Щороку середині червня вулиця Грюнвальдська традиційно святкує свій день народження. Цьогоріч їй виповнилося 114 років. ПІК вирішила пригадати найцікавіші факти з життя вулиці.
Справжня 100-метрівка
17 червня 1908 року міська рада Станіславова ухвалила рішення про створення нової вулиці. Вона пролягла через землі, що належали двом заможнім родинам – Ляхавців і Ляйбляхів. Нова вулиця на 100 м скоротила шлях від центру міста до вокзалу порівняно із наявною на той час вулицею Романовського (нині – Гаркуші).
Мапа Станіславова. 1900 р.
Чому Грюнвальдська?
Вулиця названа Грюнвальдською 16 червня 1910 році на честь 500-річчя битви під Грюнвальдом.
Вона відбулася у 1410 року під час «Великої війни» 1409-1411 років між силами Тевтонського ордену таоб’єднаними військами Королівства Польського та Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського.
Війська зійшлися в бою поблизу сіл Грюнвальд (тоді — Грюнефельде) і Танненберг — нині Стембарк (землі держави Тевтонського ордену, нині територія Польщі). Головний бій, який виграли польско-литовські-руські війська стався 15 липня 1410 року.
Будинки-близнюки
Будувалися ці два ідентичні будинки для родини Ляйбліхів (орієнтовно у 1910-му році), грунтами яких і пролягла вулиця Грюнвальдська. За легендою, яку переповідає Іван Бондарєв, будинки-близнюки глава родини будував «аби діти не сварилися».
Як починалася “Роксолана”?
5-зірковий готель «Роксолана» (раніше «Аускопрут») розташований у кам’яниці, якій небагато-немало 112 років. На початку ХХ ст.. це була прибутковий будинок будівля на сім квартир, яку завершать у 1910 році. Будували у складчину, оскільки дім мав двох власників – Кароліну Лігнар і підприємця Леона Рудея.
Через два роки зі сходу добудували ще одну кам’яницю, автором якої, ймовірно, був Ян Кудельський. Вона також мала сім квартир і також належала двом співвласникам: інженеру Станіславу Зігелю та підприємцю Петру Ярошевському. Останній володів «Першою мистецькою майстернею слюсарських виробів і залізних конструкцій», що була нижче по вулиці, але до нашого часу не збереглась.
Польське військове управління
Цікавим на вулиці Грюнвальдській є чотириповерховий будинок із мансардами (нині – №1 на вул. Героїв Києва, колишня Толстого). Старожили кажуть, його збудовано у 1896 році для польського військового управління. У міжвоєнний період це був елітний житловий будинок. В Другу світову тут розміщувався полк зв’язку.
Зараз більшу частину будинку займають житлові приміщення. На задньому подвір’ї будівлі дворик був огороджений високою огорожею з воротами, а ще колись тут була ще одна маленька будівля для сторожа і складів. Навпроти будинку через Ґрюнвальдську знаходиться парк, а на південно-західній стороні – невеличкий сквер.
Історична окраса вулиці
Чотириповерхова кам’яниця, одна із найбільших та найкрасивіших довоєнних будівель міста.
У 1911 році залізнична дирекція прийняла рішення побудувати власне приміщення (до того орендувало на вул. Галицькій, нині – ІФНМУ). Через деякий час у міщанки Ляхавець та ченців-єзуїтів придбали за 150 тисяч крон земельний наділ на вулиці Грюнвальдській.
І вже у 1914 році у місті з’явилась новий будинок, спроєктований інженером Генеральної дирекції залізниць у Відні.
Після розпаду Австро-Угорської імперії адмінбудівля залізничної дирекції в Івано-Франківську змінила багато господарів. Тут, в 1919 р. знаходилися міністерства Державного Секретаріату ЗУНР.
За радянських часів містився обком партії, перед будинком були висаджені ялинки, між якими стояли пам’ятники Леніну і Сталіну, демонтовані з початком демократизації суспільного життя як знаки уславлення ворогів українського народу.
Будинок профспілки залізничників
У Станиславові не було профспілки, багатшої за залізничну. Тому, коли після воєнних і політичних потрясінь, девальвації національної валюти намітилося економічне зростання, залізничники взялися до спорудження свого профспілкового будинку (сучасний №19). Його відкриття відбулося 7 листопада 1926 року.
Хоч у джерелах ім’я архітектора не називається, майже з повною достовірністю можна сказати, що автором проекту є Тадеуш Ковальський. Цей інженер-архітектор був службовцем державних колій і є творцем кількох залізничних та громадських споруд, зокрема Союзу польських залізничників (тепер Ощадбанк, вул.Грушевського, 19). Цікаво, що мешкав Ковальський неподалік від профспілкового будинку – на Грюнвальдській, 6.
Кам’яниці міжвоєнного періоду
У міжвоєнний період на вулиці постали престижні будинки. Будували їх швидко і майже завжди вчасно. I ось чому. На нову будову оголошували конкурс, в якому брали участь будівельні підприємці. Заздалегідь вони знайомилися з проектами, термінами, і кожен складав свій кошторис. Вигравав той, чий кошторис був на найменшу суму.
В кожному договорі вказували і розмір відшкодування при зриванні термінів. Принцип був чіткий: минув строк – показуй об’єкт. Якщо він неготовий – плати відшкодування за кожен прострочений день. Власною дзвінкою монетою. Ніяких посилань на брак робочої сили, погане забезпечення матеріалами тощо.
Ось, наприклад, інженери Я. Катц та Й. Фогель взялися збудувати за рік п’ятиповерховий будинок на розі вулиць Гаркуші та Грюнвальдської і здати його до 1 листопада 1929 р., а за кожен прострочений день виплачувати по 200 злотих. На цій будові підприємці лиш збагатилися: об’єкт вони здали вчасно.
Під час німецької окупації
Свою назву Грюнвальдська зберігала при всіх режимах, і лише німці перейменували її на Губернаторську. На то були свої причини, оскільки у будинку колишньої дирекції залізниць розмістилось окружне староство (“Stanislau Kreishauptmannschaft”) – офіційний орган влади у Станиславові та навколишніх землях.
Літо 1943 р. вул.Губернаторська-Грюнвальдська.
На фото: губернатор Дистрикту Галичина, австрійський адвокат Отто Вехтер; віце-губернатор, генерал Отто Бауер (застрелений у Львові в 1944); полковник Абверу, галицький фольксдойч Альфред Бізанц. Третій справа наліво – Микола Лепкий ,голова станіславського допомогового комітету, брат Богдана Лепкого.
“SINE IRA ET STUDIO”
Починаючи з 1994 року визначна будівля колишньої залізничної дирекції – це Дім правосуддя. Тут розташовані суди різних рівнів та численні юридичні установи: Івано-Франківське обласне управління юстиції, міська асоціація адвокатів, територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області. На аттику міститься напис: «SINE IRA ET STUDIO» (лат. “без гніву та упередження”).
За матеріалами М. Головатого, І. Бондарева та з особистого архіву автора.
Читайте також у рубриці “Ретро Івано-Франківськ”:
Підписуйтесь на нашу сторінку у Facebook, Instagram , Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
