У 1672 році до Станиславова завітав голландський мандрівник і, за сумісництвом, французький шпигун Ульріх фон Вердум. Він залишив перший опис щойно збудованого міста. Тому при реконструкції його свідченням відвели провідну роль. Та й хронологічні межі відтворення – саме 1670-ті роки, розповідав свого часу “Репортер“.
Батьком Станиславівської фортеці був Франсуа Корассіні з Авіньйона. Він йшов у ногу з часом і будував твердиню за найновішими фортифікаційними технологіями. У XVII столітті в Європі панувала бастіонна система. Від середньовічних башт давно відмовились, тепер міста прикривали бастіони – відкриті п’ятикутні споруди. На них можна було встановити багато гармат, до того ж спеціальне геометричне планування не залишало «мертвих зон» – простору, який не прострілювався.
Фортифікація міста
Ті перші бастіони ще не були одягнені у камінь та цеглу. Ульріх фон Вердум згадує, що «фортифікація складається із шести земляних бастіонів з палісадами внизу, зробленими із цілих дубів. Воєвода планував ще наказати викласти рови і забезпечити їх зовнішніми фортифікаційними спорудами».
Таким чином у 1672 році бастіони були ще земляні, підперті для міцності дубовим частоколом. Цікаво, що при розкопках у районі пивзаводу у 2007 році археолог Василь Романець знайшов цілі поклади тирси, які утворились при обтісуванні колод частоколу. Товщина тирсового шару сягала 40-60 см.
Фортецю оперізував рів. На різних ділянках його глибина сягала 3-4 м, а ширина 26-28 м. Аби заповнити його водою, рів сполучили каналом з Бистрицею-Солотвинською.
Брами фортеці
Як потрапляли до фортеці? «Місто має три брами, збудовані із каменю; на одній із них височіє півмісяць», – свідчить Вердум. Північна брама звалась Галицькою, або Львівською. Південна – Тисменицькою або Кам’янецькою. Можливо, саме на ній красувався півмісяць, як натяк на близькість кордону з Туреччиною. У тому ж 1672 році турки здобудуть Кам’янець-Подільський і кордон стане ще ближчим. Третя брама скромно іменувалась Вірменською хвірткою, через те, що стояла позаду Вірменського костелу. Її ще називали Заболотівською, оскільки вела вона до сусіднього однойменного села, що пізніше стало передмістям.
Одразу за Тисменицькою брамою по ліву руку бачимо невеличке укріплене подвір’я. Це є перша резиденція Андрія Потоцького.
«Замок, у якому він сам зараз проживає, –згадуєфон Вердум, –також зведений тільки з дерева, але вже завезено балки, цеглу та кам’яні плити для другого замку – кам’яного, який має постати у південно-східному кутку міста».
Палац Потоцьких
У 1680-х Потоцькі вимурували собі кам’яний палац. Щоправда, у північно-східному напрямку. На місці колишньої дерев’яної резиденції у наступному столітті звели єзуїтський костел (теперішню катедру). Цікаво, що коли рили котлован, то знайшли скриньку із 14 тисячами золотих монет.
Колегіата (Папський костел)
У підніжжя північно-західного бастіону бачимо якусь сакральну споруду. За Вердумом це «папський костел, але тільки з дерева, у якому служби правитимуться так довго, аж доки не буде повністю закінчений красивий костел з каменю, будівництво якого вже досить просунулось». До речі, будували його доволі довго й завершили тільки у 1703 році. Тепер це Музей мистецтв Прикарпаття.
Таким чином, західна частина Станиславова була елітною: тут мешкали власники, католицьке духівництво та, напевно, найзаможніші польські мешканці.
Руська та вірменська церкви
«Вірмени і русини, тобто греки, також мають по одній церкві», –свідчить мандрівник. Обидва храми розташовувались у східній ділянці міста. Руська церква Святого Воскресіння була «дерев’яна, хрестова, о п’яти куполах, під ґонтами». При ній діяли невеличка школа і шпиталь. Про вигляд першого вірменського храму відомостей нема.
Єврейський район
Крім поляків, вірмен та українців, яких тоді називали русинами, у місті також мешкали євреї. Вони з’явились у Станиславові майже одразу і вже 17 вересня 1662 року отримали від Потоцького окремий локаційний привілей. В ньому «жидам талмудовим гебрайським» дозволялось селитись у дільниці попід валом та заснувати школу. Географічно це відповідало ділянці біля північно-східного бастіону. Незабаром євреї спорудили і дерев’яну синагогу.
Цвинтарі
А ще у місті існували цілих три цвинтарі: польський, вірменський та український. Кожна громада ховала своїх мерців прямо під мурами власних храмів. Лишень євреї зазнали дискримінації – їхнє окописько винесли на самий кінець Тисменицького передмістя.
Перша ратуша
Центром міста, як і нині, була площа Ринок, посередині якої стояла ратуша.
«Вона збудована у формі вежі, із різними заглибленнями, частково з дерева, частково – із каменю»,– занотував фон Вердум. Це була перша, тимчасова ратуша міста, яку замінять на капітальну у 1695 році.
Але все це попереду. Поки що Станиславів – молоде місто, із дерев’яними будинками та земляними фортифікаціями. Під захистом міських мурів ще багато вільного місця, мешканці тримають тут городи, а вулицями бігають кури та поросята. Воно навіть не позначено на мапах, але його історія вже розпочала свій відлік. Незабаром Станиславів відіб’ється від багатотисячної турецької армії Ібрагіма-паші і прогримить на всю Річ Посполиту.
Довідково:
Ульріх фон Вердум (нім. Ulrich von Werdum) (1 січня 1632 — 20 березня 1681) — мандрівник із Фрисландії (історичної області на узбережжі Північного моря).
Як співробітник агента французького уряду абата Пом’є в 1670—1672 роках подорожував по Західній Україні та Поділлю. Німецькою мовою мемуари Ульріха фон Вердума опублікував Й. Бернуллі в 1786—1788 роках. 1876 року Ксаверій Ліске видав цю працю польською мовою.
Ульріх фон Вердум навів описи багатьох міст і сіл України, подав цікаві дані про історичну географію Холмщини, Галичини та Поділля, про дипломатію Яна III Собеського, його відносини з гетьманом Петром Дорошенком і татарами в ході осінньої кампанії 1671 року.
Мемуарист підкреслив справедливий характер національної революції 1648—1676 під проводом Богдана Хмельницького, відзначав, що «польські пани з селянами поводяться гірше, ніж із рабами або собаками». У мемуарах і щоденнику, що опублікований 1877 року К. Ліске, Ульріх фон Вердум також торкнувся міжконфесійних відносин в Україні, охарактеризував духовні засади католицизму і православ’я.
Загалом Вердум здійснив по Україні чотири окремі подорожі:
Половину грудня 1670 р. Вердум роз’їжджав навколо Львова, а потім через Жовкву повернувся назад до Польщі.
У квітні того ж року здійснив тижневу поїздку через Яворів до Янова.
Третя подорож — у складі військової експедиції — тривала з 11 липня до 30 серпня 1671 р. і пролягала Галичиною та Поділлям. Почалась вона у Львові і закінчилася в м. Барі, де Вердум провів увесь вересень.
З 4 жовтня мандрівник знову вирушив у поїздку, що тривала без перерви понад п’ять місяців і закінчилася у Львові 20 лютого 1672 р. Провівши у Львові два місяці, Вердум залишив Україну. Всі його подорожі проходили на території сучасних Львівської, Тернопільської, Рівненської, Хмельницької, Івано-Франківської, Вінницької областей. Саме для західноукраїнського регіону «Щоденник» Ульріха фон Вердума є незамінним джерелом з історії міст і сіл. Щоденник подорожей Вердума — фоліант обсягом 508 сторінок.
Читайте також на ПІК:
- Ретро: вулиці Івано-Франківська, яким повернуто історичні назви (ФОТО)
- Ретро: 83 роки тому відбулася депортація станиславівських німців
- Ретро: 62 роки тому на мапі Івано-Франківська з’явилася школа №16 (ФОТО)
- Ретро: як 86 років тому в Станіславові з’явився власний аеродром
- Ретро: вулиці Івано-Франківська, назви яких ніколи не змінювалися (ФОТО)
- Ретро: 94 роки тому відкрилася унікальна “Історична виставка міста Станиславова” (ФОТО)є
- Ретро: як і коли мешканці Станіславова “побачили світло” (ФОТО)
- “Будинку залізничників” у Франківську виповнюється 96 років: яка доля його чекає? (ФОТО)
- Ретро: 110 років тому змінила прописку скарбова дирекція Станіславова (ФОТО)
- Ретро Франківськ: 113 років тому на мапі міста з’явилася вулиця Гротгера (ФОТО)
Підписуйтесь на нашу сторінку у Facebook, Instagram , Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
