До редакції ПІК звернулася мешканка Івано-Франківська Руслана Шевчук, яка обурена рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. За словами заявниці, після понад 30 років життя з важким інсулінозалежним цукровим діабетом їй знизили групу інвалідності з другої на третю.
Пацієнтка розповідає, що хворіє з дитинства, щодня потребує інсуліну та постійного контролю рівня цукру в крові. Попри це, під час чергового оцінювання було ухвалено рішення про зміну групи інвалідності.
На переконання заявниці, таке рішення є несправедливим, адже її стан здоров’я не покращився, а захворювання й надалі потребує безперервного лікування.
Після того як жінка оприлюднила свою історію у соціальних мережах, вона швидко набула широкого розголосу. Допис зібрав сотні коментарів і поширень від людей з різних регіонів України. У своїх відгуках користувачі висловлюють підтримку, обурюються рішенням експертної команди та закликають до справедливого перегляду справи.
Коментуючи ситуацію, вона зазначає:
«У ситуації, коли формальні критерії переважають над реальним станом здоров’я, пацієнти з незворотними ускладненнями нерідко залишаються сам на сам із системою».
Водночас вона сподівається, що рішення вдасться переглянути у законний спосіб, адже, за її словами, йдеться не лише про статус, а й про право на належний соціальний захист.
Формальні підстави проти реальної клінічної картини
Підставою для зниження групи інвалідності, зі слів пацієнтки, стало формальне обґрунтування експертної команди — наявність роботи та здатність до самообслуговування.
Водночас, за словами Руслани Шевчук, медичні документи свідчать, що реальний клінічний стан і сукупність важких незворотних ускладнень не були повною мірою враховані.
Заявниця зазначає, що медичні висновки та довідки, які вона збирає понад 30 років і які раніше були підставою для встановлення другої групи інвалідності, суттєво не змінилися. Попри це, під час чергового оцінювання групу інвалідності їй знизили.
Вона розповідає, що має інсулінозалежний цукровий діабет із численними ускладненнями. Зокрема, за її словами та відповідно до наданих медичних документів, перенесла чотири операції на очах, серед яких вітректомію та лазерну коагуляцію через відшарування сітківки. Після операцій, каже співрозмовниця, у неї виникли серйозні проблеми із зором: очі погано переносять яскраве світло, а в темну пору доби вона практично не може самостійно орієнтуватися.
Крім того, пацієнтка стверджує, що страждає на діабетичну ангіопатію судин нижніх кінцівок, хронічну артеріальну недостатність та перенесла ампутацію п’ятого пальця правої стопи.
Окремо вона розповідає про наслідки травм опорно-рухового апарату. За словами заявниці, вона має діабетичну полінейропатію, перенесла складні переломи стопи та коліна, після чого проходила оперативне лікування із встановленням металевої пластини. Через це одна нога стала коротшою, вона постійно кульгає, має труднощі під час ходьби та підйому сходами. Крім того, як стверджує співрозмовниця, попередні медичні комісії рекомендували їй лікувальну фізкультуру та реабілітацію, однак під час останнього оцінювання ці рекомендації були скасовані.
Також заявниця повідомляє, що результати магнітно-резонансної томографії, які є у її медичній документації, містять висновки про патології хребта, зокрема міжхребцеві грижі з компресією нервових структур. На її переконання, ці медичні висновки також не були належним чином враховані під час оцінювання.
Не лежав у лікарні — значить не хворий?
За словами Руслани Шевчук, у висновку експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи наведено кілька аргументів, які стали підставою для зміни другої групи інвалідності на третю.
Серед них, як розповідає жінка, — відсутність упродовж останніх років стаціонарного лікування. Також комісія врахувала, що вона працює адміністратором творчого колективу та здатна до самообслуговування.
Руслана пояснює, що ще у 2024 році їй повідомили: для проходження оцінювання достатньо амбулаторних висновків лікарів. Коли ж у 2026 році оформлювали направлення на повторне оцінювання, про необхідність стаціонарного лікування, за її словами, не згадували. Вона додає, що роками проходить крапельниці, судинну терапію та консультації лікарів амбулаторно, виконуючи всі рекомендації лікарів.
Жінка переконана, що законодавство не зобов’язує людей із хронічними захворюваннями регулярно проходити госпіталізацію для підтвердження інвалідності.
«Я поставила просте запитання: покажіть мені норму закону, де написано, що людина з хронічним захворюванням зобов’язана двічі на рік лягати в лікарню лише для того, щоб підтвердити інвалідність. Такої норми немає. Якщо лікар вважає, що пацієнт може лікуватися амбулаторно, то саме так і має бути», — каже Руслана Шевчук.
Вона наголошує, що госпіталізація має здійснюватися лише за медичними показаннями, а не для отримання виписки перед проходженням оцінювання.
«Лікарня існує для лікування, а не для статистики чи “папірця” для комісії. Не можна забирати у людини права, спираючись на міфи. Якщо хтось посилається на таке правило, то має назвати конкретну норму закону, а не багаторічні легенди. Рішення, які впливають на життя людини, повинні ґрунтуватися на законі, а не на вигадках», — зазначає Руслана Шевчук.
Праця як спосіб виживання, а не доказ одужання
Ще одним аргументом експертної команди, за словами Руслани Шевчук, стало її офіційне працевлаштування. Вона працює адміністратором творчого колективу, однак наголошує, що робота для неї є не свідченням покращення здоров’я, а необхідністю, яка дозволяє забезпечувати себе та покривати значні витрати на лікування.
Після отримання рішення експертної команди заявниця звернулася за консультаціями до юристів та профільних фахівців. Вони, як стверджує співрозмовниця, пояснили, що сам факт працевлаштування або здатності до самообслуговування не може автоматично бути підставою для зниження групи інвалідності, якщо медичний стан людини не покращився.
Крім того, пацієнтка зазначає, що після зміни групи її пенсійні виплати скоротяться майже удвічі. За її словами, це може позбавити її можливості регулярно купувати дороговартісні сенсори безперервного моніторингу глюкози та інші необхідні засоби для контролю перебігу діабету.
Суспільний резонанс та подальші кроки
Публікація історії у соціальних мережах викликала значний суспільний резонанс. Користувачі з різних регіонів України висловлюють підтримку Руслані Шевчук та обурення, на їхню думку, несправедливим ставленням системи до пацієнтів із тяжкими хронічними захворюваннями.
Історія Руслани Шевчук порушує значно ширше питання, ніж індивідуальний випадок. За словами жінки, її ситуація демонструє проблеми, з якими можуть стикатися пацієнти під час переоцінювання повсякденного функціонування.
«Попри обурення громадськості та масову підтримку, єдиним дієвим шляхом залишається оскарження рішення у встановленому законом порядку, збір необхідних доказів та їхній фаховий розгляд. Від того, наскільки прозорими й об’єктивними будуть ці процедури, залежить довіра тисяч людей, які щодня змушені доводити очевидне — що важка хвороба не зникає лише тому, що людина продовжує працювати та намагається жити максимально самостійно», — каже Руслана Шевчук.
Наразі Руслана Шевчук направила офіційний запит до генерального директора лікарні з вимогою надати повний склад експертної команди, медичні критерії, якими вона керувалася під час ухвалення рішення, а також матеріали аудіо- та відеофіксації засідання, якщо такі здійснювалися.
Також вона готує розгорнуту скаргу до Центру оцінювання функціонального стану особи з вимогою переглянути рішення.
Читайте в ПІК:
- «Обираючи лікаря Івано-Франківського обласного перинатального центру, ви обираєте всю команду», – Юрій Павлушинський, гендиректор ОПЦ (ФОТО)
- До переліку програми “Доступні ліки” додали нові медикаменти
- Державна програма “Скринінг здоров’я 40+”: як пройти в Івано-Франківську (ВІДЕО)
