Тут доглядають за козами, вівцями, кіньми, а також мають кілька биків, пише ПІК.
Власниками ферми є брати-близнюки Артем та Ілля Хансени. П’ять років тому вони переїхали з Донецької області, де теж успішно займалися фермерством. Через переїзд частину тварин довелося продати, а частину перевезти на нове місце.
“Заманили нас гори, річка, ліс. Тут прохолодніше, ніж вдома, та є умови для фермерства. Ми купили ділянку та почали роботу. Працюємо з братом у цьому напрямку вже 22 роки”, – каже Ілля Хансен.
Ферму назвали “Вікінги Карпат” не випадково, адже Хансени – українці данського походження. У Данії у них є багато родичів, з якими спілкуються та їздять у гості.
На фермі є кози бурської, англо-нубійської порід та овечки-дорпери – приблизно сто особин, а також сім коней. Тварини живуть у стайні, але їх обов’язково випускають на прогулянку на вулицю. За ними доглядають тільки брати. Прокидаються о 7 годині ранку, а лягти спати інколи доводиться у 2-3 годині ночі.
Багато зусиль чоловіки докладають на заготівлю корму. Косять та привозять траву з гір, для цього мають всю необхідну техніку. Серед труднощів у роботі – погодні умови, як от цьогорічні дощі, та хвороби тварин. Та це все звичні моменти, яким фермери вміють давати раду. Кажуть, навіть можуть зробити козі кесарів розтин.
З молочною продукцією працюють дружини братів. Вони готують масло із козячого молока, а також сиркові десерти у шоколаді. Покупцями є місцеві мешканці й туристи. Також молоко дають у сироварню “Еко-Карпати”, яка розташована у Долинському районі.
Мандрівникам тут раді. Артем Хансен зауважує, що їхня ферма входить у туристичний кластер “Бойківський колорит”. Тут охочим показують цікавинки району: кузню, ферми, хатку з бджолами, Центр спадщини Вигодської вузькоколійки тощо, а також є садиби, де можна зупинитися.
“У селі Новий Мізунь є овеча ферма мого кума. Звідти можна заїхати до нас покататися на коні, козу подоїти та овечку постригти. Людям це цікаво. Також пригощаємо продукцією із козячого молока. Звісно, через карантин відвідувачів пускаємо не так багато”, – розповідає пан Ілля.
Планами щодо розвитку господарства брати не діляться. Кажуть, потихеньку працюють для себе.
“Ферма розширюється поступово. Ми не користуємося державною допомогою, бо нема часу просити, та й без нас є кому допомагати. Для нас це не робота, а спосіб життя. Ми на фермі відпочиваємо”, – додає чоловік.
Марія Гурецька
Читайте також у ПІК:
Читайте нас у тг
