Зернові домовленості у Стамбулі: що виграла Україна, а що – Росія

Як повідомляла ПІК, Україна та Росія вчора підписали у Стамбулі так звані  зернові домовленості. Підписали окремо – наразі є кілька документів, які погодили окремо українські, окремо російські делегати з генсеком ООН та турецьким керівництвом.

Цікаву аналітику за результатами підписання домовленостей зробив популярний портал новин LB.ua.  Пропонуємо читачам ключові висновки.

Якщо Росія не порушить домовленості, у чому є сумніви у багатьох аналітиків, Україна зможе відправити свою продукцію – зерно, масла та добрива – з трьох одеських портів – «Чорноморськ», «Південний» та «Одеса».

При цьому відбуватиметься постійний моніторинговий контроль зі Стамбула з тим, щоби до українських портів могли заходити виключно іноземні торговельні судна. Ворожі війська не зможуть підходити до кораблів – формуватиметься зона безпеки.

Позитивне для України

Україна не мала іншого варіанту, окрім як домовитися про розблокування портів і морських шляхів для відправки свого зерна. Залізничні перевезення не стали порятунком – товар йшов, але у скромних обсягах. Київ ризикував залишитися з новим урожаєм у вже й так переповнених сховищах.

Іншими словами, нам ніде було б зберігати продовольство, при цьому Росія могла будь-якої миті почати масово бити по елеваторах та інших об’єктах, де зберігається українське зерно та олія (особливо це стосується Миколаївської та Одеської областей).

Як відомо, раніше Москва вже цілеспрямовано вдаряла по сховищах. Важливо також відзначити й інше – європейська інфраструктура не була готова до зернових трансферів: спеціальні термінали не побудували, та й неясно, скільки часу зайняв би цей процес.

Зерно треба було терміново переміщати. І не тому, що від цього страждали голодуючі жителі Африки чи Азії (ми все ж таки не благодійна організація, яка має під час війни спрямовувати по всьому світу свій ресурс), а тому, що Україні потрібно підтримати власну економіку, яка, м’яко кажучи, перебуває не в кращій формі.

Однак є ще одна складова, про яку мало хто говорить в Україні. Здебільшого зерно, що зберігається, – це приватна власність, причому не лише українських, а й іноземних великих компаній (звідси й педалювання теми трансферу зерна з боку деяких столиць).

Якщо вітчизняні холдинги та фермери зараз не експортують зерно з українських портів і не отримають грошову виручку, виникне ризик того, що вони просто оголосять себе банкрутами і не зможуть забезпечити обробку та посів озимої пшениці, що заплановані на вересень поточного року. Іноземні ж корпорації втратять купу грошей.

Чи здала Україна свої національні інтереси, підписавши ці домовленості? Ні, не здала. Ми отримали можливість реалізувати продукцію морським коридором, відкрити порти Одеської області, звідки і відбуватимуться поставки зерна. Діяльність же в територіальних водах України перебуватиме під повним контролем нашої держави.

Звісно, виникає чимало питань довкола безпеки українських портів, адже Росія може начхати на домовленості та атакувати морські ворота. Водночас, як пояснив генсек ООН, розмінування українських портів не відбудеться – для проходження суден використовуватимуть безпечні фарватери. Лише за необхідності та спільного погодження тральщики третьої сторони розміновуватимуть зони. Самі кораблі реєструватимуться в спільній базі.

Що отримала Росія

«Ми сприятимемо вивезенню українського зерна, але виходимо з того, що всі обмеження, пов’язані з постачанням російського зерна, будуть зняті. Ніхто цього не заперечував досі. У тому числі американські партнери», – заявив Путін під час візиту до Ірану, де відбувалася його зустріч із президентом Туреччини.

У тексті домовленостей ви ані слова не знайдете про пом’якшення санкцій щодо Росії. Для України це добре, тому що ми з себе знімаємо будь-які зобов’язання чи відповідальність щодо того, що роблять європейці. А вони якраз санкції щодо РФ пом’якшують.

***