Що обговорювали мешканці Станіславова восени 1926 року? Судячи зі сторінок тогочасного «Kurjer Stanisławowski», проблеми міста багато в чому нагадували сучасні.
Людей хвилювали податки, робота, освіта, стан вулиць і безпека, містяни ходили до театру, займалися спортом, їздили в Карпати, шукали житло та роботу. А місцева поліція тим часом розслідувала крадіжки, боролася з шахраями та навіть виловлювала скажених собак.
Номер газети за 12 вересеня 1926 року дає досить живу картину Станіславова столітньої давності — міста, яке лише кілька років тому опинилося у складі Другої Речі Посполитої та намагалося налагодити життя після війни.
Економічна незалежність як головна тема
Однією з центральних тем номера стала промова міністра промисловості і торгівлі Євгеніуша Квятковського на відкритті Східних торгів у Львові.
Квятковський говорив про те, що політичної незалежності недостатньо — країні потрібна також економічна самостійність. Автор публікації в «Kurjer Stanisławowski» підтримував цю думку і наголошував: Польща повинна розвивати власну промисловість, створювати робочі місця всередині країни та підтримувати вітчизняного виробника.
Для Галичини це питання було особливо актуальним. Газета писала про перенаселення сільської місцевості та трудову еміграцію. До війни багато людей виїжджали на заробітки за кордон, однак у 1926 році можливостей для такої міграції ставало менше.
Тому автори газети закликали розвивати промисловість у містах і модернізувати сільське господарство.
Цікаво, що ідею підтримки власного виробника намагалися поширювати навіть через спеціальні громадські організації. У Станіславові свого часу створили місцеве товариство «Ligi Niezapominajek», яке мало заохочувати купувати польські товари та обмежувати імпорт. Щоправда, редакція констатувала, що організація фактично перестала проявляти активність.
Економічна дискусія була не лише політичною. На сторінках того ж номера містилися численні рекламні оголошення місцевих підприємців: продавали тканини, цеглу, шоколад, одяг, інструменти, пропонували послуги хімчистки, фотографії, лікування та навчання.
За цими оголошеннями добре видно, яким був міський ринок сто років тому.
Податки, які нікуди не зникли
У міській хроніці є повідомлення, яке сьогодні звучить майже знайомо.
Мешканцям нагадували, що 14 вересня 1926 року спливає термін сплати міського і державного податку від квартир за третій квартал, а також податку на нерухомість із міською доплатою за другий квартал.
Після дедлайну податки мали стягувати вже з пенею та додатковими витратами.
А в гумористичній рубриці газета навіть висміювала ситуацію із несплатою податків. У фейлетоні чиновник пояснює, чому не хоче платити місту, посилаючись на політичні заяви та газетні публікації.
Тобто податкові суперечки сто років тому теж могли ставати предметом громадської дискусії та сатири.
Станіславів просив грошей на свої школи
Окремо редакція зверталася до мешканців із проханням підтримати польські школи.
Газета повідомляла про загрозу закриття шкіл у Боднарові, Тумирі та Клепках і закликала збирати добровільні пожертви на їхнє утримання.
Редакція навіть відкрила для цього окрему рубрику збору коштів. Містян просили пам’ятати про школи під час свят, урочистостей та інших заходів і робити внески через адміністрацію газети.
Освіта загалом займала значне місце на сторінках номера.
Наприклад, у Коломиї оголосили набір на однорічний приватний курс чоловічої учительської семінарії. Для вступу вимагали метрику, шкільне свідоцтво, довідку про здоров’я, щеплення від віспи та інші документи.
А в Станіславові гімназія сестер-урсулянок оголошувала додатковий набір до першого класу.
Були й курси для дорослих. Містянам пропонували вечірні заняття з крою та шиття, а приватні викладачі набирали охочих на курси моделювання, виготовлення перських килимів, малювання на шовку та золочення.
Медицина: туберкульоз, діти та кварцова лампа
Окремий великий матеріал у газеті присвятили туберкульозу. Лікар Леон Фейль пояснював читачам причини схильності до цієї хвороби, роль спадковості, харчування, умов життя та алкоголю.
Текст, звичайно, відображає медичні уявлення 1920-х років і сьогодні частина його тверджень уже не відповідає сучасній медицині.
Але сама тема показує, наскільки серйозною проблемою для тогочасного суспільства залишався туберкульоз.
На сторінках номера також рекламувалися лікарі. Зокрема, Леон Фейль приймав пацієнтів із внутрішніми хворобами та порушеннями обміну речовин, проводив аналізи сечі, крові, мокротиння, калу та дослідження вмісту шлунка.
Окремо згадується лікар, який спеціалізувався на хворобах шкіри та медичній косметиці, а також стоматологічна практика.
Для дітей у місті діяла Станція опіки над дитиною. У вересні вона мала відкрити власну лазню для вихованців і навіть шукала вживану залізну піч для опалення приміщення.
А в місті проводили збір коштів на допомогу немовлятам.
Місто боролося зі скаженими собаками
Однією з найбільш промовистих міських проблем була боротьба з поширенням сказу. Міський уряд повідомляв, що на початку літа в Станіславові та навколишніх населених пунктах зафіксували значне поширення сказу серед собак.
У газеті зазначено: 18 мешканців міста були покусані скаженими собаками, а в місцевій лікарні померла 25-річна Катерина Вірстюк.
Через це міський магістрат доручив ловити безпритульних собак не лише вдень, а й уночі. Водночас міському ловцю собак забороняли хапати тварин на тротуарі, якщо той був зайнятий людьми.
Міська влада окремо пояснювала це рішення після скарг мешканців, які були невдоволені тим, що собак ловили ввечері, зокрема у неділі та святкові дні.
Кримінальна хроніка: крадіжки, підліток і фальшиві поліцейські
Кримінальна хроніка номера — чи не найбільш жива частина газети.
Наприклад, 14-річного Йозефа Циммера поліція затримала після невдалої спроби пограбування. Хлопець намагався витягнути щось із сумочки жінки, але власниця це помітила і передала його поліції.
В іншій справі 23-річного Макса Ландесмана затримали під час крадіжки гаманця у селянина. Газета з іронією повідомляє, що на поліції чоловік нібито пояснив: краде лише у селян.
Ще одна історія стосувалася крадіжки хутра. Злодій проник до помешкання на вулиці Собеського 40 і забрав хутро вартістю 1000 злотих. Однак невдовзі поліція знайшла його захованим у саду неподалік. Очевидно, злочинець злякався і кинув здобич.
Але найбільш незвичайною виглядає справа фотографа Бенціона Шехтера.
За версією газети, фотограф, який працював у форматі «a la minut» на Тринітарській площі, мав багато фотопластинок із зображеннями поліцейських. Він нібито використовував їх для виготовлення фотографій злочинців у поліцейській формі.
Технологія була доволі примітивною: знімали голову справжнього поліцейського зі старої пластинки та вставляли на її місце голову іншої людини.
Газета стверджувала, що такі фотографії отримували злочинці, які могли використовувати їх для обману людей, видаючи себе за поліцейських.
Поліція зрештою вийшла на слід схеми, а справу передали до суду.
Театр програвав кіно
У місті активно обговорювали й культурне життя.«Kurjer Stanisławowski» аналізував причини, чому після Першої світової війни люди стали рідше ходити до театру.
Висновок редакції був простим: кіно пропонувало глядачеві більше видовищності та сильніші емоції. Театр вимагав від людини більшої концентрації та уваги.
Водночас газета захищала сценічне мистецтво. Автор публікації вважав, що саме театр залишається важливим інструментом культурного розвитку, адже через нього глядач отримує живе слово та велику драматургію.
У Станіславові працював театр імені графа Олександра Фредра. Новий сезон, судячи з публікації, редакція оцінювала позитивно.
А щоб заохотити містян частіше ходити на вистави, театр запровадив місячні абонементи на місця в партері — вони коштували на 25% дешевше.
Станіславів і спорт
Спортивна хроніка теж була невіддільною частиною газети. 5 вересня 1926 року місцева «Rewera» грала з львівською «Lechją» та програла з рахунком 1:2.
Автор огляду не надто шкодував місцевих футболістів. Навпаки — детально розбирав помилки команди, критикував напад за відсутність плану та точних ударів і радив тренерам повернутися до старої тактичної схеми.
Тобто спортивна журналістика сто років тому була цілком упізнаваною: результат матчу, оцінка гравців, критика тренерських рішень і навіть рекомендації клубному керівництву.
У тому ж номері читачів запрошували на щорічні легкоатлетичні змагання «Коściuszkowskie», які мав організувати П. К. С. «Sokół».
Газета, щоправда, дорікала організаторам, що вони не запросили належним чином інші місцеві клуби.
На Говерлу — за один злотий
Для сучасного франківця, мабуть, особливо цікаво прочитати оголошення про подорож у Карпати. Польське Татранське товариство організовувало дводенну поїздку з Станіславова до Чорногори, до джерел Пруту та на Говерлу.
Висота вершини у газеті вказана як 2058 метрів.
Виїзд зі Станіславова планували 10 вересня о 17:47. Учасники мали переночувати у Ворохті, а наступного дня вирушити в гори. Організатори зазначали, що маршрут є доступним навіть для жінок і молоді.
З собою радили брати харчі на два дні, теплий одяг, міцне взуття, ковдри або інше покриття для ночівлі та чай. Для членів товариства і молоді участь коштувала 50 грошів, для інших — 1 злотий, а ночівля у Ворохті — ще 80 грошів.
Тобто Карпати вже сто років тому були не лише місцем для роботи чи господарства, а й напрямком організованого туризму.
У місті шукали роботу, житло і навіть піч
Газета фактично виконувала роль дошки оголошень. Хтось шукав кімнату, хтось — роботу.
Наприклад, Станіславівське представництво Singer Sewing Machine Company шукало інкасаторів та агентів.
Для студентів пропонували кімнату у Львові біля Техніки разом із харчуванням.
Інше оголошення стосувалося двох студентів або студенток, яких готові були прийняти на проживання та харчування у Княгинин-Колонії.
Навіть Станція опіки над дітьми шукала вживану залізну піч для опалення лазні.
Такі дрібні оголошення сьогодні можуть здаватися незначними, але саме вони дозволяють побачити повсякденне життя міста без офіційної статистики.
Конфлікти, честь і «чоловіча» дуель
Серед матеріалів номера є й історія, яка сьогодні виглядає майже сюжетом із художнього фільму.
У редакції опублікували так званий «протокол» конфлікту між Юліушем Сальвахом та Якубом Робінсоном — членами міського добровільного пожежного товариства.
Під час засідання між чоловіками виникла суперечка. За описом у публікації, Робінсон образив голову товариства, після чого конфлікт переріс у бійку. Сальвах заявив, що отримав удар у голову і на певний час втратив свідомість.
Після цього сторони намагалися вирішити конфлікт за тодішніми уявленнями про «честь». Робінсон відмовився виставляти своїх свідків, заявивши, що питання має розглянути суд честі пожежного товариства.
У підсумку представники Сальваха опублікували власний протокол у газеті й оголосили справу для свого довірителя «честьово» завершеною.
Це був зовсім інший світ публічних конфліктів, де сварка у товаристві могла завершитися не лише поліцією чи судом, а й цілим газетним протоколом.
Місто, яке намагалося модернізуватися
У цьому номері «Kurjer Stanisławowski» немає однієї великої історії, яка б пояснювала все життя міста.Натомість є десятки маленьких повідомлень.
Місто сплачувало податки, розвивало торгівлю, шукало вчителів і студентів, лікувало хворих, боролося зі сказом, ловило злодіїв, ходило до театру, грало у футбол, організовувало поїздки в Карпати, збирало гроші на школи та допомогу дітям.
Одночасно Станіславів жив у складному політичному та економічному середовищі. У газеті писали про економічну незалежність Польщі, реформу освіти, трудову міграцію, промисловість та соціальні проблеми.
А поруч із великими державними темами залишалися звичайні міські справи — де знайти кімнату, коли заплатити податок, де купити тканину, як позбутися щурів, куди піти в театр у новому сезоні або як на вихідних поїхати в гори.
Саме в таких деталях і постає Станіславів 1926 року — місто, яке стояло на порозі нової епохи, але водночас залишалося дуже людяним і впізнаваним.
Через сто років змінилися назви вулиць, транспорт, технології та сама держава. Але багато міських турбот залишилися напрочуд знайомими.
Читайте в ПІК:
Оперативні новини у TELEGRAM
