1991 рік став для Івано-Франківська часом великих змін. Місто ще жило в радянській реальності, але фактично вже готувалося до нової України.
Перейменовували вулиці, повертали релігійні громади до їхніх храмів, створювали нові медіа, відкривали українські культурні та освітні установи. А 24 серпня Франківськ, як і вся Україна, почув головну новину — Україна проголосила незалежність.
Сьогодні, через 35 років, чимало назв і подій того часу сприймаються як звична частина історії міста. Але у 1991-му це були сміливі й далеко не завжди прості рішення.
Рік, коли місто почало змінювати своє обличчя
Перший день 1991 року для Івано-Франківська розпочався не лише новорічними святами.
1 січня побачив світ перший номер газети «Рідна земля». Її редактором став Василь Артим.
Того ж дня колектив маслосирбази створив самостійне підприємство «Полонина».
А вже у січні міський простір почав стрімко позбуватися радянських назв.
Вулицю лейтенанта Муравйова перейменували на Івана Миколайчука, лейтенанта Ільїна — на Василя Стуса, а майора Васильєва — на Пилипа Орлика.
22 січня, у День Соборності України, на будинку на вулиці Шевченка, 1 встановили меморіальну дошку.
У лютому хвиля перейменувань продовжилася. Куйбишева стала вулицею Степана Бандери, Енгельса — Левка Бачинського, Щорса — Дмитра Вітовського, Леніна — Богдана Лепкого, Горького — Михайла Павлика.
Дарвіна перейменували на Марійки Підгірянки, Савельєва — на Василя Симоненка, Чапаєва — на Січових стрільців.
Це була не просто зміна табличок. Місто фактично переписувало власний публічний простір, повертаючи до нього імена українських письменників, політичних діячів та борців за незалежність.
Від Шухевича до незалежності
5 березня в Івано-Франківську відбувся мітинг пам’яті Романа Шухевича, головного командира УПА.
А вже 17 березня відбувся всесоюзний референдум щодо збереження СРСР. На Прикарпатті його результати показали зовсім інший настрій суспільства: понад 80% мешканців області висловилися проти збереження Радянського Союзу.
Того ж року в місті з’являлися нові українські медіа.
27 березня вийшов перший номер всеукраїнського греко-католицького часопису «Нова Зоря», редактором якого став Ігор Пелехатий.
У вересні у Франківську почав виходити журнал «Перевал».
А 1 липня вперше вийшла в ефір студія міського телебачення «Канал – 402».
Фактично місто формувало власний інформаційний простір, незалежний від радянської системи.
Повернення церкви та української духовності
1991-й став важливим і для релігійного життя міста.
13 квітня у катедральному соборі відбулося урочисте вітання та Архієрейська вечірня з нагоди приїзду глави УГКЦ, кардинала Мирослава Любачівського.
А 27 серпня на базі відродженої після 50-річної перерви Духовної семінарії створили Теологічно-катехитичний духовний інститут УГКЦ.
При Народному домі за ініціативи голови обласного товариства «Лемківщина», лікаря Степана Криницького, створили хорову капелу «Бескид».
При Центральному народному домі того ж року з’явився хоровий колектив «Золота заграва».
Ще одна знакова подія відбулася у 1991 році — єврейській релігійній громаді повернули приміщення синагоги. Її закрили для богослужінь ще у 1954 році, після чого будівлю передали медичному інституту під клуб.
Місто повертало українську історію
21 червня у подвір’ї ПТУ №21 відкрили пам’ятник молодому Тарасові Шевченку. Автором скульптури став Петро Сопільник.
А 10 грудня відкрили меморіальну дошку історику Михайлові Драгоманову — на початку вулиці, яка отримала його ім’я. Авторка дошки — скульпторка Світлана Топоркова.
У Франківську також створили обласну організацію Всеукраїнської спілки краєзнавців. Її очолив відомий історик і краєзнавець Володимир Грабовецький.
27 серпня місто відзначило 135-річчя від дня народження Івана Франка.
А 27 вересня тут відбувся Перший конгрес Станиславівських гімназистів.
Літо, яке змінило все
23 червня у Франківську відбувся мітинг проти підписання нового Союзного договору.
22 серпня містяни вийшли на акцію «Ні — імперській диктатурі».
А через два дні сталося те, що назавжди змінило історію міста і всієї країни.
24 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України.
В Івано-Франківську з цієї нагоди відбувся мітинг.
Україна стала незалежною.
І для міста це був не просто черговий політичний день. Усе, що відбувалося у Франківську протягом попередніх місяців — перейменування вулиць, мітинги, розвиток української преси, відродження церковного життя, повернення історичних імен — тепер отримало новий сенс.
1 грудня — остаточний вибір
Остаточну відповідь на питання про ставлення мешканців Прикарпаття до незалежності суспільство дало 1 грудня 1991 року.
Цього дня відбувся всеукраїнський референдум щодо підтвердження Акта проголошення незалежності України.
На Прикарпатті результат був переконливим: 98,42% мешканців області проголосували за незалежність України.
Того ж дня відбулися перші вибори Президента України.
Для Івано-Франківська радянський період фактично залишався позаду.
Яким було місто 35 років тому?
Це був Франківськ, у якому ще залишалося чимало радянського минулого, але вже стрімко народжувалася нова Україна.
Тут змінювалися назви вулиць, відкривали пам’ятники українським діячам, повертали храми релігійним громадам, створювали нові газети, журнали й телебачення.
У місті з’являлися Степан Бандера, Василь Стус, Богдан Лепкий, Дмитро Вітовський, Січові стрільці замість радянських діячів та військових.
Молодь отримувала нові можливості для освіти й спорту. 1 вересня 1991 року розпочалися заняття у новозбудованій школі №24 на вулиці Хіміків. Торгово-кулінарне училище того ж року реорганізували у комерційний коледж.
А в грудні мешканці Прикарпаття вже майже одностайно підтвердили: Україна має бути незалежною.
1991-й був лише початком. Але саме тоді Івано-Франківськ зробив десятки кроків, які сьогодні сприймаються як невід’ємна частина українського міста.
35 років потому ці події нагадують: незалежність проголошують одним голосуванням, але формується вона роками — у рішеннях людей, у назвах вулиць, у школах, медіа, культурі, церкві та щоденному виборі, якою має бути твоя країна.
Читайте в ПІК:
Оперативні новини у TELEGRAM
