Заборонити себе використовувати, зупинити втручання в особисте, поважати себе, цінувати свій час, встановити правила спілкування – це все про особисті кордони.
Коли їх порушують та чому цього не треба дозволяти для читачів ПІК розповіла психологиня Ірина Гаргат (на фото)
Потрібні правила
“Особисті кордони – це відчуття себе і свого простору, розуміння, наскільки близько людина може підпустити когось до себе. Це зона психологічного комфорту, коли людина знає, що їй подобається, а що ні, що можна чи не можна іншим вчиняти щодо неї”, – пояснює психологиня.
Особисті границі – це не вроджене. Спершу дитина не усвідомлює їх, а тільки реагує, коли відчуває певну потребу, як от змінити підгузок, погодувати. Явні границі з’являються у три роки, коли дитина каже “я сама” чи “я не буду це робити”.
У цей час батькам радять прислухатися до доньки чи сина, навчити правильно будувати психологічні кордони. Якщо цього не зробити, вони можуть бути “поламані” чи розмиті. Таке буває, коли батьки вчать в першу чергу допомагати комусь, жити заради інших, бути жертовними й показують такий приклад.
У декого границі ригідні. У цьому випадку людина закрита, не підпускає до себе людей або агресивно реагує на спробу зблизитись чи щось порадити. Між цими варіантами варто знайти баланс. Треба встановити правила поведінки у стосунках з іншими, які дозволять почуватися комфортно.
Про дистанцію й домовленості
Є кілька видів границь. Серед них:
Фізичні. Про них говоримо, коли мова про фізичний простір, про тіло.
“Дехто не любить, коли до них торкаються чужі, коли сторонній хоче обійняти чи поцілувати. Ці межі динамічні, бо одного дня я хочу “розчинитися” у коханому чоловікові, а іншого – побути на самоті зі своїми думками, щоб мене не торкалися. З однією людиною мені комфортно, коли вона стоїть за пів метра від мене, а з іншою – метр”, – пояснює психологиня.
Інтелектуальні. Вони про те, як ми обходимося з думками, ідеями, твердженнями. Наскільки поважаємо думку інших та доносимо до них свою.
Емоційні. Коли з одними людьми ми відкрито проявляємо емоції, з іншими – ми закриті.
Сексуальні. Вони про розуміння людиною чого вона хоче під час близькості, що може дозволити, а що неприпустимо. Тут між партнерами має бути згода та підтримка.
Матеріальні межі показують, наскільки людина може ділитися з іншими грошима, речами тощо.
Часові границі про розподілення часу, про відповідальність та дотримання домовленостей.
“Якщо хтось запізнюється на 5 хвилин, то це порушення границь. Про це треба попередити. Людина має знати, що має час на каву чи інші справи, бо в іншому випадку вона може дратуватися”, – додає фахівчиня.
Захищайте себе вчасно
Коли людина розуміє, що її границі зараз порушать, то відчуває роздратування, якщо їх вже порушили – злість. Реагувати, захищати себе треба вчасно в діалозі. Поясніть співрозмовнику, чому не треба говорити чи робити щось щодо вас. Важко конструктивно спілкуватися, коли межі порушені, бо розлючена людина може кричати й бути агресивною.
“Потрібно говорити про свої бажання, почуття, про час зустрічі. Чіткість у цьому знімає роздратування та непевність. Маємо говорити про себе правду. Наприклад, людина, яка хоче здатися доброю, може все прикрашати, сказати: “все добре, то нічого, що я пів години на вас чекала”. Вона не хоче зіпсувати стосунки, але розуміє, що нею знехтували. Якщо говорити, що все окей, то людина зрозуміє, що з вами так можна поводитись. Важливо дотримуватись слова, бути відповідальним – це теж про границі”, – додає психологиня.
Звісно, є люди, яких варто відсторонитись. Це нарциси, аб’юзери, ті, з ким не виходить домовитись не порушувати особисті кордони у здоровій формі. Такі особи можуть навіть переконати, що з вами щось не так. Знецінення треба уникати.
Питайте, чи допомога потрібна
“Щоб наші границі поважали, ми маємо поважати інших. Не допомагайте, якщо про це не просять. Без дозволу допомагаємо тільки в екстрених ситуаціях, коли швидку треба викликати, хата горить, для захисту людини”, – наголошує Ірина Гаргат.
Якщо нас попросили про допомогу, то спершу треба відповісти собі на питання. Чи хочу я допомогти? Чи це вигідно? Чи не збере це у мене багато часу, ресурсів, грошей? Чи потім ця людина мені допоможе, чи буде взаємною?
“Маємо провести самоаналіз. Якщо відчуваю, що не хочу щось робити, а хочу бути доброю, то краще навчитися говорити “ні”. Є моменти, коли маємо допомогти через родинні зв’язки чи просто треба. Є винятки, але їх не має бути багато. Ми маємо прислухатися до себе”, – радить психологиня.
Особисті кордони є своєрідною інструкцією до себе. Треба проговорювати, як з вами можна поводитись, а як ні.
“Проблема не в тому, що наші границі порушують, а в тому, що ми їх не відстоюємо. Це треба робити, бо людина без границь – це як будинок без дверей та вікон. Скільки туди сміття може задути вітром. Чи буде цей будинок затишний, теплий, охайний? Особисті кордони – це складова здорової самооцінки та здорового его”, – наголошує фахівчиня.
Записала Марія Гурецька.
Читайте також:
- Підтримуйте здорові стосунки після розлучення, – франківська психологиня Ірина Гаргат
- 37-річний вдівець Прохор Шаляпін не претендує на мільярди покійної дружини з Канади (ФОТО)
- Нові гроші. На честь Івана Піддубного (ФОТО)
Приєднуйтесь до нас у Facebook,Instagram,Youtubeта Telegram
Читайте нас у тг
