Уперше пожежу описав Леон Токарський у місцевій газеті «Кур’єр Станіславський» 26 вересня 1909 року. На час нещастя він працював секретарем магістрату. Редакція тижневика зауважувала, що запис зі слів Токарського було зроблено в рік вогняної катастрофи, але дотепер він ніде не публікувався.
Спогад про пожежу переповнений іменами та прізвищами очевидців та потерпілих, серед яких – тодішній бургомістр, колишній унтер-офіцер Національної гвардії доктор Антоній Суханек, який втратив свою посаду одразу наступного року після того, як містом пройшла вогняна стихія.
Але найважливіше прочитуємо в одному з перших абзаців цього допису: «кримінальне слідство не викрило правдивої причини пожежі».
Як свідчив опис пожежі, горіти почало на обійсті вдови Вермутової – Хани Двойри. У дворі біля стаєнки по вулиці Липовій, 224 (нині, в на подвір’ї Шевченка, 26), яка належала Ханиному сусідові Гершу Лотрінґеру, два її наймити Юзеф Ліховник і Петро Погвізд смажили в казані сливове повидло – «мармуляду».
ФОТО: Ростислав Шпук
Кажуть, саме звідси вітер роздмухав жарини, від яких спалахнула просмолена стріха дерев’яної халупки. Тоді дахи були не лише дерев’яні, а ще й просочені нафтою, аби не протікали під час дощу. Але мало хто звернув увагу на те, що сліди від ще одного осередку пожежі зафіксували також на подвір’ї бургомістра Суханека, відділеного від обійстя Хани Двойри парканом.
У розбурханому західним вітром полум’ї язики вогню ласували солодощами та миттєво перестрибували на дерев’яну стріху. Для біди багато не треба. Через полудневу спеку, відсутність мешканців у домівках одна за одною згоряють дерев’яні хати, поглинуті вогнем, зникають вулиці.
Через пориви сильного вітру жарини вогню запалили численні дерев’яні піддашшя та інші споруди, що стояли вздовж вулиці. Звідси близько першої години пополудні суцільний вогняний вал поширився до центральної частини міста, а до четвертої години пожежа охопила всю південно-східну і західну частини Станіслава.
Леон Токарський згадував:
«Вітер поніс полум’я з будинку на будинок у напрямку середмістя. Вогонь поглинув пошту, готель «Європейський», суд, театр. Горів вірменський костел, горіли усі будинки, що були на площі Ринок навколо ратуші. І тільки посередині стояла тогочасна ратуша і ще не горіла». Потім вогонь охопив одну з окрас міста – цегляну ратушу. Споруду у дев’ять поверхів не так вже й просто було злизати вогненним язикам, але й вона скорилася. Ратуша впала останньою. Будівля, яку на той час оточували дерев’яні хати, крамниці та ремісницькі майстерні, згоріла вщент аж до металевого осердя. І було це десь о шостій вечора».
Вогонь, як той ворог, не маючи стриму, спопелив дотла ледь не все місто. Усе середмістя було охоплене вогнем. Найдальше вогонь дійшов до вокзалу, але залізничники змогли відстояти колійовий палац. У розбурханому західним вітром полум’ї зникає старе місто, громадські будівлі, вогонь знищив розписи у храмах і залишив тільки обгорілий металевий кістяк на місці колись величної ратуші.
Уцілілими залишилися лише декілька кварталів. Повністю згоріли 260 будинків з-поміж 800 житлових будівель, що були до пожежі, серед яких 370 – дерев’яні. Близько 6 тис. людей залишилося без даху над головою. Плакали матері й діти, на кожному кроці мотлох і купи попелу. Іще довго місто оговтувалося після пожежі…
На стихійне лихо в Станіславі австрійський уряд поважно відгукнувся семивідсотковою позикою у розмірі півмільйона злотих ринських, яку за рік взагалі списав, скасувавши обов’язок міста повертати кредит. Освоєнням «стихійних» коштів займався новий бургомістр – Ігнацій Камінський. Він же обліковував збитки від пожежі, яка, за приблизними підрахунками, напалила майна у місті на мільйон. Щоправда, страхові компанії підтвердили відшкодування тільки на триста тисяч.
Ігнацій Камінський
Зі спогадів Леона Токарського:
«… попри шалені майнові збитки, пожежа обійшлася практично без жертв. Згоріла тільки корова шевця Фідлера, яка була в тому сарайчику, який загорівся першим, і старенька мама якогось пана Пінтергофера, що жив на лівій стороні вулиці Сапєжинської, яка тоді ще не називалася «стометрівкою», біля вигорілого дотла будинку Хани Ланди, який ділив навпіл парк Кратерівку».
Хай там як, але «мармулядова» пожежа дала потужний поштовх і розвиткові Станіслава XIX століття – доба технічної революції. Кредити на будівництво городянам надавалися максимально вигідні, безвідсоткові. Міщани, люд галицький, відбудовував місто не покладаючи рук, чому ще й сприяли тепла осінь та лагідна — аж до Різдва — зима… Преса свідчила:
«…як той фенікс, місто поставало з вогню й попелу. Вітер змін дме з Європи, в архітектурі міста починається нова сторінка, з’являються нові течії. Будинки, що у передмісті, значно різняться од усіх інших. Вони прикрашені ґанками з колонами, на обійсті квітучі сади потопають у зелені».
Завдяки вмілим діям бургомістра, державним позикам і лотереям місто відбудовувалося. 1880 року, зустрічаючи на Станіславському вокзалі найяснішого цісаря Франца Йосифа, який пожертвував на відбудову міста 6 тис. злотих ринських, Ігнацій Камінський зауважив у промові, що радий вітати свого монарха у місті, що повстало з попелу. Станіслав відбудовувався протягом майже десять років.
Тільки після цієї пожежі міська влада зробила для себе відповідні висновки щодо протипожежних заходів. Було заборонено покривати будівлі горючими матеріалами, а нові споруди зводилися з цегли. За виконанням протипожежних заходів суворо стежили, за їх порушення на винних накладали штрафи. Започаткували створення першої регулярної пожежної служби в кількості 36 осіб на чолі з інспектором.
Першим керівником і організатором корпусу професійних пожежних у Станіславі був призначений архітектор міста, будівельник за фахом Владислав Мюльн. За його прямої участі місто вдалося не лише відновити, але й значно розбудувати. Нові будинки намагалися зводити швидко, просто та дешево.
Владислав Мюль
Остаточне створення пожежної охорони на професійних засадах в адміністративному центрі Станіславського повіту було завершене в першій половині 1869 року. Спочатку пожежна команда розташовувалася в орендованих будівлях, а 1924–1928 роках для неї зведено комплекс споруд пожежного депо.
За матеріалами ns-plus.com.ua
Читайте також:
- Ретро Франківськ: 125 років тому відкрили будинок Озіяша Блюменфельда (ФОТО)
- Мандри непомітним Франківськом: “соціальні” будинки на території “Лану за Бляхами” (ФОТО)
Підписуйтесь на нашу сторінку у Facebook, Instagram , Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
