Українці відкрили для себе Європу ще задовго до безвізового режиму, коли від безвиході у 90-х і навіть 2000-х люди масово їхали на заробітки. Зокрема українки, які в Італії чи в інших країнах працювали на різних роботах, важко заробляли гроші, передавали їх в Україну додому, навчали своїх дітей, опікувалися родинами, зрозбудовували села й міста, зрештою — збагачували бюджет України, пересилаючи кошти додому.
Привабила спільність з Прикарпаттям
Важкі часи минулися, багато українок залишилися за кордоном на постійно, чимало з них створили сімʼї.
І сьогоднішня історія — про українку, уродженку села Росохач на Городенківщині пані Світлану, яка зараз носить знакове прізвище Туррін. І це неспроста, оскільки живе у місті Б’єлла (регіон П’ємонте). А за 100 кілометрів звідси розташоване місто Турин, знамените своєю Туринською плащаницею.
Із Прикарпаттям є багато спільного: насамперед це передгірська місцевість, адже у нас — перед Карпатами, а тут — перед Альпами.
І десь ловиш себе на думці, що йдеш, скажімо, нашим містом Косів — і в Італії така ж архітектура. Але різниця в тому, що історичні будівлі тут дуже добре збережені завдяки Євросоюзу та внесенню до списків ЮНЕСКО. Очевидно, що й місцева комуна (громада) дуже жорстко ставиться до будь-яких перебудов. Тому в старій частині міста Б’єлла можна знайти історичні будівлі XІІІ-XVIIІ століть.
Але повернемося до пані Світлани. Вона працює на текстильній фабриці Dorama Filatura Cardata, завдячуючи інтернаціональним контактам Falconeri, Calzedonia, Intimissimi, Tezzenis…
Б’єлла — всесвітньо відомий центр італійської текстильної промисловості та пряжі, а фабрика Dorama працює там з 1970-х років і спеціалізується на виробництві високоякісної кардної пряжі.
Світланин чоловік-італієць Джанфранко Туррін теж працював на текстильній фабриці, заснованій ще в 1831 році, — виготовляв нитки та костюмні тканини для відомих брендів (наприклад, Armani, Boss). Він був відповідальним за логістику на фабриці.
А ще тут, як і в Карпатах, кришталево чиста вода гірських річок, завдяки чому постала текстильна промисловість, яка жваво розвивалася у минулих століттях і не здає темпів тепер.
І на Гуцульщині виготовлення ниток і виробів із вовни так само відбувається завдяки вивалюванню й вимиванню в гірських річках.
До слова, на текстильних фабриках працювали й батьки Джанафранка. Його тато одним із перших освоював тогочасні новітні ткацькі станки, а згодом був навіть інструктором для новачків.
Поряд з містом Біелла є невелике місто Поллоне, де продовжується життя кашеміру на фабриці Piacenza, яка діє тут із 1733 року.
Саме руки Світлани і її колег долучилися до виготовлення кашемірових ниток для цієї фабрики.
А завдяки такому швидкому розвитку промисловості в регіоні Пʼємонте стрімко виростали міста та добробут кожної сімʼї.
В одну з таких італійських сімей міста Біелла і влилася пані Світлана.
(Продовження буде).
Людмила Стражник. Фото авторки.
Оперативні новини у TELEGRAM
