Із прокладенням залізниці Львів — Чернівці у 60-х роках ХIХ ст. найбільшу станцію на цій транспортній лінії було створено в Станиславові. Для проведення аварійних, поточних та планових ремонтів рухомого складу Львівсько-Чернівецької залізниці у цьому місті на площі 45 525 м2 спроектували Головні машинні майстерні.
В ті часи вони були головним допоміжним підприємством залізниці. Однак на початках капітальний ремонт рухомого складу тут не проводили, а паротяги і вагони здебільшого скеровували на «оздоровлення» до Німеччини.
Є достатньо підстав стверджувати, що ці залізничні майстерні проектував Л. Вежбицький. Як свідчать архівні документи, починаючи з 1 жовтня 1864 р. і закінчуючи весною 1865-го (того року для будівництва майстерень в громади Станиславова за 3500 гульденів і 47 крейцерів було закуплено ще майже 6 га землі) площі під будівництво було викуплено повністю.
Будівництво майстерень завершилося в дуже короткий термін — всього за півтора року. Приміщення будували з цегли, а частину перекриття для того, щоби світло могло потрапляти в приміщення, — зі скла та металу. У вечірні години їх освітлювали гасовими лампами, а обігрівали звичайними «буржуйками».
За першим проектом було збудовано на площі понад 10 000 м2 головні ремонтні цехи — два паротягоремонтних (великий і малий), котельний, тендерний, колісний та лакувальний цехи, токарню, кузню, кузню міді, слюсарню, столярню, ливарню і т. ін. Крім цього, було зведено будинок дирекції, технічне бюро та склад запчастин. На другому поверсі дирекції мешкали службовці майстерень.
Першим начальником Головних майстерень був інженер Фелікс Мінасович, досить відомий інженер-залізничник, технік та винахідник. За національністю він був, найімовірніше, чехом.
За першими відомими статистичними даними, в Головних машинних майстернях працювало 200 робітників різних спеціальностей. В ті часи умови праці були важкими: майже всі роботи виконували вручну. В паротягоремонтних цехах головними інструментами були кувадло, молоток, зубило, шрубстак, верстак, напильник.
Заклепки нагрівали на ручному переносному вогні, а рами для правки при ремонті підігрівали на розжареному вугіллі; паротяги підіймали з допомогою ручних домкратів. У кузні були прості міхові вугільні горни; в ливарному цеху працювали також вручну. У котельному цеху великими кувалдами гнули решітки котлів зі сталі товщиною 11-16 міліметрів, вручну висвердлювали заклепки та анкерні болти.
Але технічний прогрес стрімко входив у життя. Вже в перші роки у майстернях функціонували парова машина потужністю 20 кінських сил, 4 токарні, 3 стругальні і 3 свердлильні верстати. Парова машина з допомогою трансмісії приводила в рух це обладнання.
Для підготовки ковалів, котельників, токарів і слюсарів з 1866 р. претендентів на ці посади відправляли на навчання до Львова, а після 1889 р. спеціалістів навчали просто в Головних машинних майстернях у Станиславові. Учень на ці спеціальності навчався три роки. Праця на залізниці забезпечувала високу зарплату і відповідно високу державну пенсію, гарантувала людям небідну старість.
«Кожен, хто міг, «пхався» на колію, маючи зацікавлення не тільки у постійній роботі, а й у постійній заробітній платі, а по 35 роках роботи і в повній емеритурі», — мовиться в одному документі.
Прийняття на роботу на залізницю, тоді вже державну, не було простою справою. Кандидат повинен був мати передусім протекцію впливового священника, офіцера або досвідченого залізничника, а отримавши посаду, тримався її до кінця. Залежність від залізниці була фатальною: навіть одружуватися працівник міг тільки з дозволу начальства. Отож, бувало, юнак стояв перед вибором: дружина або праця на залізниці.
Згідно з доповіддю Львівської торгово-промислової палати, у 1870 р. в Головних машинних майстернях Привілейованого товариства Львівсько-Чернівецької залізниці в Станиславові налічувалося 226 робітників. Майстерні діяли 300 днів на рік при 10-годинному робочому дні. Із обладнання тут працювали парова машина потужністю 20 кінських сил і понад 100 різних машин та інструментів. Виробнича потужність майстерень була розрахована на ремонт 12—15 паротягів на місяць.
Уже в 1870 р. Головні машинні майстерні стали найбільшим промисловим підприємством Станиславова і входили до п’ятірки найбільших підприємств Галичини.
Залізниця дала потужний поштовх розвитку всієї економіки Станиславова, а Головні машинні майстерні стали найбільшим донором міської скарбниці. Тому ними дуже опікувався і допомагав їм знаменитий бургомістр І. Камінський, який відбудував Станиславів після жахливої пожежі 1868 р. (тоді згоріло півміста).
Отож Головні машинні майстерні на довгі десятки років посіли вагоме місце у житті Станиславова, перш за все завдяки своєму міцному фінансовому становищу.
За матеріалами Богдана Купчинського, історика-краєзнавця, члена Національної спілки краєзнавців України
Читайте також:
Підписуйтесь на нашу сторінку у Facebook, Instagram , Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
