За перших поляків: Костел Святого Юзефа та цвинтар
Колись на цій місцині знаходився загадковий дерев’яний костел Святого Юзефа, розташований парадним фасадом на Тисменицьку дорогу (нині – «стометрівка»).
Перший історик міста Грибович з цього приводу небагатослівний: «Також на Тисменицькому передмісті був раніше дерев’яний костел Св. Йосипа, але після пожежі на тому місці лежить великий город, що належить місцевому поштмейстеру», писав “Репортер“.
Його колега Алоїз Шарловський проливає більше світла. За його словами, храм спорудили у першій половині XVIII століття коштом Юзефа Потоцького. Костел стояв при давньому кладовищі та опікувався міським шпиталем. На утримання пробоща (священник) і шпиталю щорічно виділялося 1179 злотих 15 грошей. Наприкінці того ж століття костел згорів і більше не відбудовувався.
На цьому відомості про храм могли остаточно вичерпатися, якби у 1934 році на шпальтах «Кур’єра Станиславівського» краєзнавець Юзеф Зелінський не надрукував об’ємну розвідку «Костел Святого Юзефа на Тисменицькому передмісті». Він працював із костельними архівами та зміг відтворити історію храму.
Фундатором храму був власник міста Юзеф Потоцький – на той час воєвода Київський. Роботи почалися близько 1730 року, а вже 5 лютого 1732-го новозбудований храм приєднали до станиславівської колегіати як філіальний костел. Офіційно його назвали на честь святого Йосифа, тобто чоловіка Діви Марії, але водночас це був «прогин» під тезку-спонсора.
Першим ксьондзом став Юрій Вонклофен, який також входив до складу каноніків капітули станиславівського колегіального костелу.
На мапі 1792 року добре видно костел Святого Юзефа, а також католицький цвинтар, де ховали мешканців Тисменицького передмістя. Позаду стоїть просторий будинок священник, навколо якого розбитий сад. Уся забудова замальована зеленим кольором, тобто виконана з дерева.
Є костел й на мапі 1800 року. А далі – він зникає…
За Австрії та других поляків: літня тераса та сквер
Як йшлося вище, вважається, що храм згорів. Втім польський краєзнавець Юзеф Зелінський вважає, що його розібрали. Натомість за народними переказами, в нього влучила блискавка. Тим не менш, мешканці Станиславова не забули про храм і сусідню невеличку вуличку назвали іменем Святого Юзефа. Тепер це початок Шашкевича, до перетину із стометрівкою.
У 1821 році залишки плебанії і господарських споруд придбав поштмейстер Ян Кнорек. Будуватись на цвинтарі – погана прикмета, але поштмейстер мав то в носі і звів собі особняк. Під час Мармулядової пожежі 1868-го він згорів, при чому саме на цьому будинку вогонь зупинився.
Пізніше ділянку викупив поштмейстер Ян Кнорек. Зі сторони вулиці Сапіжинська (нині – Незалежності, «стометрівка») в 1874 році, за ініціативою бургомістра Станиславова І.Камінського, була зведена електична триповерхова будівля, відома як готель “Камінського”.
А на куті із вулицею Святого Юзефа (нині – Шашкевича) у 1896 році збудували будинок двоповерховий міщанського казино. Невдовзі на першому поверсі відкрили ресторан, який мав першорядний літній майданчик-сад. Знаходився він саме на сучасному місці «Молочного кафе».
«Найкращий сад від ресторації Польського казино (Сапіжинська,12-Незалежності) та новозбудована крита веранда», – йшлося у рекламному повідомленні 1925 р.
Там відбувалися щоденні (не зважаючи на погоду) концерти струнної музики. Заклад вирізнявся хорошою кухнею, буфетом, напоями відмінної якості та старанне обслуговування.
Радянський період: зірковий час «Молочка»
Нещодавно у групі «Ретро Франківська» з’явилася цікава світлина радянського періоду. Розмістила її Вікторія Вагіль. На знімку, датованому серединою 60-х рр., бачимо невеликий скверик саме на місці «молочки».
Ліворуч – колишня будівля польського казино, де в радянський час знаходився Будинок політосвіти – нащадок партійного кабінету. У 1979 році він переїхав у новозбудоване приміщення, а порожні кабінети зайняли обласний науково-методичний центр та обласна бібліотека для юнацтва.
Щодо «зеленої зони», то приблизно у 60-х там збудували одноповерхові цілком непримітні будинки. Проіснували вони недовго, адже на початку 1980-х році їх знесли задля спорудження грандіозної будівлі, архітектором якої став Ярослав Дяків.
«Колись там були одноповерхові будинки, котрі знесли. Цю споруду звели в сучасних формах, але вони майже повторюють форми будинків — сусідів, не тиснуть, а доповнюють, бо, ясна річ, не може стояти в центрі міста старий одноповерховий будиночок», – розповідав у одному з інтерв’ю знаний місцевий архітектор Зеновій Соколовський.
Як відомо, у 70-80 роках в Івано-Франківську спостерігалася спроба «побавитися» в народні мотиви, зокрема, було вигадано так званий «гуцульський стиль». Саме тоді розпочалося будівництво низки громадських споруд. Таких, як Івано-Франківський аеропорт і «Молочне кафе», які мали стати візитною карткою регіону.
Аби розмістити там літній майданчик, перекрили всю вулицю. І не даремно. Адже як в самому приміщенні кафе, так й на літнику, були постійні аншлаги. Франківчани цілими родинами мало не кожних вихідних навідувалися до культового кафе поласувати смаколиками.
Сучасний період: занедбаний будинок-привид
Вже десятки років кафе закрите. Всередині заклад перетворився на руїну через розпочаті й незавершені ремонтні роботи. Така ситуація триває відтоді, як у січні 2004 року про своє право власності на ласий шматок нерухомості в середмісті заявив місцевий підприємець Костянтин Бородайко.
Наразі приміщення начебто перебуває у приватній власності, утім ця власність доводиться тривалою судовою тяганиною…
Внутрішнє подвір’я колишнього казино, а нині – бібліотеки та ресторації “Цукерня” (вул. Незалежності, 12):
Десь цьому місці колись був Костел Святого Юзефа та католицький цвинтар (нині – С. Стрільців 27-а):
Читайте також:
Підписуйтесь на нашу сторінку у Facebook, Instagram , Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
