Історія
У 1905 році завод було утворено на базі трьох підприємств: фірми «Край», фірми «Фама» та вагомеханічного заводу Вацлава Майора.
Підприємство «Край» згадується від 1905 року й було засноване Юзефом Льоренцом. Від 1910 року належало Ришарду Яворському, а в документах фігурує, як “Р. Яворський і сини. Фабрика машин «Край»”. Пізніше вона переходить у спадок до трьох його синів: Казимира, Ернеста й Леона.
До початку Першої світової війни кількість працівників була 18-28 осіб. Виготовляло вуличні ліхтарі, приводні пристрої для млинів, різне литво: для каналізацій, залізниць, печей, кухонь, тощо. Наймасовішою продукцією були залізничні гальмівні колодки.
Фабрика Вацлава Майора заснована 1914 року. Спеціалізувалася на виготовленні та ремонті механічних ваг: вагонних, автомобільних, аптекарських. Підприємство було найменшим, проте продукція найтехнологічнішою. Також на етапі створення Промприлад продовжував виробничу лінію фабрики (ваги).
“Фабрика машин і арматур Ф. Весели. Ливарня заліза, фосфоритної бронзи і металу.” Заснована 1920 року, а пізніше до назви додалося “Fama” – від фабрика машин. Спеціалізувалася на литві й його механічній обробці.
Всі підприємства попередники були невеликими, у середньому кількість їх працівників не перевищувала 80 осіб. Пік їх розквіту припадає на 20-ті роки XX століття. Підприємства переходять від використання парових машин до двигунів внутрішнього згоряння й від власних електрогенераторів до централізованої мережі після відкриття електростанції. Основне обладнання становили верстати польського виробництва з Катовіце, Лодзі, Познані, але також були з Берліна, Відня, фрезерні – зі Сполучених Штатів. Частина обладнання була власного виробництва (заточні верстати).
У другій половині 30-х років підприємства активно розвивалися. Росли обсяги виробництва й кількість працівників.
Націоналізація
Після приходу радянської влади усі три фірми потрапили під націоналізацію й були об’єднані в машинобудівний завод.
Також негативно сказалася Друга світова війна. Радянська влада повернулася сюди в 1944 році й після війни на заводі працювали два цехи: токарний і ваговий, а також три майстерні з ремонту ваг. Від 1947 року завод опанував виготовлення фрезерних верстатів і виробництво газових пічок.
Від 1949 року завод перейшов у підпорядкування управління сільгоспмашинобудування міністерства місцевої промисловості УРСР й за цільовою прорамою почав виготовляти водяні насоси для тваринницьких ферм, колгоспів і радгоспів. Паралельно у цей час розвиваються два заводи: вагомеханічний і машинобудівний.
Від 1956 року їх об’єднали у Станіславський машинобудівний завод. У 1957 році були створені ремонтний та інструментальний цехи, реконструйовано ливарний.
14 жовтня 1959 року завод було перетворено на Станіславприлад. До 1960 року припинено виробництво автомобільних ваг і водяних насосів й опановано виробництво газових лічильників, які базувалися на досвіді й напрацюваннях заводу Київприлад.
1962 року в зв’язку з перейменування обласного центру завод також перейменовано на Івано-Франківський приладобудівний завод. 1962 року для підготовки кадрів відкрито філію Львіської політехніки, яка вже 196 року стала окремим навчальним закладом: університет нафти й газу. Протягом 60-х років збудовано кілька нових корпусів заводу. Протягом 60-70-х років поступово збільшується асортимент продукції.
У період 1971-75 років опановано виробництво деяких електронно-обчислювальних приладів. Окрім СРСР продукція експортувалася до 26 країн світу.
У 1982 році вудбулася реорганізація виробництва на ВО “Геофізприлад”. Підприємство запускає виробництво електроніки, зокрема систем автоматизованого управління технологічним процесом.
ФОТО: Мирослав Бойчук (1986 р.)
Поряд із приладами завод виготовляв товари народного споживання: парасолі, господарські сумки, автомобільні решітки.
ФОТО: Мирослав Бойчук (1986 р.)
У 1980-х завод мав власне радіо, газету, футбольну команду, хор, танцювальний і театральний колективи. У часи найбільшого розквіту кількість працівників майже сягала 5000 осіб.
Знаний франківський журналіст Мирослав Бойчук починав свою кар’єру на приладобудівному заводі. Спершу працював у багатотиражній газеті, пізніше основною його роботою стало заводське радіо. Спогади тільки найкращі.
Пропонуємо вашій увазі відеороботу під назвою: “Промприлад – 100 років. 1995 – 2005 роки” (режисер, автор сценарію, оператор зйомки та монтажу, оцифрування кіноплівок – Мирослав Бойчук):
.
Здавалося б, завод, що давав комфортні й стабільні на той час місця праці, мали б наповнювати лояльні до радянської системи люди. На практиці – далеко не завжди. «Промприлад» концентрував значну частину інтелектуального середовища міста. Тут працювали люди, які пізніше виявлять себе як активні громадські діячі, історики-краєзнавці, політики.
Чи не найяскравішою такою постаттю був історик Михайло Головатий, один із найавторитетніших знавців Івано-Франківська, співавтор книжки «Сто років історії. Сто років праці».
Також наприкінці вісімдесятих на «Промприладі» сформувався осередок. Народного Руху України. Його головою став Михайло Головатий. Надалі це середовище було помітним стрижнем антирадянських ініціатив у місті.
До 1994 року завод був державним підприємством. Далі він пішов шляхом приватизації і нині це Публічне акціонерне товариство «Івано-Франківський завод “Промприлад”.
Читайте також:
Підписуйтесь на нашу сторінку у Facebook, Instagram , Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
