Івано-Франківськ

Завзяті прикарпатські рибалки перед ловлею не бриються та нікому не розповідають, куди йдуть

27 червня – Міжнародний  день рибальства.

В Україні риболовля – хобі для десятків тисяч людей, які донині вірять у різні прикмети і забобони. Багато з яких видаються дивними й смішними. У що й чому вірять рибалки, дізнавалася журналістка ПІК.

78432431 1637554183078571 723659135816069261 n

«Усе починається з підготовки до риболовлі. Про неї не треба багато говорити, особливо жінкам. Не варто й довго готуватися, бо тоді нічого не впіймаєш. Оптимальний час підготовки— день-два. І не варто перед риболовлею бритися. Цього неписаного правила завжди дотримуюся. Хоча який зв’язок має моє неголене обличчя з кількістю спійманої риби, не знаю, проте випробував — ця прикмета — дієва», – каже 37-річний Михайло Іванюк з Тлумача, який рибалить з…чотирирічного віку.

Має чоловік і «щасливого картуза», який він одягає, коли вирушає на рибу. Товариші Михайла також мають різний «фартовий» одяг: штани, чоботи, картузи, сорочки.

«Йти на рибалку варто лише з хорошим  настроєм, не бути ні на кого ображеним, бо злих риба оминає. Якщо рибалка йде пішки на ловлю, то бажано, аби він нікого не зустрів. Бо якби хтось зустрічний побажав вдалого лову чи кльову, то вже можна додому вертатися, бо тоді справді ані хвостика, ані лусочки не зловите!», –  додає 66-річний Ярослав Савицький з Івано-Франківська.

Щоправда, коли рибалка дорогою до водойми побачить старшу особу або людину з інвалідністю, то повинен таким чимось допомогти: піднести щось, підвезти, навіть грошей дати. І тоді буде дуже добра ловля.

Вже на  березі річки чи озера рибалки, перш, ніж закинути  вудку… «задобрюють Діда». «Хто цей Дід, і чому його треба задобрювати?», – запитую в рибалок. Чоловіки кажуть, що кожен називає його по-різному: Водяником, Нептуном, Духом тієї чи іншої водойми, господарем риб,  зрідка називають його Татом. Аби «задобрити Діда» треба влити у водойму…грамів 100 горілки та вкинути кілька шматків білого хліба. Тому навіть ті рибалки, які взагалі не вживають оковиту, беруть із собою «для Діда».

А ще досвідчені рибалки ніколи не дають своє спорядження: вудочку, сітки, сачки  комусь у руки, навіть, якщо це рідний син. Вважається, що коли таке зробити, то цими спорядженнями вже нічого або дуже мало спіймаєш.

Коли  рибалять в компанії, то той, хто першим спіймає «хвоста», матиме найменший улов. І якщо в рибалки вудочка заплуталася, блешня чи гачок відірвалися випадково, можна вставати та йти додому, бо також нічого не піймати.

Коли ж риболовля вдала, в жодному разі не варто хвалитися до її закінчення кількістю та величиною риби, а самому не слід рахувати «хвости», бо після того, як порахуєш, більше нічого не зловиш. І не варто на риболовлю брати будь-які рибні страви, бо можна не те, що нічого не зловити, а й захворіти, або ногу чи руку пошкодити.

Ярослав Савицький каже:

«Першу зловлену рибу, якого б розміру та ваги вона не була, варто відпустити. Але  я цю прикмету «вдосконалив». І не відпускаю першу рибу, допоки не зловлю другу. Коли зловлю, – першу відпускаю».

А Михайло Іванюк говорить, що ніколи не можна ловити «забагато» риби. Якщо для людини це хобі, а не спосіб заробітку, то треба взяти з риболовлі стільки риби, скільки вона та її родина зможе з’їсти за раз або два. Більше не треба ловити, а якщо пощастило, і хтось наловив більше, треба віддати рибу товаришам, які не впіймали нічого. І наступної рибалки таким людям ще більше пощастить.

Етнограф Микола Кавацюк пояснює:

«Багато рибальських прикмет та забобон мають навіть тисячолітнє народне підґрунтя. У такому годі шукати логіки, а треба сприймати як вікові традиції. От, скажімо, коли наливають Діду, то це не що інше як праукраїнське жертвоприношення духам води. Ще у дохристиянські часи предки українців вкидали Водянику перед початком риболовлі  хлібні крихти або кілька крапель спиртного».

Щодо доброго настрою, швидких зборів на рибалку, походу безлюдною місцевістю, заплутані вудочки, то ці прикмети мають цілком логічне та практичне  пояснення: рибалкам перед ловлею треба бути зосередженими, не дратівливими, усе робити без поспіху. Про спорядження в руках чужих, також зрозуміло, бо йдеться про почуття власності.

Злата Леміш

106639219 1015026178917218 8435082188463387256 n79382408 761838994562333 4775359586191540301 n78432431 1637554183078571 723659135816069261 n78333209 567749777274268 6405457376878749860 n

Фото з архіву Ярослава Савицького та Михайла Іванюка

Підписуйтесь на нашу сторінку у FacebookInstagram , Youtube та Telegram

Читайте також:

У підтоплених селах Городенківщини поволі спадає вода

Йдемо до центрального парку Франківська: навіть з немовлятами

Їдемо до Тлумача по лісові суниці

 

Читайте нас у тг




Новини партнерів







Коментарі

0

Коментарів ще немає

© 2020 Всі права захищено