Без міцного тилу не буває успішного фронту, стверджують військові. І в час героїчного спротиву російським окупантам, мирні українці своєю вірою у Збройні сили, своєю єдністю на щоденною працею в тилу наближають перемогу.
- Як це відбувається у Галицькій територіальній громаді – ПІК з’ясовує у розмові з міським головою Олегом Кантором.
Громада живе за законами воєнного часу
– Пане Олеже, перше запитання – на випередження. Чи уявляєте, як зустрінете день перемоги над одвічним ворогом?
– Зі сльозами на очах. І не соромлюся цього сказати. Я вірю, що перемога буде скоро, і не хочу слухати песимістів, які кажуть інакше. Наша віра, наша жага до перемоги цей день наближають щодня, треба тільки трішки потерпіти.
Я вірю, що Україна після перемоги в цій страшній війні стане такою державою – європейською, що з нею будуть рахуватися в першу чергу.
– Як змінилося життя великої Галицької громади на шляху до перемоги?
– Змінилося все, як в нашій роботі, так й у свідомості кожного галичанина, як і кожного українця. Після 24 лютого, я думаю, всі ми переосмислили сенс свого життя, як такого. Кожна людина, не беручи до уваги, на якій вона посаді, хто вона є в нашій державі, усвідомила, що Росія – це ворог.
– Однак, ще місяць тому майже ніхто не вірив, що країна-агресор таки здійснить таке криваве вторгнення. А ви особисто, в це вірили?
– Знаєте, вже напередодні вторгнення люди в громаді мене постійно питали: «Невже буде війна»?. А я щиро усіх заспокоював. І ніколи б не міг подумати, що один слов’янський народ піде крилатими ракетами на інший.
І навіть 24 лютого, о п’ятій ранку, коли мені подзвонив товариш і сказав, що «почалося», я сказав: «Та як???».
Тепер, починаючи з 24 числа, кожен день у нашому житті є днем надзвичайної напруги, помноженої не у 2-3, а в 10,20 і 30 разів. Живемо за законами воєнного часу.
Попри усі завдання і турботи, спричинені війною, стараємось стовідсотково виконувати свою поточну роботу, яку виконували й до війни. Ситуація в громаді стабільна і контрольована. Всі служби працюють в штатному режимі. Це стосується комунальної сфери, освіти, медицини.
Я хочу подякувати усій команді міської ради, що з перших днів надзвичайних випробувань напружено працює заради нормального функціонування територіальної громади.
Варто сказати, що завдяки колективу міської ради у нас створений потужний хаб видачі харчування та одягу для тимчасово переміщених осіб. Наші працівники їх щиро приймають, організовано відпускають усе необхідне, спілкуються.
І в час війни гроші мають значення
– Чи виконує бюджет – місцевий та державний – свої фінансові зобов’язання перед працівниками бюджетної сфери?
– Всі отримують заробітну плату. І це добре. Але скажу відверто, що, на превеликий жаль, надходження до бюджету з кожним днем зменшуються і зменшуються.
Постійно аналізуємо стан речей. Якщо бачимо, що немає надходжень від тих платників податків, які до війни були активними донорами бюджету, ми з ними спілкуємося, з’ясовуємо причини негативних змін.
На жаль, деякі підприємства в силу своєї специфіки припинили роботу. І це прикрі реалії.
А тому, якою буде фінансова картина у громаді щодо виплати заробітної плати бюджетникам за квітень, наразі прогнозувати важко.
Вважаю, що може комусь доведеться відмовитись від звичних раніше винагород, премій.
– О, це не легка справа…
– Я особисто відмовився від преміальних уже за минулий місяць, у повному обсязі.
Варто сказати, що працівники міської ради, сфери освіти і медицини перерахували свій одноденний заробіток на підтримку Збройних Сил України. Це позитивно характеризує наших людей.
– А щодо громадського порядку – яка у вас ситуація, адже ворог не припиняє диверсії та інформаційні провокації на усій території України?
– З першого дня наше добровольче формування разом з поліцією та ротою охорони підтримують порядок у громаді, патрулюють стратегічні об’єкти, все тримають у полі зору.
Галичани гостинно прийняли понад 1900 переселенців
– Чи не найбільш гаряча та чутлива історія в тилу – це сотні, тисячі людей, які покинули свої рідні домівки і втекли у наші краї з тих областей, де ворог вбиває, руйную, спалює усе на своєму шляху.
– У нас зареєстровано понад 1900 тимчасово переміщених осіб. Я хочу подякувати усім мешканцям Галицької громади, які прихистили цих людей – багато з них залишились без домівки, без засобів для існування. Я хочу подякувати старостам за турботи про переселенців.
– Що робите, щоб цим багатостраждальним українцям було у громаді душевно комфортно – наскільки це можливо взагалі?
– Ми зробили акцент на тому, щоб люди, які втекли від російської агресії були у більшості розміщені в приватному секторі Галицької громади. Щоб у них було більше спілкування, щоб наші люди могли відволікти їх від тих жахів, які довелося пережити, щоб було у них більше позитивних емоцій.
Адже після побаченого та пережитого, наші гості навіть не хочуть про те розповідати. І знаєте, їхні діти та онуки ще довго будуть пам’ятати ті пекельні картини, що привнесли в їхні долі російські окупанти.
До речі, маємо й осередки, так би мовити колективного проживання переселенців. Це у садочках сіл Комарів та Сапогів, у школі села Залуква та у приміщенні амбулаторії у Дорогові.
Я там буваю, спілкуюся і з приємністю дивуюся, як позитивно ставляться, як піклуються працівники цих закладів та й інші мешканці згаданих сіл про людей, що знайшли у нас свій прихисток.
Ми щиро хочемо, щоб переселенці відчули повагу до себе, гостинність галичан, мешканців всієї західної України. Щоб вони побачили, що бандерівці, це зовсім не те, що малює кремлівська пропаганда. Щоб могли побачити, що ми люди, які люблять свою землю, свою свободу й усім цього бажають.
До слова, на базі Галицького ліцею імені Ярослава Осмомисла відкриваємо для переселенців заняття з української мови. Вони хочуть її знати, тож користуючись нагодою, чому б людям не допомогти? Зараз є унікальна можливість згуртувати в усьому український народ, дати кожному відчути, що ми всі єдині – від заходу до сходу, від півдня до півночі.
– В деяких місцях Прикарпаття виникають питання до чоловіків-переселенців, мовляв, чому не йдуть до війська?
– Доводилось й у нас таке чути. Так ось, понад двадцять чоловіків, які привезли сюди свої сім’ї, уже мобілізувалися, пішли у війська. І цей процес продовжується.
Процедура досить прозора. Коли чоловіки-переселенці до нас прибувають, ми їх офіційно реєструємо. Але не видаємо посвідки тимчасових переселенців, а спочатку відправляємо у військовий комісаріат.
Там їх беруть на облік, направляють на медичну комісію, І якщо за її висновками мужчина не придатний до служби, ми завершуємо процес його реєстрації, як тимчасового переселенця і з відповідною посвідкою вони мають право вільно перебувати на території нашої громади.
І я б дуже просив краян, до всіх людей ставитись доброзичливо, не потрібно з когось робити підозрюваних. Адже й у молодої, на вигляд здорової людини, можуть бути хвороби, які не дають права її мобілізувати.
До Галича пролягли маршрути допомоги з Європи
– В усі райони та міста Прикарпаття надходить гуманітарна допомога із-за кордону. Як ця справа налагоджена у вас?
– Все добре. Щиро дякую усім небайдужим людям, які долучилися до того, щоб ми мали чим допомогти тимчасовим переселенцям. Завдяки комунікації з нашого боку уже в перші дні війни надійшла гуманітарна допомога від Червоного Хреста Румунії. Дві машини з допомогою прибули за ініціативи діаспори з Франції. Надійшли необхідні речі в рамках проєкту DECIDE за участі посольства Швейцарії в Україні.
Серед наших благодійників також Данія – громадська організація Бавер Україна, Республіка Польща – Гміна Даброва, Благодійний фонд «Карітас» Бєльсько-Живецької дієцезії.
– Що в основному отримує громада для підтримки переселенців?
– Перелік товарів доволі довгий. В основному це харчі, медикаменти, засоби гігієни, одяг, взуття, ковдри, покривала, матраци, спальні мішки, каремати.
Словом, все що потрібне людям, які втікали від війни іноді, як то кажуть, на босу ногу.
Хочу сказати, що я приємно здивований, як позитивно проявляє себе невелика католицька спільнота нашого міста, яка надає допомогу з Польщі. Щиро дякую цим святим отцям.
– Польська сторона чи не найбільше пройнялася нашою бідою?
– До слова, не знаю, кому цікаво було до війни сіяти ворожнечу між українським та польським народами. Але зараз, у час біди, весь світ побачив, що так, як поляки нам допомагають – не кожна країна зуміла. Це заслуговує від нас надзвичайної подяки. Дружній і дужий польський народ підтримує нас не тільки посилками, а й щиро приймає українців на своїх теренах.
Ми переконуємось, що саме у важкий час відкривається, хто твій друг, а від кого треба триматися подалі.
Хочу сказати, що в такий важкий час ми навіть у нашій громаді бачимо, хто є хто. Ми бачимо, хто чим займається, як той чи інший пан чи пані ставитися до своєї роботи, до підтримки армії, до мобілізації.
– Вас, Олеже Михайловичу, це дуже засмучує?
– Зараз не до сентиментів. Я хочу, щоб усі зрозуміли, що в кожного своя війна. Хтось на передовій захищає Україну, хтось в тилу забезпечує життєдіяльність населених пунктів, дбає про нормальне функціонування всіх служб, турбується про родини воїнів, які воюють.
А якщо Батьківщина покличе на фронт?
– Владні обов’язки в тилу є зараз Вашою головною місією. А якби Батьківщина покликала на війну – Вас, чи когось зі старостів громади – пішли б? Чи як керівники маєте певний імунітет від призову?
– Скажу відверто, у найгарячіші, перші дні війни, я, як людина на вдачу войовнича, вже був налаштований йти у військо. Звичайно, що хотів би отримати певні навички, як воювати… Проте мені пояснили, що не маю права залишити громаду, це буде не правильно стосовно людей… Хоча, все ще може бути.
Тим часом наш староста із села Козина – молодий, патріотично налаштований Віталій Пасічняк пішов на війну. Зараз він уже солдат, на передовій.
Крім того, що свідомо прагнув захищати Україну, він ще й хотів своїм прикладом надихнути інших хлопців свого старостинського округу – щоб йшли бити ворога. Старостою з Козини гордиться уся громада.
Галичани моляться за нього, бажають щасливого повернення. І оплакують 22-річного хлопця, воїна-контрактника Ігоря Іванова, який загинув при обороні Києва, в бою з російськими окупантами.
До речі, разом з Ігорем пішли воювати його батько та стрийко, переживали за юнака. Та на війні не буває жодних гарантій на життя.
24 березня віддати шану Герою – Ігорю Іванову – прийшли сотні галичан. У церкві Різдва Христового відбулася прощальна літургія за загиблим, а потім жителі громади провели воїна в останню путь.
– В країні розгортають польові госпіталі, мобілізують медичних працівників. Чи відчуваються з цього приводу переживання серед військовозобов’язаних лікарів та медичних сестер вашої громади?
– Підстави для переживань є, бо війна – це завжди небезпека. Особливо війна з російським окупантом, який холоднокровно вбиває навіть дітей. То чи буде зважати на білий халат, на червоний хрест? Проте, потрібно рятувати, лікувати наших воїнів і медики до цього готові.
Тост тільки за героїв
– Пане Олеже, ми всі живемо в атмосфері війни. Та життя іноді дарує приємні моменти та усмішки. У Вас наближається день народження. Як будете відзначати?
– Свій найвеличніший день народження пам’ятаю з того часу, коли мені було тридцять – це вісімнадцять років тому. А тепер 4 квітня у мене буде пересічний день в календарі, звичайний робочий день, а можливо, й складніший – все залежить від «сюрпризів» воєнного часу.
– І який може бути святковий стіл, якщо й продаж спиртного заборонений…
– Справа не в тому. Я чоловік запасливий. Та немає бажання до спиртного. А якщо прийдеться підняти чарку, то виключно за наших героїв, за наших воїнів, що наближають перемогу на фронтах. Героям слава!
Діалог вела Марія Палюга.
Портретні фото Івана Денисюка.
Читайте також:
- ВІДЕОанонс: У кожного українця своя війна, для перемоги – Олег Кантор, Галицький голова
- У Галичі попрощалися із 22- річним бійцем, що загинув під час оборони Києва (ФОТО)
- Що відбувається на гарячих ділянках фронтів ㅡ звіт Генштабу ЗСУ (ФОТО)
- У мережі показали, як окупанти відправляють в Росію награбоване в Україні (ВІДЕО)
- Припиніть виставляти себе дурнями – Зеленський (ВІДЕО)
- Ваш гороскоп на тиждень 4-10 квітня
Приєднуйтесь до нас у Facebook, Instagram, Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
