ПІК пропонує ближче познайомитися із унікальним архітектурним обличчям нашого міста. Зокрема, із найдавнішими його кам’яницями, які дійшли до наших днів. І, маємо надію, будуть моцні ще не одну сотню років.
1897 рік
Початку 1897 року мешканці Станиславова чекали з нетерпінням. Доброзичливці — з цікавістю, скептики — зі злорадством. Річ утім, що завершувалося впровадження електрики на залізничному вокзалі. Цим робився великий крок у майбутнє, вокзал і станційні споруди мали стати першими електрифікованими об’єктами міста, писав Михайло Головатий у книжці “Етюди старого Станіславова”
Тим часом у місті триває будівельний бум. За даними преси, населення міста в цей час дорівнює 23 905 осіб.
30 січня у щойно споруджений будинок по вул. Камінського (тепер ЗОНІ №5, вул. Франка) перейшли дирекція скарбового округу і служба обліку Грунтів, а дещо згодом — митна та податкова служба і склади тютюнової монополії. Будинок не є державним, він належить підприємцеві Г. Іммердаверу.
Завершена будова однієї з найкращих споруд по вул. Сапіжинській (Незалежності) — кам’яниці Г. Басса. Це триповерховий будинок відмінної архітектури з аркадою на першому поверсі. Цим покладено початок забудови так званого «банківського кварталу» — груп з чотирьох будинків, що, прилягаючи один до одного торцями, утворюють квадрат.
Після смерті Г. Басса його вдова у 1911 році продала кам’яницю Іпотечному банкові. Після цього будинок призначення вже не міняв. I тепер тут відділення Райффайзен банку Аваль, а також одна з найдавніших книгарень міста.
Найбільша у місті друкарня С. Хованця в листопаді 1897 року перейшла у новозбудоване приміщення по вул. Бельведерській, 8. Ось уривок з реклами друкарні:
«Нове приміщення відповідає всім новим гігієнічним вимогам, мае чудовий машинний зал, де стоїть 8 літографічних і друкарських машин найновіших конструкцій». УХованця друкується едина міська газета «Кур’єр станіславовскі».
То вже згодом, через 15 років, друкарня буде переведена в підвали нової кам’яниці Хованців, де тепер бізнес-центр «Київ» і де її пам’ятають старожили. А старий будинок, де була друкарня, стане звичайним житловим.
Помиляються ті, хто вважає, що піклувальники про соціальний захист малозабезпечених з’явилися лиш тепер. Ось наочний приклад.
Насувався 50-річний ювілей царювання Франца Йосифа I, який сів на трон у 1848 році. На відзначення цієї події рада міста ухвалила збудувати «будинок для старців і калік». За планами будівничого К. Захаріясевича, це мав бути комплекс із двох двоповерхових споруд їдальні, сполучених переходами, розрахований на 72 особи.
У травні почалося будівництво і через два роки завершилося. Донині зберігся лиш один будинок, в я кому вигідно розмістилася музична школа № 3 (вул. Галицька, 101).
Пристойного дому без цегли не збудуєш. А її в цей час у місті бракує, доводиться завозити з інших повітів. У грудні відбувся пуск в експлуатацію модерної цегельні Я. Урмана — з обертовою піччю, якісним випалюванням цегли. Чимало будинків, зведених з неї, стоїть донині. А самої цегельні вже немає, хоч її димар ще стримів у небо у 1970-х роках. Тепер там дев’ятиповерхові будинки на розі вулиць Коновальця і Сахарова.
Місто розширюється і потребує площ під забудову. Землевласники орієнтуються, що вигідніше Ґрунти розпарцелювати на будівельні ділянки і продати, ніж використовувати їх як ріллю. Вони клопочуться перед радою міста про дозвіл на прокладання вулиць.
Таким чином, цього року пролягають новоутворені вулиці по Грунтах Г. Іммердавера і С. Сусмана (нинішня вул. Коперника), М. Лебенсарта та С. Сусмана (вул. Озаркевича), МеланіїТеодорович (вул. Генерала Тарнавського), Л. Гальперна (вул. Короля Данила). Від зацікавлених землевласників вимагають, щоб вулиці мали ширину 14 метрів, були належно впорядковані, після чого місто приймає їх у свою власність.
Найцікавіші кам’яниці, збудовані 125 років тому (у 1987 році):
Вулиця Незалежності №19 – Кам’яниця Басса
- Цікавий факт: наприкінці року завершили будівництво однієї з найкращих споруд на вулиці Сапіжинській — кам’яниці, побудованої на замовлення ресторатора Германа Басса (Незалежності, 19, Райффайзен Банк). Архітектор — Георг Шльос — вперше в місті застосував на першому поверсі аркаду, тобто поєднання галерей, арок і колонади. Спершу будинок використовувався як житловий і був одним із перших, що згодом утворили «банківський квартал».
Детальніше про історію будинку – ТУТ.
Вулиця Шпитальна №2 – Учительська семінарія
- Цікавий факт: у зв’язку з тим, що будинок на Тринітарській площі, в якому знаходиться державна учительська семінарія, дещо замалий для цього закладу, до нього від вулиці Шпитальної добудували крило. Автор проєкту — інженер Георг Шльос.
Вулиця Бельведерська №8 та №10 – друкарня Хованця
- Цікавий факт: Завдячуючи значному успіху, видавець Станіслав Хованець звів на вулиці Бельведерській свій особняк, з друкарнею у підвалі. Фасад будинку був прикрашений власним гербом, на якому знаходився поліграфічний циркуль. До друкарні він додав сучасну літографічну майстерню. Друкував класику, включно з творами Адама Міцкевича, і «Кур’єр Станиславівський», співредактором якого він став.
Вулиця Франка №27 – житловий будинок
- Цікавий факт: кам’яниця належала Мелітону Бучинському — адвокату, фольклористу, етнографу, одному з засновників місцевої «Просвіти» та доброму знайомому Івана Франка. Та за доброю галицькою традицією хазяїн у будинку не мешкав – здавав в оренду.
Вулиця Шевченка №82 – кам’яниця Зендера Дуба
- Цікавий факт: двоповерхова кам’яниця на колишній вулиці Липова (нині – Шевченка), й досі служить місту, як педагогічний заклад. У далекому 1897 році будинок був зведений як прибутковий для містянина. Його орендували педагогічні й доброчинні товариства для проживання учнів.
Детальніше про історію будинку – ТУТ.
Вулиця Шевченка №104 – одна з трьох чудових віл на Липовій алеї
- Цікавий факт:архітектор будинку – невідомий, а ось замовником була знана в місті людина — нотаріус Олександр Кокуревич. Він походив зі шляхетського роду, що бере початок з XVII століття. На відміну від більшості шляхетських родин, які користувались загальними гербами (так звані «гербові клани») Кокуревичі мали власний унікальний герб Коризна, тому зазвичай писались як Коризна-Кокуревичі.
Читайте також в рубриці “Ретро Івано-Франківськ”:
Підписуйтесь на нашу сторінку у Facebook, Instagram , Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
