Талановита мисткиня з невеликого селища Печеніжин, що на Коломийщині, пише картини, малює на тканині та оформлює солодощі. А зараз в Оксани Микитюк найбільшим попитом користуються новорічні кульки. Вони з цікавими орнаментами та авторськими сюжетами.
Про свою творчість жінка розповіла журналістці ПІК.
- Пані Оксано, як ви, бухгалтерка за фахом, почали займатися творчістю?
Малювати я навчалася сама. Так, я бухгалтерка, але мені цей фах ніколи не подобався. Я хотіла здобути мистецьку освіту, стати художницею. Та, на жаль, не мала змоги, бо в середині 1990-их, коли навчалася, професія бухгалтера вважалася престижною та прибутковою. Малювати почала через життєві негаразди. Так сталося, що я довго хворіла, майже рік провела в лікарні. Мала й родинні проблеми. Якось одного дня я зрозуміла, що життя дуже швидкоплинне, мить — і мене може не стати. А я ще не реалізувала свої мрії, нічого не зробила для людей.
- І Ви почали малювати?
7 років тому я випадково побачила в Інтернеті відеоуроки з малювання та почала ретельно вчитися. Це стало моєю рятівною соломинкою в житті. Коли я повернулася з лікарні, то влаштувала у повітці біля свого приватного будинку майстерню, де досі проводжу багато часу. Починала я з того, що сама готувала для себе полотна. Далі взялася за малювання, працювала переважно уночі. Згодом був розпис на тканині. Розмальовувала футболки, джинси, плаття, пробувала малювати принти на одязі.
- З розписом на яких тканинах працюєте зараз?
У мене зародилася ідея малювати вишиванкові орнаменти на сорочках, тканини є різні. Я зрозуміла, що вишивки є багато, вони відтворюються за схемами, а малюнок не відтвориш. Отож зараз підбираю малюнки для одягу індивідуально, враховуючи характер, побажання навіть колір очей та риси характеру тієї чи іншої людини. А ще малюю природу, пишу писанки, розписую новорічні ялинкові кульки, займаюся стінописом.
- Маємо передріздвяний та передноворічний час, і Ви розписуєте ялинкові кульки.
Тут проявляю усю свою фантазію, дитячі та дорослі мрії, про казку, про щастя, про виконання бажань. Малюю на пластмасових кульках, бо скло дуже крихке, і мені було б неймовірно шкода, якби авторські роботи розбилися. На кожну кульку витрачаю 3 години. Олівцем рисунок не наводжу, не роблю ескізів, малюю одразу професійними акриловими фарбами, які швидко сохнуть. Отож треба робити все швидко. Використовую багато різних пензлів, маю їх кілька десятків.
- Чимало людей знають вас і як художницю, яка відтворює на папері забуту історію свого селища?
Цим я зацікавилася після початку повномасштабного вторгнення жінка ще й зацікавилася історією селища. Як почалася війна я з доньками спочатку поїхала до Польщі, адже боялася за те, що буде далі. Нас настільки добре прийняли, що коли згадую про своє перебування у сусідній країні, на очі мимоволі навертаються сльози, адже нас ніхто й ніколи так добре не приймав, не співчував та не допомагав. У Польщі я працювала, бо не хотіла сидіти і чекати допомогу.
Повернувшись додому, знову взялася за малювання та за історію. Бо чомусь до цього часу не задумувалася над тим, що не знаю минулого своєї малої батьківщини, хоча живу тут майже з народження. А коли почалася війна, то я багато думала про Україну загалом і про своє селище зокрема. Аби дізнатися більше про історію Печеніжина я пішла в місцеву бібліотеку, знайшла старовинні листівки і вирішила відтворити їх на папері. Згодом почала просити односельців, аби приносили мені старі світлини, хоча таких, на жаль, збереглося небагато.
- Ви просто все з них змальовували?
Так, малювала масляними фарбами на полотні, відтворюючи написи польською. Адже світлини та листівки були з ХІХ- початку ХХ сторіччя. Нині, на жаль, тих будівель, що зображені на листівках, немає. Лише на місці, де була солеварня, залишилися соляні джерела, а на місці, де була гміна, зараз знаходиться бібліотека. Усі свої роботи я помістила у саморобний альбом. Роботи невеличкі: в середньому 20 на 15 сантиметрів, а є й зовсім малі — 5 на 5 сантиметрів. Над кожною листівкою я працювала від 2 до 5 днів.
- І наостанок, Ваші побажання нашим читачам.
Хочу сказати, що пропри війну, в людей, а особливо дітей, повинно бути свято, бо сліз та горя вистачає. Не треба, аби були гучні та бучні гуляння, але щоби було все по-родинному, затишно, урочисто, з колядками, молитвами. Так, як лише буває перед Різдвом. Це те, що об’єднає українців, родини. Це відчуття свята потрібне й воякам, тим, які повернулися, і тим, які нас захищають. Бо кожен спокійніший, коли знає, що його родина в спокої та добрі.
Сабіна Ружицька. Фото з архіву Оксани Микитюк
Читайте також:
- Майстер з Прикарпаття створює унікальні копії українських дерев’яних храмів (ФОТО)
- “Вареники Перемоги”: на Коломийщині більше року готують для поранених вояків (ФОТО)
- Мисткиня з Тлумача створює неймовірні композиції з кукурудзяного листя (ФОТО)
- “Будемо садити квіткові поля Перемоги”: кондитерка з Калуша вирощує кілька сотень сортів жоржин (ФОТО)
- “Татарівський оберіг”: мешканці гірського села на Прикарпатті понад рік допомагають землякам-воїнам (ФОТО)
