Різдвяна надія і біль війни: про життя і подвиг полеглого Героя Степана Печінки (ФОТО)

Степан Печінка вивозив під обстрілами з поля бою поранених побратимів та запам’ятався як мужній і відданий справі боєць.

92a31a34 4d25 408b a29d 92e6fdeb5f20

Що ближче свято Миколая та Різдво, то гостріше відчуває Марія Печінка важку втрату і порожнечу… І хоч уже студентка – навчається на другому  курсі Карпатського національного університету – ще по-дитячому очікує подарунків, затишної атмосфери в родинному колі, доброзичливих обіймів мами і тата. І відганяє від себе сумні реалії: а батька вже немає… 

8d0cc19b 6a52 4f8e 89d1 4549565056ce

Подумки повертаюся в дитинство, у ті щасливі миті, коли ми всі були в зборі: тато Степан, мама Світлана, молодший братик Юрій, – розповідає Марійка. – Ми жили як звичайна сім’я в невеликому місті, де батьки старалися більше заробити задля нашого добробуту, а діти вчилися. Тато працював в іншому місті, тому приїжджав додому лише на вихідні. І навіть під час цього невеликого часу старався багато встигнути: поцікавитися нашим навчанням і здоров’ям, поремонтувати щось у домі, бо мав хист до будь-якої роботи. Завше привозив нам із братиком гостинці. Найбільше закарбувалося в пам’яті, як ми всі разом їздили на церковні свята в село, до татової родини. Особливо на Різдво. Адже в селах набагато краще зберігаються традиції, і кожного року для мене це були найбільш очікувані дні, бо ж усі діти люблять різдвяно-новорічні дива”. 

e56518ba e7ea 44f9 ab17 292c1ab32404

Степан Печінка народився 14 лютого 1982 року в селі Бариш на Тернопільщині. Був призваний на військову службу за мобілізацією 1 березня 2022 року. І з перших днів боронив Україну на найскладніших ділянках фронту. Загинув 14 жовтня 2025-го біля Рай-Олександрівки Краматорського району Донецької області, внаслідок удару ворожого FPV-дрона-камікадзе по автомобільній техніці І гірсько-штурмової роти під час виконання логістичного завдання на передній рубіж оборони. Тепер йому назавжди 43…

cdbdb7cc c64c 481d 9b1f cf250e812e1f

Після величезної для нас трагедії я почала розуміти, наскільки цінним є проведений час разом, адже раніше це сприймалося так, що у майбутньому є ще багато чого, а зараз потрібно розв’язувати якісь нагальні проблеми, – із сумом додає Марійка. – Але ось прийшло це “майбутнє”, а нових спільних спогадів уже не створити. Тож зараз усе, що я проживаю, дуже ціную, і завжди думаю про одне: “Потрібно робити ось те чи те зараз, не відкладати спільні поїздки з друзями або родиною. Бо ніто не знає, скільки ще я проведу часу тут, з цими людьми, чи буде ще можливість зібратись разом”.

0c65f702 2850 49c4 8e7f 667bdd14d373

Степан Печінка рідним про свою службу майже не розповідав. Відмахувався: усе добре. Хоч відзначився у боях біля Білогорівки та Берестове на Донеччині в січні-липні 2023 року, де в найскладніших умовах допомагав побратимам виконувати бойові завдання та не здавати рубежі. 

73884808 8bfa 4ea4 8141 d0bcff2b44c7

Побратими, які прибули на похорон, пригадали епізод 26 березня 2023-го, коли батько сміливо вибіг із укріплення і наніс удар з гранатомета по БМП противника, що намагався здійснити десантування на позиції “Кум”. Пострілом підбив ворожу машину, поранив близько десятка ворогів і двох знищив, – пригадує дівчина. – Бійці казали, що цей вчинок мотивував особовий склад підрозділу успішно вступити в бій”

50fe200e 0f5c 421f ab2f cbca3894fb5c

Пізніше цього ж дня Степан Печінка, незважаючи на шум у вухах після пострілу з гранатомета, зібрав штурмову групу для відбиття позицій. Результатом цієї операції стало знищення п’яти військовослужбовців рф. Цього ж дня брав участь у захоплені двох російських полонених. Завдяки його лідерству позицію було врятовано, та особовий склад не поніс втрат. І це лише один його день серед безлічі інших.

Батько займав різні посади за час служби: крім водія був навідником, стрільцем, помічником гранатометника, номером обслуги, але не відмовлявся від виконання завдань. Особисто евакуйовував побратимів, – додає Марійка. – Багато з особового складу І гірсько-штурмової роти в/ч А3029 10 ОГШБР “Едельвейс” вдячні йому за порятунок, адже, ризикуючи своїм життям, він рятував інше. Це нам відомо з нагородних листів”. 

За проявлену мужність і героїзм Степан Печінка був нагороджений:

  • орденом “За мужність” ІІІ ступеня;
  • Відзнакою Президента України – медаллю “За оборону України”;
  • Відзнакою Головнокомандувача ЗСУ – нагрудним знаком “Золотий Хрест”;
  • відзнакою Міноборони – медаллю “За поранення” (двічі);
  • подяками від командира в/ч А3029 (двічі);
  • грамотою за сумлінне виконання службових обов’язків, віддане служіння Україні, українському народові в лавах Збройних сил України.

Керуючи різними машинами, Степан не цурався заїжджати у найскладніші ділянки: чи то для доставки боєприпасів, чи продуктів, чи провести заміну особового складу, – доповнює дочку її мама Світлана Печінка. – Побратими розповіли нам після його загибелі, що часто потрапляв під обстріл ворожої артилерії, але не зупинявся, їхав далі, адже завжди повторяв: “Хто, як не я?”. Загалом його діяльність у складі 1 гірсько-штурмової роти зробила вагомий внесок у ведення бойових дій біля сіл Білогорівка, Берестове, Спірне, Виїмка, Федорівка, Веселе Донецької області, у Серебрянському лісництві та біля сіл Дворічна, Западне, Кутьківка, Новомлинськ Харківської області.

ebc2a9cb 070f 47b5 8133 575cc4cbea0a

Під час служби Степан отримав шість бойових поранень: осколкові ураження різних частин тіла, акубаротравми, забої, проте завжди після лікування повертався до своїх побратимів і робив те, що міг, як би важко не було.

Молодий, відважний, щирий, веселий, завжди усміхнений. Був життєрадісним та добрим чоловіком, – пригадує вдова. – Степан мав неабияку повагу серед побратимів і цінував коло свого оточення. Бійці згадують його як приклад відданості та братерства, а ми, його родина – як людину, в якій поєднувалися доброта і сила. Він до кінця залишився вірним своїй Вітчизні і загинув смертю хоробрих. Та залишив після себе не тільки героїчну пам’ять, а й не вимовний біль у серцях тих, хто його любить”.

f330841c 5250 419b ae16 6ef50de44015

Родина Степана Печінки ініціювала звернення до Президента України щодо присвоєння загиблому посмертно звання “Герой України”. 

“Захищаючи Батьківщину, Степан Печінка віддав найдорожче – своє життя, – йдеться у зверненні. – Його ім’я має бути серед тих, про кого говоритимуть дітям у школах, кого згадуватимуть на урочистостях, чиї вчинки назавжди залишаться в серцях українців. Його подвиги не можуть залишитися без найвищої державної відзнаки”. 

У цьому переконані всі, хто знав Степана Печінку за життя. Особливо за це ручаються його побратими з 1 гірсько-штурмової роти в/ч А3029 10 ОГШБР “Едельвейс”.

https://petition.president.gov.ua/petition/254742

30bc3beb b8ec 411b 9c60 de21bd72f383

“Ми щоранку о 9:00 зупинялися для Хвилини тиші та схиляли голови на пам’ять про загиблих захисників і захисниць, – каже франківчанка Наталія Хмарна, племінниця Степана Печінки. – Чи то вдома, чи на роботі, чи на вулиці. Тепер же із особливим щемом вшановуємо Героїв, бо серед них тепер – і наш Степан”. 

Наталія розповідає, що дядько не був вимогливим: казав, що забезпечення на фронті добре, а як чогось не вистачає – бійці докуповують самі. Вона як фармацевт допомагала хіба що з пошуком необхідних ліків чи порадами – після поранення. А як долучалася до волонтерських зборів, то відправляли в будь-який військовий підрозділ: одяг, засоби гігієни, продукти та випічку. Адже на війні найбільше потребують уваги та турботи тилу. Та й святкові солодкі сюрпризи тішать. Особливо на Миколая та Різдво.  

А для Марії Печінки та всіх українських дітей, особливо тих, хто втратив на війні рідних, найбільшим новорічно-різдвяним дивом буде такий очікуваний мир! Дуже сподіваємося, що й Святий Миколай у цьому постарається. Адже Божа сила безмірна! І тоді жертви їхніх батьків-Героїв будуть немарними. 

Людмила Стражник. Фото надані родиною Печінки

Оперативні новини у TELEGRAM






Коментарі

0

Коментарів ще немає

© 2020-2025 Всі права захищено