Як тільки ви опиняєтеся у славнозвісному франківському переході «Вагабундо», то зразу поринаєте в містичний простір митців: поетів, музикантів, художників. От і зараз там діє виставка карикатур на гостру та актуальну тему, що болить кожному з нас.
Автор виставки Петро Грицюк родом з Микуличина, що на Франківщині. За фахом – юрист, але зараз весь свій час приділяє творчості, пишучи картини та вірші.
Наш земляк є членом Національної спілки художників України, лауреатом Івано-Франківської обласної премії імені Я.Лукавецького в галузі образотворчого мистецтва та лауреатом премії імені М.Домашевського в галузі літератури та мистецтва. Провів серію персональних виставок в Україні та закордоном: Греція, Канада, Угорщина, Румунія.
Нам пощастило і ми застали художника біля своїх робіт та змогли безпосередньо поспілкуватися з ним «наживо». Розмова вийшла дуже цікавою, змістовною. Зокрема, Петро Грицюк розповів ПІК про свій життєвий шлях, про особисте бачення сьогодення та обставин, які спонукають його виливати творчу уяву на папір, створюючи картини, шаржі, карикатури, пишучи вірші.
– Петре, зазвичай ви пишете живопис у притаманній вам манері сюрреалізму, символізму, філософського переосмислення, начебто простих, явищ. Як же виникла виставка карикатур?
– Це, можна сказати, короткотривалий проєкт, що виник рік тому. Писати живопис тоді не було натхнення, але емоції, які викликало це жорстоке вторгнення загарбників на нашу землю, вимагали втілення. Тому, я задумав цей проєкт і протягом року реалізовую його.
– Який зміст ви вклали у ваші карикатури, адже вони дуже гострі і викликають справжній шквал емоцій?
– Я хочу показати російського диктатора та його оточення не величними правителями світу, а ницими, убогими створіннями, виродками московської орди. Це мої мистецькі снаряди на творчому фронті: від них в окупантів плавляться мізки, а українцям вони покращують настрій та гартують віру в Перемогу.
Треба сказати, що автор до своїх робіт вклав авторські тези, щоб глядачі глибше зрозуміли зміст та знайшли відповіді на актуальні запитання щодо причин вічного протистояння між Україною та московією.
– Які міста вже відвідала ваша виставка?
– Я провів її в Яремчі і в Коломиї. Хоча, відкрити виставку мали саме в Вагабундо, але, коли її започатковували була зима, відключення світла, холод і сирість, а папір не любить вологи і зміни температур. Я вдячний кожному, хто відгукнувся і прийняв цю виставку, бо, треба сказати, що не всі галереї хочуть виставляти твори такої тематики. Вона надто болюча, показує чергову стадію нашої чотирьохсотлітньої боротьби за волю від російської імперії.
– Як ви думаєте, ця війна буде нарешті завершальною стадією у цій історичній боротьбі та закінчиться перемогою?
– Все залежить від людей. На жаль, ми маємо не зовсім «здорове» та неповністю сформоване суспільство, яке протягом останніх 30-ти років часто робить вибір, який відгукується наступним поколінням. Зараз я говорю не лише про вищі ешелони влади, а й на місцях, аналізуючи особистості депутатів, які формують нашу законодавчу базу. Переконаний, що коли в нас буде нормальне, глибоко думаюче суспільство, тоді й буде міцна, самодостатня держава, з якою буде рахуватися весь світ.
– Хочеться дізнатися, звідки ви берети ідеї для своїх робіт і чи маєте якісь улюблені заняття окрім малювання?
– Стосовно ідей, то все дуже по-різному: кожна робота народжується під впливом подій, емоцій, новин про те, що відбувається довкола. А щодо улюблених занять, можу сказати: на малювання йде дуже багато часу та зусиль. Художник, якщо сказати образно, є поневоленою людиною свого таланту, бо треба багато працювати, роздумувати, тому й не залишається часу на щось інше. Але, якщо ти робиш те, що любиш – то це і є заняття, від якого ти отримуєш задоволення.
– Чи маєте ви меценатів, які допомагають вам в організації виставок, публікації каталогів тощо?
– Це, в основному, друзі. На жаль, від держави завжди було небагато сприяння, тому мене підтримують люди, яким подобається моя творчість. Це не дає скласти руки. Тому, мої проекти відбуваються на напів-любительському рівні, але я відчуваю, що роблю щось корисне і важливе.
– Хочу поставити банальне запитання: які плани, куди будете рухатися далі?
– В мене такий склад характеру, що займатися однією справою все життя мені набридає. Я завжди прагну змін і тому, не можу зараз сказати, чим я буду займатися через рік, чи я покину малювання, чи ця пристрасть назавжди. Можливо, вже завтра моє життя кардинально зміниться і я візьмуся за абсолютно нову, незнайому справу.
– Як змінилося ставлення суспільства до мистецтва під час війни?
– Скажу так: митцям треба стимулювати суспільство, щоб воно більше думало, осмислювало, аналізувало, долучалося до мистецтва. Колись Черчіль, британський прем’єр під час війни, коли уряд хотів скоротити видатки на культуру, сказав відому фразу: «а для чого ми тоді воюємо?. Тому треба, щоб суспільство зрозуміло – «какая разніца» ніколи не створить нормальної держави. Люди повинні визначитися своїм світоглядом, своїми поглядами на державу, історію, культуру. А митці їм в цьому допоможуть.
З виставки Руслана Гочіяєва-Шевчук. Фото Тараса Майстришина
Читайте також:
- Улюблена страва путіна: у Франківську відкрилася плакатна виставка (ФОТО)
- Картину «Руській воєнний корабель, іди …» продали на благодійному аукціоні за 18 тисяч доларів
- Виставка полотен у Коломиї – карта емоцій та кольорів, що притягує людей (ФОТО)
Приєднуйтесь до нас у Facebook,Instagram,Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
