Колись у Станіславові була площа, названа на честь засновника міста-фортеці – Потоцького. Нині її нема, а більшу частину займає головний корпус медуніверситету, позаду якого – сквер Руської Трійці. А що ж там було до того?
Як все починалося…
З прибуттям у місто євреїв, їм у 1662 р. був наданий окремий привілей, а також право на будівництво дерев’яної синагоги на південно-східному бастіоні (в районі Тринітарської площі, нині – ринок «П’ятачок»). Ані малюнків, ані описів її не збереглось, однак за аналогією з божницями інших міст вона могла нагадувати шляхетський двір.
Осівши тут, євреї утворили свій квартал, який у порівнянні з кварталами інших народностей, що мешкали на території фортеці, знаходився трохи віддаленіше від ратуші. Але у період між 1717 і 1721 роками власник Станиславова Юзеф Потоцький видає привілей, яким наказав перенести синагогу-божницю на південну околицю.
Переселення на «жидівський» бастіон
Нову синагогу збудували посередині подвір’я бастіону, що лівіше Тисменицької брами. Історик Зеновій Федунків, який детально займається міськими фортифікаціями, називав цей бастіон «жидівським». І не випадково. У південній частині станиславівської фортеці в ХУІІ ст. утворився цілий єврейський квартал. Щодо нової синагоги, то вона теж була дерев’яна. Єврейський історик міжвоєнної доби Леон Штрайт вважає, що при її будівництві використовували матеріал від старої божниці. Та зробили її настільки недбало, що вже через два десятиліття споруда перебувала в аварійному стані.
Але все змінилося після розібрання укріплень станиславівської фортеці. Насамперед юдеї вирішили збудувати нову муровану синагогу. Через складні часи зводили божницю досить довго. Станиславів кілька разів грабували російські війська та спустошувала епідемія чуми. Лише у 1777-му, коли Галичина вже була під владою Австрії, будівництво, нарешті, скінчили.
Кадастрова мапа Станіславова. 1848 р.
Злощасні пожежі
Але у 1826 році синагога згоріла під час пожежі. Точної дати побудови нової божниці дослідникам встановити не вдалось. Історик Леон Штрайт описує її так:
«Зовні синагога виглядала дуже скромно. Затиснута між іншими будинками, вона не мала жодної видатної ознаки. Величезні поверхи стін були цілком порожні та ніяк не оздоблені. Вікна містилися високо, а дах був інакший, ніж тепер. Він був плаский, як на житловому будинку, і вкритий ґонтою».
Однак злий рок не залишав синагогу. «Мармулядова пожежа» 1868 року не оминула її своєю увагою. Тоді повністю вигорів дах із дерев’яними кріпленнями. На щастя, склепіння не завалились, однак від жару і чаду постраждали внутрішні розписи та алебастрові стовпи. Реставрацію провели поспіхом і недбало.
Наслідки Мармулядової пожежі. 1868 р.
Квартал, кагал і… пожежне депо
Тим часом територію навколо синагоги щільно забудували. Поруч звели кілька житлових будинків та споруду кагалу – утворився єврейський адміністративно-релігійний центр. Ймовірний час спорудження будинку кагалу – 1870-1880-ті. Про це свідчить і архітектурний стиль історизму, притаманний тій епосі. Ми не побачимо тут якихось особливих прикрас – будинок виконував адміністративні функції та був власністю єврейської громади, яка гроші на вітер не кидала.
Тим часом багатостраждальну стару синагогу вдалося повність відновити. Зокрема, у 1900-му інтер’єри споруди розписав львівський майстер Мойсей Тайтельбаум. Хоча сучасники зазначали, що його розписи були позбавлені стилю і були, радше, сумішшю всіх можливих художніх форм.
Так, стіни вкривали турецькі візерунки, наріжні стелі витримані в арабському стилі, а решта склепінь – у бароковому.
Останній раз божницю реставрували у тридцятих – усували пошкодження, завдані Першою світовою війною. Однак, попри численні потрясіння, інвентар синагоги зазначає багато старовинних речей.
До речі, була на цій ділянці ще одна довга біла споруда, звернена вікнами на теперішню вулицю Сотника Мартинця. Спершу припускали, що це і була головна станиславівська синагога. Насправді це не вона. Краєзнавець Михайло Головатий стверджував, що на поштівці ми бачимо… старе пожежне депо.
Комендант-руйнівник Бо
Під час німецької окупації комендантом Станіслава став колишній льотчик Бо. Він мав якусь патологічну тягу до руйнування і в 1942 році знищив (руками самих же євреїв з гетто) весь єврейський квартал, разом з кагалом і синагогою.
Але існує й інша версія, згідно з якої у всьому винні радянські льотчики. Напередодні штурму Станіслава влітку 1944-го більшовицьке командування вислало бомбардувальник, який мав розбомбити німецький штаб, що містився у теперішньому адмінкорпусі медуніверситету. Але пілоти схибили та влучили в єврейський квартал. А коли руїни розібрали, утворився великий пустир.
Студентський скверик та шаховий павільйон
У 1945-му більшовики відкрили у Станіславі медінститут, за головним корпусом якого було порожнє місце. Аби пустир не муляв очі студентам і викладачам, його перетворили на скверик.
Згодом там спорудили шаховий павільйон, де відбувались запеклі баталії.
Довший час ця зелена зона вважалась продовженням площі Міцкевича, але на початку 2010-х все змінилося. 1 січня 2012 року в Івано-Франківську відкрили перший в світі пам’ятник Руській Трійці (скульптор Володимир Довбенюк).
А вже за три роки, 30 липня 2015 року, в тому ж Івано-Франківську сквер, де стоїть цей пам’ятник, перейменували на Сквер імені Руської Трійці. Цікаво, що у тому ж місті Івано-Франківськ також є Вулиця Маркіяна Шашкевича і Вулиця Івана Вагилевича.
За матеріалами Івана Бондарева та газети “Репортер”
Читайте також:
Підписуйтесь на нашу сторінку у Facebook, Instagram , Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
