У середмісті Станіславова жили найбагатші городяни. Простіші мешкали в передмістях, яких було два — Галицьке й Тисменицьке. Останнє тягнулося вздовж сучасної вулиці Незалежності та мало кілька дерев’яних храмів, писав свого часу “Репортер“.
Католики молились у костелі святого Йосипа, що стояв на місці нинішнього «Укрексімбанку». Там же був цвинтар. На початку ХІХ століття у костел влучила блискавка, й він згорів. Пізніше ділянку забудували, але власникам споруд з того часу, м’яко кажучи, не дуже щастить.
Зовсім недалеко стояла українська церква. Одні джерела називають її храмом Успіння Пресвятої Богородиці, інші — церквою святої Варвари. Краєзнавець Михайло Головатий вважає правильними обидві назви. Просто в церкві Успіння була каплиця з популярною іконою святої Варвари, тому храм отримав відповідну народну назву.
Містилась та церква в районі будинку на Січових стрільців, 44б (тепер — господарська споруда біля музичної школи). У міжвоєнний період там був філіал Сестер Служебниць.
Марія Вуянко у книжці «Археологія середньовічного Івано-Франківська (Станиславова)» наводить спогади колишніх монахинь:
«При побудові цього дому тяжко ми працювали, носячи цеглу, воду, копаючи землю та осушуючи, бо це був цвинтар з багнами».
Кадастрова мапа 1948 р.
Під час революції 1848 року храм вже не діяв і в ньому відбувались засідання окружної Руської ради. Невдовзі будівлю розібрали через аварійний стан, а церковні речі перенесли до колишнього єзуїтського костелу, який передали греко-католицькій громаді Станиславова.
Що на цьому місці зараз?
У 19 ст., вже після того, як стара церква зруйнувалася, ділянка стояла пусткою. Аж у 1935 заходами товариства безженних священиків тут було зведено будинок для бурси ім. св. Йосафата, що до того часу перебувала в одній із вілл у кінці Липової вулиці (тепер – Шевченка). Цей заклад володів ним лише п’ять років, з 1940 приміщення належить музичному училищу.
В 1960-х рр. споруду видовжено з 33,35 до 57,85 м; у добудованій частині розміщено спортивну залу, індивідуальні класи й бібліотеку училища.
Малий семінар ім. священномученика Йосафата (так називалася бурса після 1936) мусив припинити свою добродійно-виховну діяльність і лише коротко відновив її в 1941–44 рр. У 1940 за постановою раднаркому СРСР будинок Малого семінару передали щойно створеному музичному училищу, організованому на базі Львівського музичного інституту ім. Лисенка та Станиславівської консерваторії ім. Монюшка.
Оскільки філія була утворена в 1921 з першої в Галичині музичної школи, заснованої ще в 1902 Д. Січинським (1865–1909), то в 1965 училищу присвоїли його ім’я.
Читайте також на ПІК:
Підписуйтесь на нашу сторінку у Facebook, Instagram , Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
