Головна брама Палацу Потоцьких – оздоблена панцирами та іншими військовими лаштунками, належить до визначних історико-архітектурних пам’яток міста. Вона споруджена, очевидно під час розбудови палацу, орієнтовно у середині 18 ст.
Архітектурний аналіз
Складається із двох симетричних об’ємів, конструктивною основою яких є стовп квадратного перерізу (по два в кожній). В простінках влаштовані по два аркові входи, оздоблені профільованими архівольтами з замковими каменями.
В’їзд по головній осі брами франкований масивними високими пілонами, увінчаними скульптурними зображеннями обладунків середньовічного лицаря (шолом, лати) та оборонної атрибутики (гармата, штандарт, булава, рукояті шабель).
Площини стіни над вхідними отворами мають динамічне криволінійне завершення, яке поєднує між собою різновисокі пілони з розкреповками. Ковані стулки брами є одним з прикладів ковальської майстерності.
Рідкісний знимок
На поштівці 1910-х років бачимо зображені брама й паркан. Дерев’яні штахети замінили на ковану огорожу досить пізно – наприкінці ХІХ століття. Це фактично єдиний відомий колекціонерам вид палацу Потоцьких, писав у своїх працях історик Іван Бондарев.
Дивно, адже за Австрії фотографи вільно вешталися військовими об’єктами, а ось на територію шпиталю чомусь так і не потрапили.
Похилена брама
Більше двох століть тут лікували австрійських, польських, радянських та українських військових, поки у 2004 році його не приватизував у Міноборони мільярдер Олег Бахматюк.
З того часу палац тихо руйнувався, навіть брама нахилилась і загрожувала впасти на перехожих. Під тиском громадськості бізнесмен її реконструював, роботи завершили у вересні 2013 року.
Незатиньковані фрагменти
На сучасному фото видно, що в деяких місцях арки проступає цегла. Це не брак – незатиньковані фрагменти залишили спеціально. В архітектурі такий прийом називається розкриття – аби показати фрагменти старої кладки.
Тоді ж львівські реставратори висловили припущення, що кам’яних лицарів на браму встановили не за Потоцьких. На їхню думку, лицарі охороняють палац десь з перших десятиліть ХІХ століття.
Читайте також у рубриці “Було-стало”:
Читайте нас у тг