, яка багато в чому схожа на дзеркальне відображення Першої холодної війни, де Китай є старшим партнером, Росія –  молодшим, і гаряча війна йде в Східній Європі, а не в Східній Азії (війна в Кореї в 1950 році).

Я не знаю, чим закінчиться ця криза, але передбачаю, що вона матиме глибокі наслідки для перебігу супердержавного змагання, пише американський аналітик.

Ніла Фергюсона переклав і адаптував Сергій Громенко,

кандидат історичних наук, письменник, керівник програми в Ukrainian Institute for the Future.

Читайте також: 



Новини партнерів







Коментарі

0

Коментарів ще немає

Залишити відповідь

Ваш email не буде опублікований. Обов’язкові поля позначені зірочкою (*)

Поле має бути заповнене
Поле має бути заповнене
© 2020 Всі права захищено