Маріан Гасклер (1879—1935) мав у місті репутацію дуже підприємливої людини і справжнього везунчика.
В грудні 1905 р. дружина Гасклера Пауліна виграла в лотерею кругленьку суму – 3 тисячі корон. Гасклеру також дуже пощастило в серпні 1910 р. Тоді під містечком Лоєво (нині населений пункт на півночі Польщі) сталася велика залізнична катастрофа, під час якої серйозно постраждали багато пасажирів. Тим потягом їхав також Маріан Гасклер, але він відбувся лише переляком і легкими тілесними ушкодженнями, писав свого часу Західний кур’єр.
Проте успіх Маріана Гасклера – результат не лише везіння, а й наполегливої праці. В його книгарні продавалися як власні видання, так і література інших видавництв. Крім того, підприємство займалося продажем і випозичанням нот, започаткувало читальню художньої й науково-популярної літератури й агенцію преси. В каталозі читальні фігурувало аж 20 тисяч (!) книжок. Гасклер також заснував «відділ мистецтва», де продавав картини, зокрема, репродукції полотен відомих майстрів, а також дрібну скульптуру.
З 1912 р. книгарня Маріана Гасклера знаходилась у будинку Іпотечного банку (нині вул. Незалежності, 19).І все начебто йшло добре, але в 1913 році в книгарні сталася неприємність – почали регулярно пропадати книги. Причому зникали дорогі видання, написані різними мовами, – польською, німецькою і навіть французькою.
Пан Гасклер і його працівники всіляко намагалися вистежити «злодія-інтелігента», але все було марно. Врешті-решт нахабного злодюжку згубила жадібність – у липні того року він виніс із книгарні Гасклера німецько-польський словник, який складався з чотирьох товстезних томів.
У власника книгарні таки з’явилася підозра проти конкретної особи, і він вирішив звернутися до «любителя читання» через пресу, розмістивши у «Кур’єрі станиславівському» таке оголошення: «
Звертаюся до того пана, який минулого тижня мав відвагу «позичити» з приміщення книгарні без мого дозволу чотиритомний німецько-польський словник. Нехай поверне його якнайшвидше у спосіб, найбільш зручний для нього. В іншому випадку я скористаюся зі своїх прав, і його ім’я стане всім відомим і назавжди зганьбленим».
На жаль, преса не повідомляє, чи у «злодія-інтелігента» все ж прокинулася совість.
Після смерті власника (17 вересня 1935 р.) справами книгарні певний час займалася його дружина, яка під час німецької окупації потрапила у гетто.
Читайте також на ПІК:
Приєднуйтесь до нас у Facebook,Instagram,Youtube та Telegram
