В Україні досі існує негласне правило: вдова має бути тихою, зажуреною, непомітною. Без макіяжу, без підборів, без усмішки. Ніби разом із чоловіком вона має поховати і себе. Зараз таких жінок тисячі! І вони мають працювати, виховувати дітей, вести соціальне життя, але відчувають постійний тиск соціального образу «правильного горювання» після втрати чоловіка.
Любов Василів відмовилася жити за цим сценарієм.
Сьогодні вона – вдова на підборах. Така, що веде за собою інших жінок. Вона очолює ветеранський простір «Ветеран Про» в Івано-Франківській області та громадську організацію «Дружини Янголів».
Але за цією силою – не “сильна історія”.
За нею – порожнеча, яка могла її знищити.
Її чоловік, Павло Василів із позивним «Шерлок», ще у 2014 році добровольцем пішов захищати Україну. Після поранення і встановленої інвалідності він міг залишитися вдома. Але у 2022-му знову повернувся на фронт. Вдома на нього чекали дружина і троє дітей. У червні 2022 року 47-річний військовий загинув під час артилерійського обстрілу поблизу Спірного на Донеччині.
Після цього життя Любові зупинилося. Не метафорично. Буквально. Вона перестала бачити себе як жінку. Не могла дивитися в дзеркало. Не мала сил жити “далі” – бо це “далі” не мало сенсу. Залишився тільки один маршрут: дім – кладовище -дім.
«Це просто бажання прокинутися зранку, відкрити очі, бігти на кладовище і там сидіти. І говорити. Говорити порожнечу до нього, до його портрету, до тої могили, сирої землі», – розповідає вона.
Так минуло пів року.
Поки її не “повернули” слова, які мали бути співчуттям – але стали вироком:
«Люба, ти так гарно горюєш. От ми так всі спостерігаємо, ти так гарно за ним плачеш…»
У цей момент щось ламається. Бо виявляється, навіть біль у суспільстві має “правильну форму”. Навіть горе – під наглядом. І якщо ти страждаєш “недостатньо правильно” – тебе засудять. Саме тоді у Любові з’являється злість. Не руйнівна – рятівна.
Вона вирішує: ніхто більше не буде визначати, як їй жити, виглядати і переживати втрату.
Повернення почалося не з великих рішень. А з простих, майже непомітних – але заборонених для “вдови”: підбори, макіяж, догляд за собою. Те, що раніше здавалося недоречним. Майже зрадою. Але саме це стало першим кроком назад до себе.
Поступово вона дозволила собі більше: жити без постійного відчуття провини. Витрачати гроші не тільки “на дітей” чи “на щось необхідне”, а й на себе. Манікюр. Перукар. Косметолог. І навіть стоматолог – те, що відкладала роками.
Переломним моментом став благодійний аукціон, де вона вперше звернула увагу на доктора Фаді Аль Таріфі. Того дня він передав п’ять сертифікатів на безкоштовне лікування для поранених ветеранів. І для неї це стало рушієм. Не про стоматологію. Про цінності. Про те, що поряд однодумці і можна своє здоров’я та красу довірити людям, які мають схожі орієнтири.
«Коли я дивилася на себе в дзеркало і посміхалася, то я розуміла, що з моїм коханим Павлом я посміхалася щиро… А зараз стан змінився…Побачивши Доктора Фаді на аукціоні я надихнулася, і вирішила, що піду до нього. Адже він людина, яка не минає жодного аукціону, куди йдуть збори на Збройні сили. Бо, напевно, коли я йому оплачу за свою послугу, то ці кошти частково також підуть на ветеранів або на Збройні сили України», – каже вона.
Для когось це – просто лікування зубів. Для неї – повернення усмішки, яку вона втратила разом із чоловіком. І головне – повернення права жити. Бо турбота про себе – це часто не тільки про зовнішність. Це про вибір: залишитися в болю чи дозволити собі вийти з нього.
Любов каже: жінки, які втратили чоловіків на війні, дуже часто самі себе “замикають”. Не фарбуються. Не купують одяг. Не йдуть до лікаря. Бо “що скажуть люди”. Бо “так не прийнято”. Бо “це не на часі”.
Вона знає цей стан зсередини. І своїм прикладом показує інше.
Сьогодні Любов виховує трьох дітей і працює з жінками, які пережили таку ж втрату. Вона не вчить їх “бути сильними”. Вона надихає їх знову стати живими. І, можливо, найважливіше, що вона робить – ламає образ “правильної вдови”. Бо в Україні досі вважають, що вдова – це про тишу, чорний одяг і життя “після”. Любов доводить інше. Вдова — це жінка, яка має право жити далі.
Читайте також в ПІК:
- “Повернути усмішку захисникам”: у Франківську завершили благодійний проєкт стоматологічного лікування ветеранів (ВІДЕО)
- Волонтер, лікар, українець: чому доктор Фаді Аль-Таріфі залишився і працює для України
