Від початку 2022-го витав дух війни. Численні повідомлення у західній пресі про накопичення російських військ на кордоні з Україною та навіть на межі з білоруссю, дані американської розвідки, аналітичні статті провідних воєнних експертів насторожували. Та важко було уявити підступність сусідньої країни та повномасштабне вторгнення.
Досвіток 24 лютого стривожив сильним гулом літаків у повітрі. А далі звуки сильних вибухів таки підняли з постелі. Небо з боку аеродрому в Івано-Франківську курявилося від диму. Палахкотіло. Полум’я піднялося високо. Соціальні мережі вже рясніли страшними повідомленнями…
Через вікно багатоповерхівки видно, що біля банкомата велика черга. Із продуктової крамниці виходять люди з великими сумками. Комунальний транспорт їздить за звичним графіком. Від летовища здіймається ще дим…
У черзі – як у черзі: знічев’я розмовляють про різне. А що до банкомата доводиться стояти понад годину, то почути можна різне. Звісно, того страшного ранку найбільше діляться своїми відчуттями та переживаннями.
Хтось каже, що його теща живе біля летовища, тож у подробицях переповідає вранішню ракетну атаку на аеродром. Показує в телефоні сусідам по черзі свіжі знімки та відео прильоту…
І тут увагу привертає молодий чоловік у камуфляжній формі та чорному новому береті. Він зігнувся і щось наче шукає у великій новій дорожній сумці. Поруч наплічник. На рукаві червона смужка.
Пригадую, як нас – медійників попереджали, що ворожі ДРГ можуть мати такі мітки на одязі для ідентифікації. Наче дивлюся, як усі в черзі, у свій телефон, а насправді швидко намагаюся сфотографувати військового. Він помічає та розвертається: обличчя вже не видно, зате помітна червона пляма на куртці внизу.
Іду до крамниці: міркую, що через скляні двері зсередини зазнимкую його в анфас. Це лише кілька секунд. Дивлюся, а чоловіка вже немає… Хутко вибігаю, розпитую людей: ніхто з великої черги не бачив, куди він подівся. Кажуть, що крутився тут весь час, пив каву (надворі крамниці високий столик).
Надсилаю знімок прес-службі поліції. Наряд правоохоронців прибуває миттю, розпитує людей, хто що бачив. Розходяться в різні боки для пошуку зниклого.
Пазли сходяться: ажіотаж біля крамниці та банкомату, страх і людські бесіди, поруч – дорога державного значення, яку в народі називають запасною злітною смугою для літаків. Знаючи різні хитрощі розвідників, уявляю, скільки різних фактів, знімків, відео міг зафіксувати потайки той невідомий.
Уже після перегляду знімка звернула увагу на те, що камуфляжна форма того чоловіка – не звичний для нас український піксель. Жаль, що тоді в черзі не звернули на це увагу та патякали все, що завгодно… Мабуть, і з користю для ворожих вух…
Людмила Стражник. Фото авторки
Читайте нас у тг
