Уже з 1 липня власник паю в Україні зможе його продати, якщо захоче. Однак за цією короткою тезою стоїть маса фундаментальних речей, про які кожен із нас має знати. Для цього експерти наполягають: вивчіть Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення». Документ не довгий і його справді легко подужати.
Варто покладатися й на думки мудрих людей, які, навіть не маючи землі, вважають тему її вільного обігу питанням власного сумління.
- У цьому контексті на питання ПІК відповідає депутат та керуючий справами Івано-Франківської обласної ради Михайло КОРОЛИК.
– Як вважаєте, Михайле Михайловичу, з 1 липня справді хтось побіжить чи поїде на чорних авто до пайовиків з пропозицією «продайте мені землю»?
– Можливо, що так. Бо та ціна, яка буде на старті цієї глобальної реформи, буде мізерною – кілька десятків тисяч гривень за гектар.
А ще я особисто переживаю, щоб влада не стимулювала продаж землі введенням податку, який буде людям невигідний.
Зараз середня нормативна грошова оцінка одного гектара в Україні складає 26 – 27 тисяч гривень. Тоді як у Німеччині, зокрема, в Баварії, гектар землі коштує до 65 тисяч Євро.
Чи за нашу ціну людина, яка продасть свій пай, зможе розв’язати свої проблеми? Локальні – можливо. Але тільки раз.
– Іноді цей раз може бути вагою життя. Скажімо, чи порадили б ви близькій людині продати землю, щоб мати кошти на термінове лікування?
– Не схильний давати поради. Кожному з нас видніше, як поступити. Але моя родина пережила трагедію – у мами була онкологія і виникали моменти, коли ми з батьком не знали, що роботи. То за таких обставин, якби я мав землю, звичайно, продав би без вагань.
– Чому до тепер не придбали собі пай?
– Чисто фізично це, мабуть, було реально зробити – за різними сумнівними схемами, які працювали роками. Але прозоро і чесно купити у людей земельну ділянку у вигляді паю – було не можливо. А інакшого способу я не визнаю.
– Як мешканець Франківська, маєте бодай грядочку?
– Маємо. Наталія – моя дружина – на ній порається. Так що на столі є своя редиска, полуниця, зелень.
– Чи хочете таки придбати землю у власність?
– Так, для безпеки своєї сім’ї. Саме таку роль більшість прикарпатців відводять своїм паям.
Якщо говорити про паї в нашій області, то люди в основному повіддавали свої ділянки в оренду і на тому трохи заробляють – де зерном, а де грошима. На жаль, у ряді місць земля просто простоювала. Тому зараз частина людей вважає, що краще продати пай і не мати з ним мороки.
– Яка ваша думка на цей рахунок?
– Якщо дивитися з державницької точки зору, то в той час, коли триває війна на сході України, коли маємо гострі проблеми з коронавірусом – продавати землю це зовсім не розумно. Але влада відкриває ранок землі й ми не можемо вплинути на цей процес. Проте хотів би звернутися до людей.
– Що хочете їм сказати?
– Хочу попросити вас, краяни, щоб ви були дуже обережні, не поспішали продавати свою землю. Насамперед – перевірте свої документи.
В кого ще ті «червоні акти» на землю, треба піти у землевпорядні організації та зробити собі нові акти, на єдину кадастрову карту нанести координати своєї ділянки. Тим, у кого є сучасні акти на землю – обов’язково треба перевірити, чи ви є на кадастровій карті, які у вас межі, хто сусіди. Треба зареєструвати свій пай в державному реєстрі речових прав.
Тобто, кожен повинен переживати за себе, бо у випадку проблем нарікати не буде на кого. І ніхто не має права забувати, що українська земля – це основа суверенітету держави та її існування взагалі.
– На жаль, не кожна людина враховує такі високі матерії. Дехто мислить просто категоріями холодильника.
– Так, але я виріс у селі й бачив, як багато бабуся на землі працювала, як вона нею дорожила. Щодо холодильника, то ніхто ще не забув важкі 90-ті, коли люди втрачали роботу, хтось шукав собі долі за кордоном, але для значної частини краян основним годувальником залишався город. Пригадуючи ті важкі часи, я хочу, щоб люди розуміли три речі: наша земля родюча, у нас в Україні одна четверта світових запасів чорноземів, ми вміємо працювати на землі. І було б злочином легковажно взяти та продати свою ділянку, не думаючи про своїх дітей, онуків, наступні покоління.
– Але ж має бути насамперед державна думка про майбутнє…
– Саме так. Та, як на мене, зараз відкриття ринку землі є доволі не продумане та ризиковане, зокрема, й для власників паїв. Законодавчо не встановлені ті запобіжники, які б захищали продавця чи покупця. Не проведені реформи, які б надавали людям впевненості у тому, що у випадку чогось – вони будуть захищені правоохоронною системою чи в судах. Немає екологічних запобіжників, які б захищали саму землю – від неграмотного обробітку, виснаження, отруєння різними хімікатами.
– Проте «потяг рушає», закон дозволив вільний обіг землі.
– І це попри те, що 70% українців за даними опитувань проти продажу землі.
Однак уже на першому етапі реформи, з 1 липня, можна продати в одні руки 100 гектарів. З 1 січня 2024 року це обмеження знімуть і можна буде продати та купити 10 тисяч гектарів землі на одну людину. Ви можете уявити собі цю площу?
Значна частина громад в Україні навіть не має такої кількості гектарів. Тобто, отримавши відповідне право, декілька людей зможуть викупити у них чи не всю землю і диктувати свої порядки в громадах.
Наразі ми можемо не бачити у цьому жодних загроз, у тому числі продовольчих. Але з часом той, хто матиме у власності десятки чи сотні тисяч гектарів землі, він, не маючи конкуренції, виставить нам будь-яку ціну на харчі.
Якщо ж подивитися світові тенденції щодо прісної води та екологічно чистих продуктів, то ці ресурси вже стали великою проблемою. У світі є багато людей, які фактично голодують. І за таких умов земля є надзвичайно великим капіталом. Ось чому, скажімо, Польща, що увійшла в Євросоюз, вона на багато років заборонила продаж своєї землі іноземцям.
Водночас полякам, які хочуть працювати на землі, держава надала кредити на 15-20 років під 1-2 відсотки. Здавалося б, що це не реально, але це є правда.
Тому на ринку сільськогосподарської продукції ми для польських фермерів зовсім не конкуренти. Бо вони мають кошти на придбання сучасної техніки, обладнання, на новітні технології. І в кінцевому підсумку кількість, якість та економічна доцільність вирощування тієї продукції є значно кращими, ніж в Україні.
Якби Україна пішла зараз польським шляхом кредитування фермерських господарств, вона б отримала нові робочі місця, дала б багатьом людям можливість відкрити свою справу, і вони б наповнювали бюджети, стимулюючи соціальний розвиток громад.
– Хіба в Україні з боку держави не було жодної підтримки фермерства?
– Була, у межах кількох мільярдів щорічно. Але ця фінансова підтримка опинялася в руках двох могутніх людей, агромагнатів.
– Ваша думка – яка форма господарювання на землі могла б бути у нас найбільш прийнятною?
– З досвіду інших країн – це фермерське господарство сімейного типу, яке обробляє 100 – 300 гектарів землі. Люди живуть цією землею, вони живуть думкою про тих людей, які живуть поряд, вони хочуть, щоб зиск з цієї землі мали у майбутньому діти та внуки. Тому у них якісніший догляд за землею і більш якісний продукт на виході.
І зовсім інша картина, коли транскордонні корпорації мають шалену кількість землі. Але вони мають й шалені фінансові ресурси, за які миттєво можуть скупити за безцінь нашу землю і завтра робити з нею що хотіти.
– Але всюди у світі продають землю і не бояться…
– Теза, що весь світ продає землю, вона є маніпулятивна. Наші політики її використовують, щоб сказати: «Весь світ продає – давайте і ми продамо!». Ну, трішки там не так.
Звернімся до досвіду найближчих сусідів України.
Щоб купити земельну ділянку в Німеччині, Польщі, у Франції, потрібно мати відповідну освіту, певний час ту землю обробляти, маючи її в оренді. Потрібно, якщо це Німеччина, отримати дозвіл місцевої громади. Окрім того, ти не можеш купити землю в необмеженій кількості. В Україні ж буде продаватися в одні руки 10 тисяч гектарів землі. Я навіть не знаю, чи є у світі країна, де стільки можна купити.
– Хто з-поміж успішних фермерів Прикарпаття зараз може купити землю і має на те свій ресурс?
– Такою інформацією не володію. Але знаю, що відоме фермерське господарство моєї колеги, депутатки обласної ради Орисі Книшук, для того, щоб викупити близько чотирьох тисяч гектарів орендованої землі, яку обробляє, має мати близько 100 мільйонів гривень.
Це неймовірні гроші, яких у господарства нема. Адже кожного року українські фермери беруть кредити, щоб забезпечити обробіток землі. А там погода – не погода, урожай – не урожай… При цьому вартість пального, добрив – все дорожчає. І життя фермера залишається безперервним процесом виживання, який не дав можливості накопичити грошей, щоб завтра достойно вийти на ринок землі.
І коли влада нам каже, що з 1 липня українці зможуть купувати землю, то я хотів би побачити в нашому регіоні бодай одного українця, який зможе це зробити.
– Михайле, Ви амбітна молода людина з двома дипломами. У 2008 -му закінчили Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника та отримали кваліфікацію фахівця з інформатики, викладача. У 2017 році з відзнакою закінчили Національну академію державного управління при Президентові України за спеціальністю «Регіональне управління». Ким, на яких щаблях, бачите себе років через п’ять?
– П’ять років для чесного кар’єрного зростання – це надто малий період. Хтозна-як може скластися доля. Я над собою, як людина, працюю. Свої політичні вподобання реалізовую як депутат обласної ради, голова депутатської фракції ВО «Свобода». Не пропустив жодної сесії, жодного засідання комісії, завжди голосую з точки зору того, щоб не зашкодити громаді.
І скажу відверто, іноді помилявся. Проходив певний час і я розумів, що треба було голосувати інакше. Але я не ухиляюся від відповідальності за кожне своє голосування. Не зникаю із сесійної зали, коли має бути голосування за незручні речі.
Не маю звички просто опозиційно критикувати владу. Але якщо вона робить неправильні речі, то вважаю своїм громадянським обов’язком говорити правду і таким чином попереджати чи зупиняти якесь свавілля.
Бо якщо ми всі будемо мовчати, то може повторитися те, що було за Януковича. А я хочу, щоб мій маленький син щасливо ріс у цій державі та гармонійно розвивався. Я не хочу нікуди виїжджати та десь шукати долі.
– Але ж Ваша рідна сестра Леся з чоловіком та двома дітьми живуть в Німеччині…
– На жаль, за кордоном зараз мільйони українців. І моя сестра змушена була виїхати. Але я буду дуже щасливий, коли вона повернеться.
Я переконаний: для того, щоб наша країна відбулася, потрібно, щоб усі ті українці, які набралися досвіду у світах, повернулися і розбудовували Україну тут. Нам ніколи не буде краще десь, ніж вдома.
Пригадайте той гіркий період, коли у світі почалася пандемія. Попри всі розмиті кордони держави переживали насамперед за своїх людей, а всіх інших «вимітали» додому і надавали медичну допомогу своїм громадянам.
– Проте з екранів телевізорів ми щодня чуємо, що ледь не весь світ – за Україну, що у нас маса друзів та партнерів…
– Прикро сказати, але у світі не потрібна сильна Україна. Вона усіх влаштовує як сировинний придаток.
«Друзів та партнерів» влаштовує їхня ціна на нашу пшеницю, на нашу деревину тощо. Кожна держава дбає про свій інтерес. Тому ми повинні дбати про те, щоб Україна ставала сильною, бо зі слабкими ніхто не рахується.
Не треба жити ілюзіями. Ми потрібні собі, своїм близьким та рідним, своїй державі, своїй нації. І наша земля потрібна нам. Україна відбудеться тільки в наших руках.
Розмову вела Марія Палюга. Фото Івана Денисюка.
Читайте також:
Відеоанонс. Відверто про продаж землі – керуючий справами Івано-Франківської облради Михайло Королик
Як за два роки змінилося фінансове становище українців (ІНФОГРАФІКА)
Ваш гороскоп на тиждень 28 червня – 4 липня
Тариф «Твій газ Рівномірний платіж»: Івано-Франківськ газзбут відповів на найпоширеніші запитання
Приєднуйтесь до нас у Facebook,Instagram,Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
