Поетична збірка митця “Вишийте мамо, бронежилет” увійшла до переліку 22 творів у конкурсі на присудження найпрестижнішої державної премії.
Івано-Франківська обласна філармонія давно не збирала воєдино стільки творчих людей. І відголос творчого вечора знаменитого поета, освітянина Богдана Томенчука ще дзвенить теплом та оплесками в серцях рідних і близьких йому людей. Бо то був бенефіс митця, зітканий із його поезій, музики та щирих подячних віншувань від його колег, друзів, побратимів зі столиці, із ближніх та далеких обласних центрів.
Нині ж із особливою шаною хочемо ще раз повернутися до тих щемних митей, щоб ще раз віддати шану Богданові Томенчуку та благословити від рідного Прикарпаття на отримання найвищої державної мистецької відзнаки – Національної премії імені Тараса Шевченка. Бо однойменну народну митець уже завоював.
Ваш вихід, маестро
“Син своїх батьків, брат своїх братів, люблячий і люблений батько, чоловік, дідусь, багаторічний освітянський очільник у різних іпостасях, завжди управлінець і ніколи не бюрократ, почесний професор ПНУ, почесний доктор Національної академії наук, лауреат народної Шевченківської та інших літературних премій – це той мінімум, який ми мусили згадати, – так представила Богдана Томенчука ведуча вечора Христина Кобильчук. – Якщо говорити термінами його улюбленого ЗНО, то це той пороговий бал, без якого неможливо уявити нашого ювіляра. А одним словом можна представити: Маестро. Його вірші, немов останні романтики, відчайдушно стоять на сторожі наших чуттів і вір, бо насправді там світ переповнений смислом”.
А поруч із Богданом Томенчуком на його життєвому шляху, що сягнув поважного ювілею, його найкращі обереги: дружина Софія, дочка Оксана, син Богдан, невістка Вікторія, онуки Богдана, Назар, Соломія…Кожен і кожна – самодостатні або стають самодостатніми.
“Коли я вийшов перед вас, люди, мені не стало чим дихати, – так означив свої пережиття на сцені Богдан Томенчук. – Повітря у філармонії вистачить за всіх обставин… Дихання перехопило від змісту вашої присутності. А ще це вітання стоячи… А ще ці овації аж до моїх сліз…Така неймовірна гармонія мелодії і слова… Такі глибокі і дуже сенсові слова Наталії Мандрики та вся музика у виконанні очолюваної нею Harmonia Nobile. Це слова Ольги Деркачової, Ростислава Держипільського, Галини Баранкевич, Христини Кобильчук, Тараса Василюка, гостей із Києва, Харкова, Херсона Чернівець, Дніпра, Донецька, Вінниці, Тернополя, Городка і з усенького Прикарпаття… Влада, друзі-ректори Ігор Цепенда, Роман Яцишин, Ігор Чудик, Микола Рожко, і просто друзі, котрі не виконували функцію, а звикло по-людськи вітали, бажали, пригортали і пригорталися… Дякую, родино, Миколо Палійчук, Наталко Мандрико, що таки наполягли, і вечір “Просто – бути” відбувся аж так, що слів подякувати вам і долі не вистачає…”.
Богдан Томенчук подякував за теплі слова вітань просвітянам Любові Голоті, Павлу Мовчану, Георгію Філіпчуку, а ще Миколі Жулинському, Людмилі Лисенко, Василю Кузану, Наталії Сумській, Ларисі Гриджук і Франківському земляцтву в Києві в особі Богдана Струтинського, Володимиру Рудницькому, Вікторові Шевченку, колегам-освітянам і колегам-депутатам, Зоряні Король, колегам по роботі і по ЗНО, Академії педнаук в особі Василя Кременя, Олександра Ляшенка.
А ще ювіляр зачитав свій вірш, ніби підсумок прожитих років:
Я помилявся – значить, жив,
А не ховавсь за одруківки…
За вас, небесні сторожі,
Сто грам, хай Бог простить, горілки.
Такі сніги, як білий без,
Таких метелиць білі крила,
Я був так близько до небес,
Як Авель, піднятий на вила…
Минав собі зі мною вік,
Як молитОв неточна рима…
Стоїть поставний чоловік
З такими, наче мур, плечима…
Іржавий місяць на межі,
Мов клямка маминої хвіртки…
На вічних протягах душі –
Літа в зарубках, як одвірки…
Всепомиляючись, живу
У цій вселенській порожнечі…
Кладу стрілу на тятиву,
І пів судьби собі на плечі…
І долі дякую за фант,
Щоб решту долі підпирати…
Ковчег? “Титанік”? Музикант
Ще грає те, що мав би грати…
Слово, що зцілює, дає надію, зрештою, стає окрасою життя
“Справжнє не буває напів. Справжнє не буває ні про що. Справжнє не втискається в покірні береги. Справжньому іноді замало місця і часу, щоб його осягнути. Тоді воно стає поезією, бо поетичне слово є отим ключем, яким найлегше відчиняти людські серця, – так означила творчість Богдана Томенчука колега по перу професорка ПНУ Ольга Деркачова.– Чи розумів і знав це поет, коли у 1993 році з’явилася його перша поетична книжка “На паперті душі”, в якій переплелися любов до Бога, Батьківщини, жінки”.
Ольга Деркачова нагадала у своєму виступі, що ці вірші могли би прийти до читача значно раніше, ще у кінці 80-х, збіркою “Координати болю”, але поетові чітко пояснили, що у радянському союзі болю немає і не може бути, як і відсутності поезій-представниць соцреалістичної естетики. Вочевидь, можна було змінити назву і написати кілька текстиків про прекрасне і щасливе життя людини радянської.
“Проте не у випадку Богдана Томенчука, – додала пані Ольга. – Бо штучне писання – це не про нього. Тому і тримаються читачі за його вірші, як за те, що є по-особливому справжнім у світі сурогатів та симулякрів. І вже з першої книжки до нас промовляло потужне поетичне слово. І що дуже важливо, у тому далекому 1993 році воно було по-справжньому українським без виправдань про часи, які змушували співати оди на догоду комуністично-радянському минулому. Слово про забуту історію, забуті цінності, забуту віру. Слово-сповідь не лиш як визнання власної слабкості, недосконалості, а як бажання отримати підтримку від Бога й утвердитися у своїй вірі. Таїнство сповіді, за словами Папи Франциска, – це віддатися Любові, дозволити їй перемінити себе і бути з нею”.
Пані Ольга наголосила на тому, “як суспільство тоді потребувало того таїнства. Як і можливості без страху постояти на паперті перед храмом і собором душі. Україна в цей час спиналася на ноги, а такі, як Богдан Томенчук, галантно підтримували її, щоб вона не впала. Але тоді було більше не поета, а політика, освітянина, громадського діяча”.
А ще нагадала професійну стезю Богдана Томенчука. І цей перелік вагомий: вчитель, директор школи, начальник управління освіти Івано-Франківського облвиконкому, облдержадміністрації, завідувач відділу освіти Коломийської РДА, заступник голови Івано-Франківської ОДА, директор Івано-Франківського регіонального центру оцінювання якості освіти, громадський діяч, який чималу частину свого життя присвятив розбудові української державності та проблемам національної освіти. Його влучне слово на вчительських конференціях, прямих етерах, інтерв’ю запам’ятовується та спонукає до роздумів. Чого лиш варті його слова:
“Якби ви вчились так, як треба, то й зброя би була своя”, “Наш нинішній героїзм стає нашим завтрашнім обов’язком”.
Водночас вийшли друком поетичні збірки “Сповідайтесь, мої тривоги”, “Німі громи”, “Сезон ненаписаних віршів”, “Місто героїв і понятих”, “Постаті / Силуети”, “Ранкове місто пізніх ліхтарів”, “Жінка з одного вірша”, “Дві джезви”, “Переступний день”, “Ad Libitum”, “Густина порожнечі”, “Вишийте, мамо, бронежилет”.
“Тринадцять поетичних збірок, п’ять літературних премій: мало чи багато, – риторично продовжила пані Ольга. – Такими категоріями можна мислити відносно людини, але не відносно поезії. Бо поезія поза нагородами та відзнаками. Поезія – це радше про слово, що зцілює, дає надію, зрештою, стає окрасою життя. Поетове бачення світу дивовижне: Тарасові ягнята не поставали баранами, час, що вийшов за куліси, дощі озираються услід незнайомці, Бог, що вишукує у ребрах “таку давно придуману тебе”, жінка, яка загортає ніч у скатертину, зірки як монети… Це лише дещиця з побаченого та прожитого у переступному дні, в якому так міцно переплітається радість, сум, біль, захоплення, гіркота, відчай, впевненість. І ще багато усього. І звісно ж, віра”.
Письменниця наголошує, що домінанти поетичного світу Богдана Томенчука: ліричний герой та Бог. Діалоги із Богом про те, що болить, що не розуміється, що відчувається занадто гостро, аби прожити це самому, без Божої підтримки. Бог – це любов: як точка опори у світі, в якому все шкереберть, який знову і знову розпинає Христа, світ, який нічому не вчиться, світ, який не навчить жодна пожертва.
- Любов до жінки – вишукана, шляхетна, створена Богом лише для двох, з присмаком святості та гріха. Це любов до мудрості, що не дає збожеволіти і стає своєрідним захистом. Це любов до рідної землі, болюча і прогіркла, але любов, а коли є любов, то є і вірність.
- Друга – ліричний герой та природа. Спостереження за сезонними змінами, за диханням дерев та квітів, віднайдення себе в природі, адже коли ти наодинці з природою, ти маєш час на роздуми, на вечір, на світло, заплутане у гілках.
- Третя – ліричний герой та жінка. Жінка, що постає з уяви ліричного героя, жінка, яку він випадково зустрічає на вулиці і домальовує історію любови, жінка як загадка, жінка як розкриття найбільшої таємниці, жінка, через яку розпочинаються та заради якої завершуються війни…
“Осмислення історичного минулого – це ще один зріз творчості Богдана Томенчука, – продовжує пані Ольга. – Ліризована історія десь із захопленням, а десь із болем, і розуміння, що без її знання, без усвідомлення та визнання поразок та зрад, без перепрочитання та вивчення перемог неможливо бути по-українськи в сучасному світі. Тому й оживають у його рядках драматичні сторінки історії України, промовляють гетьмани та козацькі ватажки”.
Твори Богдана Томенчука стали предметом наукових досліджень та розвідок, критичних рецепцій, а книги у бібліотеках є одними із найулюбленіших і найчитаніших.
“Дослідники творчості Богдана Томенчука відзначають ліризм його поезій, говорять про них як про вдале продовження української поетичної традиції, про багатющу образну палітру, влучність його слова, інтертекстуальну складову, мовне багатство. Зрештою, про поезію як зброю перемоги. Не даремно і не випадково його вірші було відзначено Народною премією імені Тараса Шевченка, а тепер автора номіновано на Національну премію України імені Тараса Шевченка”, – акцентує Деркачова.
Немов випадково підслухана сповідь громадянина, воїна, сина, закоханого чоловіка
“Особливою любов’ю та повагою читачів користується крайня поетична збірка “Вишийте, мамо, бронежилет”, – виділила головне доповідачка. – У ній вірші різних років і написані в перші місяці повномасштабного вторгнення. Вони підтримували, дарували надію, говорили правду навіть більше, аніж це може робити поезія. Об’єднані темами війни, людини у війні, осмисленням історії України. Це немов випадково підслухана сповідь громадянина, воїна, сина, закоханого чоловіка, який готовий до останнього подиху боронити кожен сантиметр рідної землі, дитину, жінку, українське слово, пам’ять, жити заради України та для України. Збірка “Вишийте, мамо, бронежилет”, як і попередні, тримає високу патріотичну ноту, утверджує морально-етичні цінності, вона про біль, любов, драму сучасного українця, вона життєствердна і життєвпевнена, про віру в українську перемогу і можливість гідно її вибороти, гідно її зустріти, гідно у ній бути”.
Згорбився місяця півсилует,
Всілися круки на браму.
Вишийте, мамо, бронежилет.
Чорним по чорному, мамо.
Білим по білому, мамо, сніги
Під закривавленим сонцем,
Де перестріли нас вороги
з ангелом-охоронцем.
Нас було двоє… Неміряно їх,
А в патронташі – ні грама.
Ангела я захистити устиг,
Ангел не встиг мене, мамо…
Птаха – розпластаний ваш силует.
Сину… Дитино… Синочку…
Вишийте, мамо, бронежилет,
Ніби празнечну сорочку…
“У віршах Богдана Томенчука є відповідь на питання: «Хто ми з любов’ю?» Бо любов – єдине, що по-справжньому важить у цьому світі. Автор щедро ділиться з нами таємницями особливого світобачення через поетичне слово. І нехай це слово проростає у серцях і душах, дарує затишок тому, кому неспокійно, зцілює того, кому болить, обнадіює того, хто нічого не чекає та ні на що не сподівається. І нехай це поетичне слово переплететься міцно з вірою у нашу перемогу, стане її частиною і велично її оспіває”, – підсумувала свій виступ Ольга Деркачова.
Бог, який через Томенчука пропускає істину
Директор та головний режисер Франківського драмтеатру Ростислав Держипільський тримав увагу від першої зачитаної поезії Томенчука до останньої. Насамперед підбором віршів, а це був наголос самого автора. Та й власною неперевершеною акторською харизмою, що нашаровувалася на влучні слова:
“Геніальність Богдана Томенчука в тому, що він передає читачеві відчуття, наче кожен вірш – це до нього і про нього. І так само вплітаються в серця ті філософські думки, які митець записує із неба від Бога”.
Естафету народний артист передав своїй колезі-франківчанці, заслуженій артистці та співачці Галині Баранкевич. І знову лунала висока поезія, яку відома акторка охарактеризувала так:
“Читати Богдана Томенчука – це зупинитись, щоб ковтнути свіжого повітря. З уяви та яви виникає слово, яке передає найглибшу і найболючішу любов про звичайних людей, які стають незвичайними, смерть подолавши”.
Ти проспала віки, та прокинулась ніби не пізно.
Замісила на хліб, розпалила вогонь у печі.
Не будила дітей: ти ж їх, заспаних, любиш Вітчизно.
Але їх розбудили удосвіт чужинські мечі…
І, як мовив один зі столичних гостей-промовців, у збірці “Вишийте, мамо, бронежилет” – це поезія, зіткана зі слова, хреста і меча, шолома і щита. Як сучасний будитель української душі Богдан Томенчук написав віршовану Євангелію та відповів на три запити нації. Як жити – в суголоссі зі Святим письмом. Кому вірити: Богові і Тарасу. І куди йти – дає відповідь, яка мусить боліти кожного: ідіть лише дорогою, ідіть шляхами, хіба мало вам месій, хіба мало вам Мазепи, хіба мало вам Шевченка, хіба мало вам Бандери?!
Тож серед нагород Томенчука за просвітництво від ВО “Просвіта” – золотий знак “Будівничий україни”. Як зазначили на вечорі, Маестро вартує й Нобелівської премії. Адже, за словами в. о. ректора ПНУ Ігоря Цепенди, Томенчук виконує величне завдання щодо формування великого українця. Городоцький міський голова Володимир Ременяк відзначив, що “одиниці на мільйони можуть бути геніями, а нам, смертним, треба розпізнати і шанувати їх”. Як подяку від військових за збірку “Вишийте, мамо, бронежилет” львівський гість вручив відзнаку від командира Першого ОШБ Юрія Капустяка, побратима легендарного героя сучасності Да Вінчі.
На знак вдячності від територіальної громади поезією Богдана Томенчука починається підручник з історії Івано-Франківська. А те, що ім’я Богдана Томенчука навічно закарбоване в історії самоврядування, відзначено ще й медаллю “За заслуги перед Прикарпаттям”.
Найбільша і феноменальна рецензія на цю унікальну сповідь і молитву
“Диво Томенчукової поезії полягає в тому, що його неповторна, красива, глибока, сповідальна лірика, позаконкурентна патріотична філософія разом із блискучою, так би мовити, соціально-поетичною політикою взяті у людинотворчих та націєбудівних завданнях, у тримірності часу, історії та національної долі”, – так означає творчість митця Людмила Лисенко, культурологиня, лауреат Народної Шевченківської премії України.
Можна назвати фронтовим щоденником книгу поета “Вишийте, мамо, бронежилет»”. Вона не голосить кожним словом, а озивається болючою сльозою за кожну передвідчуту і відчуту мить війни, за кожну днину нашої біди, народного горя і кожнісінького українця.
Вона відлунює втратами і гіркими уроками все ж незрадженої Вітчизни і показує шлях та нашу однокровну приреченість на Перемогу.
“Уже зараз найбільшою і феноменальною рецензією на цю унікальну сповідь і молитву стали пів мільйона доброчинних гривень для фронту, зібраних Богданом Томенчуком у Києві, Івано-Франківській області та в кількох містах заходу країни від продажу презентаційних збірників “Вишитого бронежилета”. Ця поезія – як дар Творця й Неба і, власне, Богослужіння поета Богдана Томенчука на землі. Вони надають нових сил, терпіння, волі, тримають віру в українську Перемогу і надихають, благословляючи невичерпність любові”.
Записала Людмила Стражник. Фото Юрія Рильчука
Читайте також:
- «ВИШИЙТЕ, МАМО, бронежилет»: Франківськ побачив нову збірку Богдана Томенчука (ФОТО)
- Богдан Томенчук зібрав аншлаг на презентації нової збірки (ФОТО)
- Богдан Томенчук презентував франківцям нову поетичну збірку (ФОТО)
