Івано-Франківськ
1.04
USD: 27.65
EUR: 33.45

“Кожна дитина, що захворіла, заслуговує отримати все щонайкраще для одужання”, – Тарас Мельник, Прикарпаття (ФОТО)

"У нашій клініці лікують дітей з такою патологією і в таких станах, при яких у районних лікарнях неможливо допомогти".

151427226 426474415323300 2173722093420055792 n scaled

Тарас Мельник: відверто про сьогодення.

Для одужання дитини батькам нічого не шкода. Та не завжди вони мають необхідне. І лікарні зазвичай теж не мають. Як розв’язує фінансові проблеми заради якісного лікування своїх пацієнтів КНП “Івано-Франківська обласна дитяча клінічна лікарня”, – ключова тема інтерв’ю з генеральним директором закладу Тарасом МЕЛЬНИКОМ, пише ПІК.

Конкуренція та фінансовий дефіцит

– Пане Тарасе, в обласній дитячій лікарні Ви працюєте з далекого 1991 року. Спочатку були рядовим анестезіологом. Згодом довели свою роботу до рівня мистецтва.  Через 9 років стали наймолодшим в Україні заступником головного лікаря обласної лікарні. А коли у 2020-му зробили крок, щоб стати її генеральним директором, опинилися у центрі конкурсного скандалу, що викликало здивування навіть у ваших пацієнтів за кордоном…

Конкурсні баталії — це вже історія, і я не хотів би до неї повертатися.

– Та все ж таки: рік тому, 4 лютого, Ви перемогли у конкурсі, набрали 21,4 бала при 24-х можливих. Але через підкилимні кадрові ігри обійняли посаду тільки у серпні. Приступаючи до роботи Ви сказали: “Через кілька років лікарню не впізнаєте”. А зараз що скажете?

Те саме. Ще рік тому я прогнозував, що почнеться жорстка конкуренція за пацієнтів навіть за участі тих закладів, які не мають для якісної роботи достатньо людських та матеріальних ресурсів. На жаль, так і сталося.

Ми працюємо й в умовах гострого фінансового дефіциту. Недавно порахував, скільки на лікарню треба коштів – 180 мільйонів, а маємо близько 90 мільйонів.

Це я не просто помножив на два наявний ресурс. Я підрахував суму, яка необхідна для того, щоб батьки наших маленьких пацієнтів не купували для дітей дорогі медикаменти, а ми мали свої. Щоб було повноцінне харчування в лікарні. Щоб підняти лікарям зарплату (держава це задекларувала, але кошти ми маємо знаходити самі).

Проте не втрачаю оптимізму. Є перші результати тих змін, які ми впровадили у себе.

Беремо відділення інтенсивної терапії новонароджених дітей. За сім місяців минулого року померли 18 дітей. Від серпня, коли ми стовідсотково забрали діток з пологового будинку, втратили 5 пацієнтів. Це були діти з надзвичайно низькою вагою та складною генетичною патологією.

Друге. Ми відмінили оплату за транспортування тяжкохворих дітей. Та й взагалі, всі консультативні виклики в райони – педіатра, хірурга чи реанімаційної бригади – зараз у нас безкоштовні.

Як не парадоксально, але фінансово ми нічого не втратили. Ми почали більше транспортувати хворих і Національна служба здоров’я України стала за це більше переводити нам коштів. Та справа не тільки в грошах. Важливо – мати можливість виконувати свої функціональні обов’язки. Адже наша лікарня – це лікувальний заклад найвищого, третього рівня.

– Якщо сказати читачам простою мовою, то що це означає ?

– У нас лікують дітей з такою патологією і в таких станах, при яких у районних лікарнях неможливо надати належну допомогу. Ми і не хочемо конкурувати за тих дітей, які можуть лікуватися у районах. Ми оперуємо з добрим результатом найскладніші патології, найважчі стани. Не робимо тільки оперативні втручання на серці. До слова, наші хірурги успішно оперують, зокрема, новонароджених вагою до кілограма.

– Тарасе Михайлоичу, а чим практично можете допомогти батькам хворої дитини, коли відчуваєте, що у своїй лікарні уже не зарадити?

– Маємо два надзвичайно хороших реанімобілі, які нічим не відрізняються від тих, які мають клініки в країнах Європи. Вони обладнані найсучаснішою апаратурою. Тобто, можемо транспортувати дитину в необхідний заклад. Транспортуємо своїх хворих в клініки Києва. Окрім «Охматдиту», у нас добрі стосунки з Науково-практичним центром дитячої кардіології та кардіохірургії. Недавно транспортували пацієнта з надзвичайно серйозною онкопатологією в Туреччину, у клініку для проведення оперативного втручання на головному мозку.

– Везли аж до Туреччини?

– Реанімобілем до Львівського аеропорту, звідти літаком на штучній вентиляції легень  до місця призначення, в супроводі лікаря-анестезіолога.

Чи частими є випадки, коли важкий стан дитини самі батьки могли попередити?

– Так. Наведу недавній приклад. У дитини – болі в животі, підвищена температура, але зараз всі бояться коронавірусу, на обстеження не квапляться. Мама передзвонила сімейному лікарю, той порекомендував самоізоляцію… У підсумку – дитина поступає до нас через десять днів після початку захворювання, у неї – ускладнений апендицит з поліорганною недостатністю (на операції вісім літрів гною всередині).

Дитину ми вилікували. Лікарня витратила на це 82 тисячі гривень. Національна служба здоров’я України повернула нам 5 тисяч – на жаль, так передбачила методика. Але справа тут не в фінансових витратах, бо ми не втратили головне – дитину.

Скажу й про таке. На лікування інсульту у дітей, згідно з медичним пакетом, держава платить нам приблизно 5 тисяч гривень. А для того, щоб дитину вилікувати, необхідно приблизно 45 тисяч.

Ще один приклад з тієї ж серії: онкогематологічний пакет на рік – це 400 тисяч гривень, а фактично на лікування потрібно до 700-800 тисяч. На щастя, з цього року державна підтримка цієї категорії хворих буде кардинально збільшена.

Повертаємось до досвіду Терещенків?

151288409 3651641828224200 5462298658273123997 n scaled

– Якщо дебет з кредитом наскільки не сходиться, то яким чином лірня ще живе?

В перехідний період реформи мусимо залучати додаткові ресурси. Це непросто. Але я переконаний, що коли ми надаємо допомогу якісну, висококваліфіковану, спеціалізовану, напрацьовуємо позитивний імідж, позитивні відгуки про лікарню, до нас підтягнуться серйозні спонсори. До речі, за крайні п’ять місяців ми акумулювали понад 2,5 мільйона позабюджетних коштів.

Тут доречно подивитись назад, в історію, то великих капіталістів, поміщиків царських часів українці до цього часу згадують добрим словом меценатів-цукрозаводчиків Терещенків. Вони відкривали лікарні, притулки. І не шкодували на це капіталу. Ще Олександр Македонський говорив: «Хоронять з порожніми руками».

– Чи може тепер дитяча лікарня, маючи певну підтримку з боку сучасних благодійників, бодай частково допомогти з ліками батькам хворих дітей?

Для екстрених випадків ми забезпечені ліками повністю. Недавно навіть була така ситуація, прийшов батько і каже: «Я п’ять днів не купую ліків, над моєю дитиною що – проводять експеримент?».

– Вище Ви торкнулися теми онкохворих дітей… Що каже статистика лікарні?

– Минулого року ми пролікували 389 пацієнтів в онкогематологічному відділенні, це діти з пухлинами та захворюваннями крові. А до пандемії бувало й більше. Тобто регіон має складну проблему.

Тому хочемо впровадити міжнародний проєкт створення гематологічного відділення – з одномісними палатами, стерилізацією повітря, сучасним обладнанням. Звісно, що він дороговартісний. Тому ведемо переговори з іноземними благодійними фондами та організаціями.

Займаємося й іншими новаціями.

Тільки що ми виграли проєкт Чеської республіки на 700 тисяч гривень для відкриття операційного блоку у відділенні  інтенсивної терапії новонароджених дітей. Що це дасть. Наразі немовлят, вагою кілограм, носимо в операційні, які знаходяться в другому кінці лікарні. Це проблема. А тепер операційна буде оснащена  у самому відділенні.

Хочемо провести радикальну реконструкцію приймального відділення, воно у нас, на жаль, у поганому стані. Плануємо створити відділення екстреної невідкладної допомоги. Вартість проєкту приблизно 35 мільйонів гривень. Виготовили проєктно-кошторисну документацію, чекаємо підтвердження фінансування.

Я задоволений тим, що маємо групу молодих, амбітних лікарів, які знають іноземні мови, які в інтернеті, у соціальних мережах вишукують проєкти, бо хочуть, щоб лікарня ставала сучаснішою, примножувала свої можливості.

– Але ж, пане Тарасе, Івано-Франківська обласна дитяча клінічна лікарня є комунальним некомерційним підприємством обласної ради. То саме туди пасує звертатися за фінансуванням, перш ніж деінде шукати кошти?

Недавно ми виграли 600 тисяч гривень на реалізацію спільного угорсько-словацько-румунського проєкту на ремонт  пульмологічного відділення, у тому числі з центром для хворих муковісуидозом.

Звичайно, що 600 тисяч для капітального ремонту не вистачить. І я звернувся до обласної ради – нам додатково виділили мільйон гривень. Тепер можу сказати, що всі палати відділення  будуть покращеного планування, із санвузлом, душем. На комфорт у лікарні є запит.

Діти патрійності не мають…

– Впровадження великих проєктів — ще попереду. А чи вдалося знайти благодійників, які, скажімо, уже придбали для лікарні сучасне обладнання, адже без нього зайве говорити про ефективну медицину?

Якщо коротко, то станом на 7 серпня у великій реанімації ми мали один апарат штучної вентиляції легенів, зараз маємо 5 за рахунок позабюджетних коштів.

Зокрема, швидко відгукнулися на наше звернення у Благодійному Фонді Ріната Ахметова — ми отримали універсальний апарат штучної вентиляції легенів вартістю 616 тисяч гривень. Депутат Верховної Ради Ігор Фріс допоміг з ремонтом дихального апарату (став як новий) – це коштувало 140 тисяч гривень. Зараз за сприяння департаменту охорони здоров’я ОДА отримали ШВЛ від Угорщини, вартістю 2327648 гривень.

Словом, звертаємось до всіх, хто має можливість допомогти. Моя позиція така: діти партійності не мають, кожна дитина, що захворіла, заслуговує отримати все щонайкраще для свого одужання. Бо яка найбільша біда у батьків, як не хвора дитина? Ми завжди повинні це розуміти й максимально допомагати.

Звичайно знайдеться хтось, хто скаже: ми там були, в лікарні те не так і це не так. І я не буду змальовувати усе в рожевих фарбах. У нас в рік лікується 14 тисяч дітей, близько 2 тисяч дітей з обмеженими можливостями.

Лікуються діти у найважчих станах. І коли стається непоправне, переживання наших працівників не передати словами. Але знаєте, вражає й те, що іноді батьки, втративши дитину, знаходять в собі сили прийти до лікаря і сказати: «Ми бачили, ви старалися, але Господь розпорядився інакше».

– Хоча, у будь-якій галузі є працівники хороші й не зовсім хороші.

Так. І мені боляче чути від батьків про байдужість когось із наших працівників чи про якесь вимагання грошей…

– Які слова у таких випадках підбираєте до підлеглих?

Я  завжди говорю — лікарня не моя. І лікарня навіть не нашого колективу. Лікарня – це заклад усіх дітей області та їх батьків – платників податків. І всі батьки та діти мають переконуватись у тому, що в нашій лікарні працюють найкращі спеціалісти. А молодим лікарям, які приходять на роботу, кажу одразу: «Якщо ви почнете ганятися за грошима, ви пропадете як лікар, залишитеся без доброго імені та без грошей».

Переконаний, що ми маємо створити такий імідж обласної дитячої лікарні, щоб людям було за честь вносити у цю лікарню благодійні кошти. І повірте – ми це зробимо.

– Чи правда, що  у Вас особисто найменша зарплата серед головних лікарів в області та навіть районів Прикарпаття? І, начебто, Ви самі попросили встановити собі таку скромну?

– Все правда. Я не можу мати зарплату у багато разів більшу, ніж рядові лікарі – у них 6-7 тисяч гривень на місяць. Хіба можна на них прожити? З квітня почнемо підвищувати зарплати лікарям та медичним сестрам в першу чергу. Щодо мене, то я вдячний Господу за те, що у мене, як і у моїх дітей, немає залежності від грошей. У житті це є надзвичайно важливо.

– На відповідальній, напруженій роботі та при копійчаних зарплатах, не кожна людина довго витримує, навіть якщо любить свою роботу…

У нашому колективі 850 працівників, із них 180 – лікарі. З серпня минулого року звільнилися одиниці.

І це добре, бо у Львові, у Києві катастрофічний відтік кадрів. Мені здається, що працівники нашої лікарні, попри все інше, живуть вірою у престижність, краще майбутнє нашого закладу.

– Чи знайоме вашим працівникам адміністративне поняття «оптимізація”?

– Не люблю цього слова. Бо для мене воно означає – позбавити людину роботи. А куди їй дітися, якщо немає іншої пропозиції. За моїми розрахунками, один лікар може орієнтовно утримувати 4-х працівників середньої ланки. Виходячи з цього, приблизно на 130 людей у нас забагато. Але не я приймав їх у штат і з роботи не виганяю. Даємо час знайти іншу.

Та йти на непопулярні кроки таки доводиться. Окрім реанімації, майже з усіх відділень я “вивів” санітарок, які працювали в нічну зміну. Тепер в день працюють дві-три санітарки, які забезпечують чистоту в відділеннях.

151553263 334429364571455 3653982259224690169 n scaled

Область, яка має у себе медичний університет, повинна отримувати найкращих спеціалістів

– Пане Тарасе, які у Вас вимоги щодо прийому на роботу нових лікарів?

За останні 10 років у нас, на жаль, не був прийнятий на роботу жодний випускник вузу з першої двадцятки за рейтингом. Це мінус. Бо на моє давнє і глибоке переконання, клініки області, яка має у себе медичний університет, мають отримувати найкращих спеціалістів.

Недавно була прийнята на роботу одна з кращих випускників львівського університету: переможниця міжнародних конкурсів з педіатрії, вільно володіє французькою та англійською мовами. Тобто, ми шукаємо кадри з високими знаннями, з обов’язковим володінням іноземними мовами.

– Але ж висококваліфікований лікар має мати й відповідну зарплату. І тут ми знову повертаємось до питання коштів.

Продовжимо говорити про позабюджетні, благодійні кошти. У січні при лікарні створена опікунська рада. Розмістили оголошення, зголосилися 14 людей. З них четверо – з Києва, також є франківські підприємці, науковці, лікарі, громадські діячі… Це люди, які хочуть допомагати нам шляхом залучення додаткових коштів, і не тільки.

Зараз хочемо придбати наркозно-дихальний апарат для гематологічного відділення. Орієнтовно необхідно 300 тисяч гривень. Фактично, цю суму уже зібрали. Наразі не називаю прізвище франківки, яка надала на це тисячу доларів, треба погодити, чи хоче вона, щоб її називали в пресі, але свою вдячність не висловити не можу.

Спасибі й франківському художнику Ігорю Роп’янику – він виставив на аукціон свою картину. Стартова ціна була дві тисячі гривень, продали за 19,5 тисячі. Була жорстка боротьба, але аукціон виграв франківець Віктор Анушкевичус, якому також щиро дякую.

В березні – квітні плануємо проводити наступні аукціони… Не хочу випереджати подію, але імена учасників приємно здивують прикарпатів.

Зараз опікунська рада ініціює відкриття благодійного фонду. Як мені сказали, це буде надзвичайно прозорий фонд, щоб люди, які надають кошти, одразу могли перевірити, що куплено, де та за скільки. Кожна копійка буде перед очима.

Це мені імпонує, бо сам дотримуюсь чіткої позиції: немає державних коштів. Є кошти платників податків, є людські гроші. Нам використовувати нераціонально будь-які кошти – це великий гріх. Адже йдеться про здоров’я дітей.

Розмову вела Марія Палюга.

Фото Романа Сернецького.

Читайте також:

Відеоанонс: “Лікарня не моя, а усіх дітей області та їх батьків – платників податків, і вони мають бути задоволені лікуванням”, Тарас Мельник.

Коронавірус заганяє Прикарпаття в «червону зону»: як з неї вибиратися?

Приєднуйтесь до нас  у FacebookInstagram , Youtube та  Telegram

Новини партнерів

Коментарі

0

Коментарів ще немає

Залишити відповідь

Ваш email не буде опублікований. Обов’язкові поля позначені зірочкою (*)

Поле має бути заповнене
Поле має бути заповнене
© 2020 Всі права захищено