Розгляд судової справи Ростислава Шпука, анонсований на 4 березня в Івано-Франківському міському суді, не відбувся. Засідання наразі перенесли.
Нагадаємо, йдеться про притягнення громадського активіста до адміністративної відповідальності за акцію біля готелю “Дністер”.
Битва за “Дністер” триває: Ростислав Шпук про “самобуд”, протести та суди (ФОТО)
Готель ерозії на берегах Бистриць не витримав
“Але це не привід не говорити про “Дністер”, – написав Ростислав Шпук на своїй сторінці у Фейсбуці. – Мимоволі напрошуються такі паралелі. Цьогорічний оскароносець Броуді у фільмі “Бруталіст” грає колишнього архітектора Баухаусу, якому вдалося втекти з нацистського Будапешту до США. На запитання замовника, “чому архітектура?” за нього ніби відповідає з Америки інший архітектор-емігрант, наш Фредерик Януш:
“Мої будинки все ще там, у Європі. Ці споруди стануть політичними стимулами, провокуючи потрясіння, що так часто трапляються в циклах історії людства. Я вже передчуваю колективну риторику гніву. Ціла ріка таких фривольностей може розтектись. Але мої будинки були побудовані, щоб витримати таку ерозію на берегах Дунаю”.
Ростислав пропонує перевести погляд із Дунаю на готель “Дністер”: і виявилося, що він ерозії на берегах Бистриць не витримав. Бо його постать була потенційним предметом гордості міста.
Будівля має велике минуле і значну перспективу, чекала своєї прецизійної реставрації, виваженого наукового підходу, чекала свого часу, але дочекалась чужого.
“Бо з будівлями те ж, що з людьми: надлишок грошей може зашкодити більше, ніж нестача, – продовжує активіст. – І всю перспективу памʼятки убито, разом із нею самою і разом з одним, але надзвичайно цікавим та важливим поглядом на наше місто (а скільки їх узагалі в цій європейській крихітці є?). Якщо видовжити нарощенням півтіла, то виглядатимеш не підозріло лише з одного боку, а з усіх інших – як півголовок. Замість модернового будинку з цікавими акцентами та конструкцією без зайвостей маємо дві архітектурні несумісності: пів будинку перебудовано без огляду на іншу половину, ніби не існує ні її, ні минулого, ні нас. Усіх зневажено. З нею повелись, як з добудовою в сільському присадибному дворі після розширення сімʼї. Але зайця не перетвориш на їжака голковколюванням. Місто, яке допускає таке приниження й образу, ніби добровільно знімає із себе обовʼязки та можливості міста”.
Ростислав Шпук наголошує, що днями Україна ратифікувала Нікосійську конвенцію Ради Європи, яка встановлює механізм кримінальної відповідальності за навмисне знищення або пошкодження пам’яток.
“Нібито шанси, що тепер кримінально каратимуть не тільки за ровер, а й за будівлю, зросли. Дарма. Ми вже давно є підписантами Венеційської хартії, яка описує всі основні принципи охорони й реставрації архітектури. У нас є чудовий Закон про охорону культурної спадщини. А кожен доданий закон – це додаткове зобовʼязання, яке і ми, і держава приймаємо на себе, це розширення обовʼязків і відповідальності. Насправді ми ще не справляємось навіть із діючими, не навчились забезпечувати їхню дію. Вони у сфері збереження памʼяток достатньо точні, враховують майже все, гарно виглядають, ефектно звучать, поки стоять на вітрині державного серванту, але щойно витягнеш, щоб ними скористатись, – кожен іде в скарбничку помийки, ніби все це створено, щоб лише символізувати законність. Як латинська мова нині символізує медицину, так готель “Дністер” – підкуп”.
До теми
Між молотом і наковальнею
Підтримує Ростислава Шпука франківський архітектор та реставратор Ігор Панчишин. Наголошує, що абсолютно з ним згідний і додати нічого. Однак тут скоріше має бути розмова з правниками та фахівцями обласного (повноважного) органу охорони культурної спадщини, і місцевого відділу ОКС – міськвиконкому.
Редакція попросила прокоментувати ситуацію із готелем “Дністер” управлінців, у чиєму віданні є дотримання законодавства у сфері збереження пам’яток архітектури.
“Ми наче між молотом і наковальнею, – сказав Ігор Каюк, заступник начальника відділу охорони культурної спадщини Івано-Франківської міськради. – До Івано-Франківського міського суду справді подано позов із вимогою розісклити колонаду готелю “Дністер”. Це громадське приміщення. На наш погляд, засклення стало порушенням Закону України про охорону культурної спадщини саме в пункті “Зміна вигляду пам’ятки”. Тож чекаємо на рішення суду і сподіваємося отримати вердикт із вимогою розісклити колонаду”.
Як Станіслав був інтегрований у європейські процеси
Ігор Петрович зазначив принагідно, що зараз відділ охорони культурної спадщини працює над створенням довідника про зодчих міста.
“Такий довідник допоможе зрозуміти історію формування самого міста, – додає Ігор Каюк. – Порушуємо табуйовані теми, тобто опрацьовуємо білі плями, які за совєтської влади замовчували. Є ініціатори-сподвижники, які ведуть пошукову роботу: досліджують австрійські, польські архіви, в яких добувають цікаву пізнавальну інформацію. І ми ще більше дізнаємося, яким чином Станіслав був інтегрований у європейські архітектурні процеси: що це в нас не було на порожньому місці, що це мазки європейські, загальноєвропейські тенденції, матеріалізовані в нашому місті”.
На думку фахівця, нині призупинений процес зухвалого нищення пам’яток архітектури: вже десь принаймні в останні роки пам’яткоохоронна діяльність прозвучала і стала відомою.
“У суспільстві усвідомлюють, що таке категорія “пам’ятка архітектури”, десь і перебільшують цим та просто зловживають: інколи це як відмазка від бездіяльності, – акцентує Володимир Ідак, архітектор цього ж відділу ОКС. – Мов, та що я можу робити, коли це пам’ятка архітектури?.. Всіх власників пам’яток закон зобов’язує зробити охоронні документи на них і нести відповідальність за їх збереження, і то незалежно від того, ознайомлені чи ні з відповідним законодавством”.
Боротьба з архітектурними фриками непроста
Змінилися так само тенденції архітектурні. Адже навіть ще кількома роками раніше дуже багато архітектурних фриків реалізовували десь свої хворі фантазії на пам’ятках архітектури: то облицювати їх керамічною плиткою, то іншими сучасними матеріалами у стилі мінімалізму чи техно.
“Бо то в них вважалося дуже круто, – зазначає Ігор Каюк. – І це хвороба не тільки в нас: такого багато у Львові, Києві, Харкові. Але, слава Богу, це десь відійшло. Як приклад можна навести двоповерховий будинок на розі вулиць Грушевського і Курбаса в Івано-Франківську, де фасад облицювали чорною керамічною плиткою. Але десь муніципальні служби, наші фахівці своїми приписами досягли того, що зобов’язали забрати такі “оновлення”.
Так само – щодо реклами на пам’ятках архітектури, які заважали сприймати її, закривали декор, були нав’язливими, ще й перевищували допустимі габарити та іноді закривали ледь не пів фасаду як-от на вулиці Шашкевича чи на Грушевського,9 в Івано-Франківську. На щастя, власники зрозуміли та демонтували ті щити.
“Є тут такий конфлікт із власниками чи орендарями-експлуатантами торгових площ: вони би хотіли поставити рекламу максимально крикливою, щоб закликати відвідувачів, а ми переслідуємо діаметрально протилежну мету: щоб не відвертала увагу від пам’ятки архітектури. Останнім часом маємо розуміння і від рекламних агентств. Місто поволі очищається”, – наголошує Ігор Каюк.
Зрештою власники їздять закордонами і бачать своїми очима, як то у цивілізованому світі, коли рекламні таблички розміщують не на самих пам’ятках, а на прилеглій території.
“Бо раніше то був виклик: підприємці десь нас сприймали як махрових бюрократів, що заважають і стримують їхні підприємницькі пориви. Нас пресували і нехтували приписами, буцімто це наші захцянки і самодіяльність. А тепер щораз більше маємо розуміння, що охоронна діяльність – це загальні тенденції і світова практика. Що історичне середовище треба утримувати максимально законсервованим, як воно надійшло від минулих поколінь. Тобто ми повинні все передати нащадкам у такому стані максимально збереженим”, – підсумовує Володимир Ідак.
Людмила Стражник. Фото авторки
Читайте також:
Читайте нас у тг
