Декомунізація на Прикарпатті: чому процес затягнувся на роки

У 2023 році у селі Старий Березів знесли пам’ятник, який десятиліттями стояв у центрі села. Згодом так само демонтували ще два монументи у Букачівській громаді. Такі випадки не поодинокі. Втім на Прикарпатті й досі залишаються близько 300 радянських пам’ятників, які підлягають знесенню.

Як проходить декомунізація в Івано-Франківській області та чому цей процес затягнувся на роки — пояснює ПІК.

Як все починалося

Декомунізація в Україні розпочалася ще до проголошення незалежності. У серпні 1990 року перший пам’ятник Леніну «впав» у Червонограді, що на Львівщині. А в жовтні – монумент “вождю революції” повалили в центрі Івано-Франківська.

Знесення пам’ятника Леніну в Івано-Франківську

Офіційно закон про декомунізацію в Україні прийняли через 25 років – у 2015. Це запустило хвилю масових перейменувань та демонтажу. Так, Кіровоград став Кропивницьким, а Дніпропетровськ – Дніпром. Зносили пам’ятники комуністичним лідерам та солдатам, радянським діячам науки, письменникам та пропагандистам.

У 2022 році, після повномасштабного вторгнення росії, розпочався новий етап –  позбавлення нав’язаної російської пропаганди. У 2023 році Президент підписав закон про деколонізацію. Змінилося також ставлення українців.

Згідно з опитуванням Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва», якщо у 2020 році перейменування топонімів видавалося дуже суперечливим рішенням, то у 2023 році його підтримала більшість українців (близько 59%). Зокрема, найбільше прихильників – на заході країни (понад 83%).

Результати опитування

Попри загальнонаціональний масштаб, у різних регіонах процес декомунізації відбувається по-різному. Зокрема, Львівщина стала першою областю, яка повністю демонтувала радянські монументи та завершила перейменування вулиць.

На Івано-Франківщині теж перейменували вулиці, втім процес демонтажу радянських пам’ятників ще триває.

«Якщо порівнювати з іншими регіонами держави, ми десь рухаємося в трійці після Львівщини. Львівщині вдалося демонтувати більшість пам’ятних знаків на честь участі у Великій вітчизняній війні. На Прикарпатті виникають труднощі, які пов’язані із монументами, які встановлені на честь війни, адже питання залишається дискусійним», — каже історик Ярослав Коретчук.

За його словами, на території Івано-Франківської області залишається близько 300 пам’ятних знаків, присвячених перемозі у Другій світовій війні в радянському трактуванні. Більшість із них збереглися у первісному вигляді.

Історична дилема

Декомунізація – не лише про бетон, а про те, як суспільство визначає межу між історичним спадком та радянською пропагандою. Саме в цьому полягає дилема. Яскравий приклад – село Волосів Переріслянської громади, де й досі стоїть пам’ятник радянським солдатам. А перед ним облаштували Алею полеглих військових у російсько-українській війні.

На пам’ятнику імена не тільки місцевих жителів, які загинули в часи Другої світової війни, але й тих, хто боровся проти ідеї української державності.

Пам’ятник у селі Волосів Переріслянської громади

У коментарі ПІК староста села Волосів Людмила Станчук зазначила, що пам’ятник встановлений для вшанування жителів села, які загинули в роки Другої світової війни, не містить забороненої символіки, оскільки всі елементи комуністичного та нацистського тоталітарного режиму були демонтовані.

За її словами, питання демонтажу розглянули органи місцевого самоврядування, а для врахування громадської думки провели дворовий обхід жителів, більшість з яких висловилася проти демонтажу. Реконструкцію – розглядатимуть після завершення воєнного стану. А критику, щодо розміщення Алеї Героїв вважає необгрунтованою. 

У Волосові дискусія точилася щодо ідеологічного значення монументу. Але це не єдина проблема. Частина радянських пам’ятників має статус пам’яток місцевого значення, що значно ускладнює їхній демонтаж.

Правове питання

Ярослав Коретчук пояснює: більшість пам’ятних знаків, які стоять в центрах населених пунктів, ще наприкінці 80-х років були внесені до реєстру пам’яток місцевого значення. Згідно із законодавством про охорону культурної спадщини –  їх необхідно зберегти та охороняти. Водночас закон про декомунізацію передбачає їхній демонтаж або модернізацію.

“Поки пам’ятні знаки перебувають у реєстрі, з їхнім демонтажем виникають труднощі. Спершу їх потрібно виключити з переліку нерухомих пам’яток місцевого значення — це здійснює Міністерство культури. Після цього по кожному із них можна окремо розглядати варіант демонтажу чи реконструкції”, —  каже він.

За словами Ярослава Коретчука,  процес декомунізації затягується також через політичний підтекст: частина керівників громад не поспішає з рішеннями, аби уникнути конфліктів із місцевими жителями.

«Якщо є політична воля керівництва громади, процес можна завершити доволі швидко. Приклад — Городенківська громада, яка протягом місяця демонтувала близько 70 об’єктів на своїй території. І це одна з найбільших громад області за кількістю населених пунктів», — зазначає історик.

Останні радянські об’єкти демонтували в Луці та Незвиську, що на Городенківщині.

Водночас в інших громадах, каже Ярослав Коретчук, рішення затягуються — часто під приводом відсутності техніки чи ресурсів, чи небажання загострювати ситуацію в громадах.

До слова, не лише на Прикарпатті й досі залишаються радянські об’єкти. За даними громадської організації “Деколонізація. Україна”, по всій країні й досі є ряд пам’ятних знаків, які підпадають під декомунізацію та деколонізацію.

Карта об’єктів, які підпадають так чи інакше під дію закону про деколонізацію та декомунізацію

Допомога громадських активістів

Втім, не всі громади самостійно демонтовують пам’ятники. На Прикарпатті активну участь в знесенні радянських монументів беруть громадські активісти. Наприклад, пам’ятник у селі Середній Березів, який згадується на початку статті, демонтували представники громадської організації “Правий сектор Прикарпаття”.

Ярослав Коретчук зазначає, що на Івано-Франківщині діє так звана  «бригада декомунізаторів». Це спілка активістів, яка, за потреби, може допомогти громадам у демонтажі.

«Це не офіційна організація, а громадська ініціатива. Доволі часто в громадах просто немає техніки або коштів, щоб демонтувати великий пам’ятний знак. У таких випадках долучається бригада декомунізаторів і допомагає провести демонтаж у межах чинного законодавства. Склад ініціативи не є сталим — люди долучаються за потреби», — пояснює історик.

Декомунізація – не лише технічне знесення пам’ятників. Бетон можна прибрати, але складнощі виникають із переосмисленням минулого: відділити історичну спадщину від радянських наративів. А це також про те, як зберегти пам’ять загиблих предків, позбувшись при цьому прізвищ тих, хто нищив будь-яку ідею самостійної незалежної держави. На Прикарпатті цей процес ще не завершений.

Читайте також:

• Як вулиці у Франківську отримують нові імена (ФОТО)
• Що не так із пам’ятником радянським солдатам у селі Волосів (ФОТО)
• Нові назви знайомих вулиць Івано-Франківська — фоторепортаж