«Коли розбомбили редакцію, газета не замовкла»: історія журналіста з прикордонної Харківщини (ФОТО)

Репортажі із Харківщини та прямі ефіри журналіста стали свідченнями про війну та облетіли весь світ.
742770687 4576490932672422 3725486380062238132 n

Це інтерв’ю з редактором харківських газет “Зоря” та “Вісті Богодухівщини” Василем Мірошником я записала понад місяць тому в Івано-Франківській обласній спілці журналістів НСЖУ.

 З якоюсь моторошною думкою дивлюся сьогодні, 8 липня, на карту бойових дій: чи не зайняли вороги нові прикордонні населені пункти та не просунулися далі українською територією?… І деякі факти вже не актуальні… 

Znimok ekrana 8

Василь Мірошник приїхав на Івано-Франківщину лише на декілька днів. Каже, що не звик довго відпочивати. Завітав до колег в Івано-Франківському центрі журналістської солідарності Вікторії Плахти та Богдани Засідко. І розповів, яке ж воно, прифронтове життя. Та як вдається випускати там україномовну газету. 

Адже, на загальний сором, навіть газету “Голос України” Верховної Ради ліквідували як суспільно-політичне видання ще два роки тому. Не треба нашим державним мужам пропагувати українське слово… Пишу про це з болем, адже як власкор газети в Івано-Франківській та Львівській областях разом із ще 42 колегами-журналістами отримала наприкінці березня 2024-го повідомлення про звільнення. А в харківському прикордонні газета тримається!

 “Газета “Зоря” видавалася в Золочівському районі як усі комунальні, – розповідає Василь Мірошник. – Коли ж я очолив редакцію, то не брав бюджетних коштів. Це давало привілегію критикувати місцеву владу. І  кожен новий  керівник району першим ділом викликав мене і казав: “Ти ж розумієш, що тобі треба піти з роботи”. Але всі вони йшли першими. Коли ж почалася війна, виявилося , що я готовий до неї”.

Василь Мірошник пригадує перший день повномасштабного вторгнення. Прокинувся рано, бо треба було їхати до Харкова забирати газети з друкарні. 

742473196 27289654423995978 6923859619726071688 n

“На той час ми це робили самі. Бо більшу частину тиражу розповсюджували не через пошту. Вже мали власну мережу із колишніх листонош, яких скоротив керівник Укрпошти Смілянський. Ракети пролетіли пролетіли через наше селище і  розірвалися в Харкові”, – каже співрозмовник.

“Спочатку в Золочеві було тихо. Василь Мірошник допомагав поліції організовувати патрулі із добровольців. Чергували на вулицях щоночі. 

“Аж поки і наше селище не почали обстрілювати вже в березні 2022-го, – додає. – А до того ми навіть возили біженців із Харкова до себе. Перше нежитлове приміщення, яке розбили московити, була редакція. Декілька прильотів арти зробили її непридатною для роботи. Переконаний, то було не випадково. З перших днів я почав фільмувати на трубку факти військових злочинів, коди мирні люди гинули у власних домівках і на вулицях”

Колектив у редакції був переважно жіночий. Тож у перший день після вторгнення Василь Мірошник зібрав дівчат, роздав їм гроші, що були на рахунку, віддав власного буса, аби могли виїхати з родинами. 

“Сам же регулярно приходив на роботу, сідав у кабінеті, писав щось, хоч розумів, що ніде не надрукую, – акцентує співрозмовник. – Залишився в мене тільки телефон. І він виручав”. 

Бо треба було щось робити. Камера поганенька, дрижання рук не гасить. Коли нервуєш – цього не уникнути.

“Я ніколи не робив прямих ефірів. Навіть матеріали пишу ручкою на папері. А тут зовсім інший жанр. Довелося його освоювати швидко та в польових умовах”, – наголошує Василь Мірошник. 

739377787 1545770467209756 2469218777197092410 n

Ті перші кадри потім облітали  усю Європу. Живі, справжні. І світ бачив реальну війну. 

https://www.facebook.com/groups/m.zorya

“Вже через два місяці, коли знову почала працювати друкарня в Харкові, ми випустили першу паперову газету, – розповідає далі харківський гість. – Донька, яка зараз є директором нашої редакції, повернулася до Золочева. Дизайнер працює на віддалі і живе у Львові. А я налагодив систему доставки газет у прифронтові села”

Спочатку маршрут становив майже 400 кілометрів. Половина його – вздовж лінії фронту. До неї залишалося метрів сто, коли їхав до прикордонного села Івашки. 

739781757 1925936421714030 21096516018254754 n

 “З двох газет ми зробили одну: “Зоря” плюс “Вісник Богодухівщини”. 

 На сьогодні сіл, куди їду, поменшало, бо значна їх частина збезлюдніла. І тепер найнебезпечніше в самому Золочеві, який за сімнадцять кілометрів від кордону. У нас були періоди, коли за місяць прилітало по три десятки кабів. Саме вони змінили артилерію та реактивні установки. А тепер маємо клопіт з безпілотниками. До нас долітає їх на добу не менше півтора десятка”, – говорить Василь Мірошник. 

 Усього в громаді серед мирних жителів убито 123 особи. 

 “Газету зараз друкуємо не в Харкові, а в Чернівцях. Безпечніше і дешевше. І все ж вона не перестає виходити у світ. Тираж обох газет до вторгнення становив 8 тисяч на тиждень. Зараз півтори. Але друковане видання у зоні, де часто немає світла і зв’язку, стало критично необхідним”, – підсумовує Василь Мірошник. 

«Такі зустрічі завжди надихають. Адже за кожним медіа стоять люди, які, попри виклики війни, продовжують працювати для своїх громад. І дуже важливо, що журналісти з різних куточків нашої країни мають можливість зустрітися, поспілкуватися та відчути підтримку колег. Радіємо кожній такій нагоді й дякуємо Василю Савичу за цікаву розмову, його відкритість та відданість журналістській справі», – зазначила Вікторія Плахта, координаторка Івано-Франківського Центру журналістської солідарності, звертаючись до гостя.

dca01030 cf22 4dcd 884f fa9414821c29

https://www.facebook.com/vasilii.miroshnik/posts/pfbid02F4HahW7Mku7WJsVX6bCvqdZGDJNWwAFCg6YyiDUGjgT5Y69ws35JwM5iqnouDzj8l

Людмила Стражник. Фото надані Василем Мірошником та авторки. 

Оперативні новини у TELEGRAM






Коментарі

0

Коментарів ще немає

© 2020-2025 Всі права захищено