Мар’яна Циганин кілька років відповідала за молодіжну політику в Івано-Франківській міській раді. За цей час у місті створили молодіжний центр «Рух», проводили щорічні опитування потреб молоді, розвивали підтримку студентів та залучали молодих людей до рішень у громаді.
Нині у професійному житті Циганин — зміни: вона завершила роботу в міській раді та переходить до нового етапу, пов’язаного з університетом, викладанням і науковою роботою. Водночас із молодіжної політики йти не планує.
В інтерв’ю Мар’яна Циганин розповіла, якою має бути сучасна молодіжна політика, чого насправді потребують молоді люди, як їх залучати до рішень, що вдалося реалізувати в Івано-Франківську та чого не вдалося.
«Молодь — це сьогодення»
— Мар’яно, ви кілька років працювали у сфері молодіжної політики. Якщо говорити не про окремі заходи, а про сам підхід: якою, на вашу думку, має бути сучасна молодіжна політика?
Я категорично не люблю фразу, яка дісталася у спадок від радянської влади: «Молодь — наше майбутнє». Молодь — це не майбутнє, молодь — це сьогодення!
25–30-річна людина, яка має бізнес, працює, виховує дітей, служить або займається волонтерством, не може бути лише «майбутнім». Вона вже сьогодні творить країну. А зважаючи на те, що сьогодні законодавство дозволяє працювати з 16 років як за наймом, так і реєструватися як фізична особа-підприємець, внесок у зміцнення економіки України роблять і ті, кого більшість ще може вважати малими дітьми.
Тому сучасна молодіжна політика має не виховувати молодь під якийсь заздалегідь визначений сценарій, а створювати умови, в яких молода людина може навчатися, працювати, створювати сім’ю, реалізовувати свої ідеї, брати участь у житті громади і приймати власні рішення.
— Ви говорите, що молодь має бути не просто учасниками, а особистостями, які впливають на прийняття управлінських рішень. Як на практиці зрозуміти, чого молоді люди справді потребують?
Комунікувати! На сьогодні існує безліч інструментів досліджувати потреби молоді та залучати їх до обговорень і прийняття управлінських рішень. Важливо інформувати молодь про таку можливість, а молодим людям проявити свою активність. Наведу приклади з реального досвіду.
У 2024, 2025 і 2026-му роках, за результатами опитування, молодь хотіла більше офлайн-зустрічей, тому, реалізовуючи інформаційні кампанії, ми відвідували ЗВО, громадські організації, молодіжні платформи, а також їздили у села громади, щоб сільська молодь теж була включеною у молодіжну політику громади і користувалася усіма можливостями.
Так, до прикладу, конкретний результат – молода дівчина із села Добровляни пройшла стажування у моєму відділі, після чого стала молодіжною працівницею КУ «Івано-Франківський молодіжний центр «Рух» і працює там до сьогодні.
Як під час опитувань, так і під час консультацій, молодь висловлювала потребу у фіінансовій підтримці їх ініціатив та подій. Завдяки цьому нам вдалося зберегти і розширити конкурс проєктів громадських організацій, які працюють із молоддю. У 2026 році було подано 13 заявок, 5 з яких стали переможцями та отримали по 50 тис. грн підтримки на свої проєкти.
У підсумку зазначу, що особливо цінним для мене є момент, коли молода людина перестає бути просто учасником заходу і сама починає щось організовувати, пропонувати, відповідати за результат. Відчуваю свою причетність до формування сильних і самостійних особистостей.
Право на власний вибір
— А що, на вашу думку, сьогодні найбільше потрібно молодій людині — окрім конкретних можливостей чи програм?
Точно не готова відповідь на запитання «як правильно жити». Їй потрібен фундамент, на якому вона зможе будувати власне життя.
Думаю, ви погодитеся, що світ буде змінюватися, професії змінюватимуться, місце проживання може змінюватися, обставини можуть змінюватися. Тому набагато важливіше не шукати стабільність навколо себе, а сформувати внутрішню опору.
Я для себе визначаю внутрішній фундамент через чотири речі: власні цінності, повагу й любов до себе, відповідальність за власне життя і здатність будувати стосунки. Формувати його можна через навчальні інструменти, вивчення історій інших людей та аналізуючи власний досвід.
— Ви говорите про внутрішню опору, цінності та відповідальність. Чому саме ці речі стали для вас важливими у роботі з молоддю?
У моєму житті було достатньо різних спроб, професійних рішень, помилок і переосмислень. У результаті я зрозуміла, що людина може дуже добре знати, чого від неї очікують інші, але зовсім не знати, чого хоче вона сама.
Тому сьогодні, працюючи з молоддю, я не хочу говорити їй: «Я знаю, як тобі треба». Мені цікавіше допомогти молодій людині поставити собі правильні запитання і навчитися самостійно приймати рішення.
Що змінилося в Івано-Франківську
— Один із прикладів практичного залучення молоді — створення молодіжного центру «Рух». Наскільки для вас було принциповим, щоб молодь сама визначала, яким він буде?
Це була ціль з 2016 року, коли з командою активно почали лобіювати цю ідею на рівні міської і обласної влади. Ніхто тоді не вірив у реалістичність цього амбітного плану.
А у 2023-му назву молодіжного центру та напрямки його діяльності у перший рік обирала саме молодь шляхом голосування, а кандидатів на посаду директора пропонували громадські організації, Молодіжна рада при Івано-Франківській міській раді та органи студентського самоврядування.
Вважаю це перемогою як своєю персональною, так і всього молодіжного сектора Франківської громади.
Пригадую, як на сесії міської ради, під час якої ухвалювалося рішення про створення центру, багато присутніх були шоковані, коли я оголосила про такий підхід і про те, що не буду керувати центром (сміється).
Були, є і будуть люди, які вважають, що краще за мене знають мою мотивацію і прагнення, або ж їх так часто обманювали, що вони вже не здатні вірити гарним словам.
Я впевнена, що якщо молодіжний центр буде створено з баченням однієї-трьох людей, то і відвідувати його будуть стільки ж людей.
А молодіжний центр – це не стіни і вивіска – це молоді люди, які у ньому здобувають знання, практичний досвід, організаційно-методичну підтримку, ресурсну підтримку, знаходять однодумців і будують команди, а також просто відпочивають і відновлюються ментально. Тому так, це було принципово важливо, бо хочу творити те, що «житиме після мене».
— А якщо говорити про результати роботи загалом: що за ці роки вдалося змінити або запустити для молоді Івано-Франківська?
Підсумую основне. У 2023-му ми створили комунальну установу «Івано-Франківський молодіжний центр «Рух» за фінансової підтримки Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) та Благодійного фонду «СпівДія», отримавши підтримку депутатського корпусу, керівництва міста, активної молодіжної спільноти.
Також за ініціативи одного з депутатів міської ради у 2024 році було запроваджено виплату стипендій та премій для студентів із будь-якого куточка України, які обрали заклад вищої освіти в Івано-Франківську, успішно навчаються та мають інші вагомі здобутки.
Кожного року ми проводили опитування молоді щодо її потреб і проблем, які її турбують у громаді, та залучали до ухвалення управлінських рішень.
Детальніше описано у річних звітах на сайті міської ради. Ви скажете, що ніхто їх не читає. Я погоджуся, що мало хто їх читає, а даремно, і хочу заохотити це робити, або як мінімум підписатися на сторінки у соціальних мережах відділу молодіжної політики.
Молодіжна політика під час війни
— З чого ви починали, коли у лютому 2022 року очолили відділ молодіжної політики? Які цілі тоді ставили перед собою?
У перший день роботи я поставила перед собою кілька основних цілей: створення молодіжного центру, підтримку активної і талановитої молоді грошовими відзнаками, щорічне опитування молоді, якісні інформаційні кампанії про можливості для молоді, сайт із календарем молодіжних подій та переліком можливостей, практику і стажування у відділі молодіжної політики, а також систему співпраці з інститутами громадянського суспільства.
— Повномасштабне вторгнення почалося фактично одразу після вашого призначення. Наскільки воно змінило початкові плани та саму роботу з молоддю?
Так, я розпочала роботу 14 лютого 2022-го… за 10 днів ДО…У першому півріччі 2022 року я думала, що нічого з цього списку не стане реальністю.
У перші місяці робота була майже паралізована, доводилося приймати складні рішення: про власну безпеку та безпеку сім’ї, про вказівки підлеглій працівниці, про бачення алгоритму дій та його обговорення з керівництвом, про реакцію на запити і пропозиції від громадських організацій та молоді, про отримання гуманітарної допомоги від закордонних друзів та багато іншого.
Усі напрацювання попередніх років водночас стали неактуальними. Вважаю, що разом із командою ми гідно впоралися з цим викликом і досягли хороших результатів.
А от сайт з календарем молодіжних подій та переліком можливостей так і залишився нереалізованою ціллю, яку я переношу у список на наступні п’ять років. І, звісно, хотіла б, щоб Івано-Франківськ отримав статус «Молодіжна столиця України».
— Чи багато критики чули за час роботи? І яка з неї була для вас справді корисною?
Мій головний критик живе всередині мене. Повірте, інколи я так себе критикую, що не здатна наступного ранку піднятися з ліжка і зібратися з силами. Тому складно комусь зачепити мене своїми оцінками.
Було, що говорили мені, писали у коментарях у соцмережах, але десь 80% — це неконструктивна критика, тобто людина говорить інколи і правильні речі, але не тому адресату. У таких випадках я можу лише поставитися з розумінням і не сперечатися. 20% — таки по суті, і я це враховую.
До прикладу, визнаю, що мені не вдалося реалізувати масштабну національно-патріотичну роботу з молоддю. Я в цій темі не експерт, а ті, хто такими були і співпрацювали з відділом або на фронті, або вже спочивають з Богом.
Тих, хто кричить про важливість цієї діяльності, багато, але тих, хто готовий системно, в рамках усіх норм і закону, педагогічно працювати з молоддю різного віку, надзвичайно мало.
Цей напрям роботи завжди був першочерговим і при плануванні заходів на рік, і при визначенні пріоритетів конкурсу молодіжних проєктів, але готовності до співпраці з боку ІГС було надзвичайно мало. Я можу зазначити лише Перший добровольчий хірургічний шпиталь та ХАРТІЮ ХАБ, які запрошували, пропонували, співпрацювали і відгукувалися на мої пропозиції більше, ніж один раз.
Наголошу, що мова саме про співпрацю відділу молодіжної політики з організаціями і спільнотами, не знецінюючи тієї роботи, яку роблять різні структури самостійно.
Досвід, який змінює
— Після кількох років роботи з молоддю як змінилося ваше власне розуміння цієї сфери? Що сьогодні для вас у ній найважливіше?
Я найбільше пишаюся не окремими заходами, а тим, що вдалося поступово змінювати саме підхід до молодіжної політики. Для мене молодіжна політика — це не концерт, форум чи фотозвіт, а відповідь на конкретну потребу молодої людини, створення умов для її всебічного розвитку і самореалізації у громаді. Все решта — це формати молодіжної роботи, які ми для цього використовуємо.
— Чотири роки роботи припали фактично на повномасштабну війну. Що цей досвід змінив особисто вас, як у фахівчині?
Напевно, головне — я стала набагато спокійніше ставитися до того, що не можу усе контролювати та всім догодити.
Робота у владі дуже добре показує: ти можеш мати чудову ідею, але є законодавство, бюджет, інші структурні підрозділи, політичний контекст, позиція партнерів і ще десятки факторів.
Тому я навчилася не просто генерувати ідеї, а думати: хто це зробить, за які кошти, у які строки, який буде результат і як ми зрозуміємо, що його досягли?
Бажання передавати досвід
— Тепер про зміни вже у вашому професійному житті. Ви завершили роботу в Івано-Франківській міській раді. Як самі для себе сприймаєте цей перехід?
Це не стільки зміна напряму, скільки перехід на наступний етап. Я не йду від молодіжної політики — навпаки, хочу мати можливість працювати з нею глибше.
Я дуже вдячна міському голові, заступникам і керівникам за можливість працювати у міській раді, за надану мені довіру і чималу автономію у рішеннях та діях, адже це дало змогу побачити молодіжну політику з ракурсу публічного управлінця: як ухвалюються рішення, як формується програма, як працювати з бюджетом, громадськими організаціями, молодіжними ініціативами, як зрозуміти реальну потребу молодої людини і перетворити її на конкретне рішення публічного управління.
— Після роботи у владних структурах ви обрали ЗВО «Університет Короля Данила». Чому саме цей напрям і цей заклад став наступним етапом?
Тому що я хочу передавати досвід. Мені цікаво не лише реалізовувати молодіжну політику самій, а й навчати людей, які через кілька років працюватимуть у громадах, органах влади, бізнесі, громадських організаціях.
Я хочу приносити в аудиторію не лише теорію з підручника, а й реальні ситуації: чому хороша ідея може не спрацювати, як говорити з молоддю, як будувати партнерство, як працювати з громадським сектором і бізнесом, як оцінювати результат.
До слова, моя наукова робота присвячена темі партнерства органів публічної влади та інститутів громадянського суспільства, бо вбачаю в цьому ключ до побудови якісного публічного управління в Україні і задоволення потреб громадян через залучення молоді у цей процес. І для мене це дуже природне продовження моєї професійної дороги.
Обрала ЗВО «Університет Короля Данила» тому, що це престижний заклад вищої освіти, який надає якісні освітні послуги, студентоорієнтований і відкритий до новаторства, вбачаю можливості реалізації своїх ідей, але поки не можу розкривати їх публічно.
Практика, освіта та власні проєкти
— Що ви хочете робити далі?
Я хочу поєднати три речі: практику, освіту і власні продукти.
— І наостанок. Що б ви хотіли сказати людині, яка сьогодні так само перебуває на етапі змін і думає: «Я не знаю, чого хочу від життя»?
Я б не радила поспішати з відповіддю, але й не відкладати її на довгі роки. Спробуйте різне. Навчайтеся, працюйте, подорожуйте, спілкуйтеся з людьми, які вже мають те, про що ви мрієте, і дозволяйте собі помилятися.
Страх — це нормально. Помилка — це нормально. Значно гірше прожити життя за чужим сценарієм і лише наприкінці зрозуміти, що ви весь цей час робили не те, чого насправді хотіли.
Життя минає дуже швидко. Мені не віриться, що вже 37, бо ніби вчора сама ще була студенткою, але кожен етап мого життя, навіть ті рішення, якими я сьогодні не пишаюся, став частиною досвіду, який сформував мене сьогоднішню.
З вірою у Бога, з надією на сили ЗСУ очікую, що все буде добре, і все буде Україна!
Розмовляв Андрій МЕНІВ
Читайте в ПІК:
Оперативні новини у TELEGRAM
