Наприкінці XIX століття мережа колії в Австро-Угорщині настільки розрослась, що назріла потреба у регіональній дирекції. Міст-претендентів було чотири: Чернівці, Перемишль, Коломия та Станіслав.
Станіслав мав найменші шанси через малу кількість населення, але він мав свої переваги, бо був залізничним вузлом, сюди сходились чотири лінії та ще одна будувалась, а ще він стояв у центрі залізниць, які переходили у відання нової дирекції. Тому наприкінці 1882 року Леон фон Білінський, керівник державних залізниць Австро-Угорщини, обрав Станіслав.
Проєкт розробив архітектор технічного відділу залізниць у Відні — Ернест Баудіш. За планом це мала бути велика чотириповерхівка на 70 покоїв і 30 кабінетів споруджена у стилі еклектики, мати 13 вікон по головному фасаду та портики із чотирма колонами. Вартість будівництва оцінили у 170 000 ринських. Будівельними роботами керував інженер Я. Кудельський.
Будівництво розпочали 3 липня 1893 року. Влітку на будові працювало 350 робітників, з яких 100 мулярів. І вже 1 липня 1894 року у суворій відповідності з угодою відбулось урочисте відкриття. Отож, спорудження масштабного будинку тривало менше ніж рік – 363 дні.
Оздоблення фасадів виконували львів’яни Петро Гарасимович і Станіслав Левандовський, розписи інтер’єрів — Райхель і Пельц, теж зі Львова. Першим директором став Людвик Вежбицький.
Монументальна будівля
Збудований у неоренесансному стилі. Чотириповерховий, по головному фасаду тринадцятивіконний, замкнутої прямокутної конфігурації з внутрішнім двором. Головний вхід з боку вул. Галицької. В основу зв’язку між приміщеннями покладено коридорний принцип. Стіни цегляні, отиньковані. Перекриття плоскі, дахи похилі на дерев’яних кроквах, над аттиком – вальмові. Покрівля – листова бляха.
Головний фасад на першому поверсі горизонтально розчленований міжвіконною тягою. Перший і другий та третій і четвертий поверхи розділені міжповерховими тягами. Знизу перша з них декорована зубчиками; друга, що має вигляд масивного карниза, – півциркульними гліфами та іоніками. Головний фасад прикрашений еклектичним чотириколонним портиком, основою для якого є балкон на рівні третього поверху. Над портиком – шатрова частина даху. По периметру дах оживляють люкарни. Перший та другий поверхи рустовані. Вікна аркові і прямокутні різної висоти по поверхах.
На першому поверсі вікна аркові, декоровані футринами та замковими каменями, на другому – майже квадратні, невеликі, без оформлення. Вікна третього поверху прямокутні, обрамлені футринами, верхня частина яких декорована рослинним орнаментом; мають підвіконні ніші, заповнені балясинами; увінчані сеґментними сандриками. На четвертому поверсі – невеликі прямокутні вікна з футринами та сандриками у вигляді карнизів.
Карниз масивний, розкрепований, значно виступає над стінами, декорований модульйонами та зубчиками. Фасад увінчаний по центру фігурним аттиком з рослинним орнаментом і балясинами. Є прикладом монументальних адміністративних споруд кінця 19 ст.
У 1914 році для залізниць була збудована нова дирекція (на вул. Грюнвальдській), а в стару будівлю перебрався магістрат. Приміщення першого поверху орендували Банк станиславівської землі та численні магазини. В 1921–35 у будинку додатково розмістилось управління новоствореного Станиславівського воєводства, а в 1935–39 його змінила скарбнича палата.
У липні 1944 року будинок дивом пережив бомбардування міста. У 1945 році тут розмістився головний корпус новоствореного медінституту (від 2005 – медичний університет), і споруда стала його головним корпусом.
Заклад очолювали Бабенко Георгій Овксентійович (1921–2001) – відомий біохімік, Нейко Євген Михайлович (1932–2010) – засновник Прикарпатської терапевтичної школи. Обидва – академіки АМН України Серед викладачів налічується: докторів наук, професорів – 73, кандидатів наук, доцентів – 231, в їх числі шість заслужених діячів науки і техніки, сім заслужених лікарів України.
Читайте також:
Приєднуйтесь до нас у Facebook, Instagram , Youtube та Telegram
Читайте нас у тг