Роман Хромейчук – косівський активіст, швець та музикант-самоук популяризує історію рідного міста.
Чоловік зібрав понад 5 тисяч старовинних світлин містечка, створив велику фейсбук спільноту та організував ретро-вечірку, на якій представив костюмовану історію міста. Про своє захоплення Роман розповів журналістці ПІК.
— Пане Романе, як починалося ваше захоплення світлинами та історією?
— Старі світлини я збирав давно. Спочатку це були світлини родичів, згодом — друзів, знайомих. Бо бачити на фото молоді обличчя тих, кого знаєш як людей поважного віку, чи згадувати тих, кого вже немає серед живих, для мене як велике таємниче дійство.
Далі на польських, німецьких, австрійських інтернет сайтах та у групах соцмереж натрапляв на світлини Косова кінця ХІХ- початку ХХ сторіччя.
Я копіював світлини, і з посиланням на ці сайти публікував їх у себе на сторінці. Улітку 2020-ого створив фейсбук-спільноту «Косів гуцульський». Зараз спільнота налічує понад 5 тисяч підписників.
А ще сотні людей надсилають, приносять мені старі світлини, щоби я їх опублікував. Або навіть запрошують додому, показують фото та розповідають історії своїх родин.
— Розкажіть детальніше про зібрані фото, хто і що на них зображено?
— За тематикою їх умовно можна поділити на 3 групи. Перша — це фото будівель, вулиць, крамничок, кав’ярень Косова, яких вже в первозданному вигляді немає. Друга — це фотопортрети одиночні, а найчастіше родинні. Їх знимкували у фотоательє. Це робили справжні майстри своєї справи, бо такі світли просто ідеально збережені. І третя група — подієві фото, де зображено багато людей чи події події. Скажімо це знимки туристів з Австрії, Польщі, які приїжджали на початку ХХ сторіччя до Косова, світлини з косівського базару. А на фото радянської доби—це відображення роботи різних установ, свята, концерти, спортивні заходи.
За часовими рамками фото, які мені вдалося зібрати, теж можна поділити на 3 категорії: дорадянські (кінець ХІХ ст.-до 1939 року), радянські та світлини початку 1990-их, коли вирувало активне національно-патріотичне життя й народжувалася наша незалежна держава. Найстаріша світлина в моїй колекції датується 1884 роком, на ній зображена родина австрійців Ковбауерів, які жили в Косові.
— Чому ви назвали групу «Косів гуцульський»?
— На початку ХХ сторіччя, на території тодішньої другої Речі Посполитої, були ще два міста з назвою: Косів. Це Косів Ляцький, що зараз є в Польщі (Мазовецьке воєводство Соколувський повіт) та Косів Поліський (нині Білорусь, Берестейська область.) А наше місто до кінця 1937 року називали «Косів коло Коломиї».
У 1938 році наш Косів отримав велику фінансову допомогу від тодішнього уряду, на розиток туризму. Відтоді, тут розпочався туристичний бум, були побудовані басейн, ресторан, відкривалися нові крамниці, кав’ярні, діяв знаний курортний заклад—лічниця доктора Аполінарія Тарнавського.
Тоді Косів коло Коломиї перейменували на Косів гуцульський, бо Гуцульщина, для туристів була овіяною легендами ледь не містичною територією. І означення «гуцульський», мало би привабити ще більшу кількість гостей. Зрештою, так і сталося.
До речі, у Косові до 1939 року ніколи не жили гуцули. Тут проживали міщани: більшість — євреї, а на кутках Монастирське та Москалівка — українці та поляки. Косівські міщани ніколи не називали себе гуцулами, а якби хтось так їх назвав, — вони би образилися. Міщани були носіями тогочасної європейської культури. А жителі карпатських сіл, гуцули – приїжджали до Косова лише на базар, який зберігся донині.
— Нещодавно ви провели першу в місті ретро вечірку, що вас спонукало до цього?
— Хотів, аби нарешті учасники групи розвіртуалилися та побачилися офлайн (сміється). Вечірка відбулася у рамках святкування Дня міста і фестивалю карпатської культури 6-7 липня. Допоміг мені начальник відділу культури Косівської територіальної громади Роман Печижак. Під час дійства з допомогою волонтерів ми відтворили життя та побут українців, поляків, євреїв, які жили в Косові в 1920-1930-их роках. Учасники вечірки приїхали у стилізованих під ту епоху костюмах на фіакрі (міському кінному транспорті, що використовувався, як таксі), провели дефіле та показали сценки з міського побуту.
Про що говорили давні косівські міщани? Тематику розмов я брав з тогочасних документів, журналів, газет.
— Ну і про що говорили в Косові?
— Українці — про різноманітні товариства, яких було чимало. Про те, що треба об’єднуватися, співали народних пісень, ставили вистави. Поляки гордилися «польськістю» та казали, що тут є їхня земля, і Польща буде вічно. Євреї мовили про повернення на історичну батьківщину, про спортивні товариства та власні справи. Усі разом розмовляли про звичайні побутові речі та про ситуацію в світі.
Також на ретровечірці представили і тогочасну кухню. З українських страв подавали бурінник (страва з картоплі), мелай (страва з кукурудзяного борошна), медівник та гарбату (трав’яний чай), з польської кухні — знані журек та бігос, з єврейської – курячий бульйон з кнейдлех (книдликами). До слова, були і гості із селища кути, які почастували вірменськими стравами, бо у Кутах жило багато вірмен.
—Що плануєте робити далі?
— Планів багато. Так на ретровечірці виникла ідея створити театральну групу «Креденс» (так колись називали сервант) і проводити театральні вистави, й інтерактивні постановки за участю усіх охочих. Думаю, що це би припало до душі туристам. Також хочемо зробити фотовиставку під відкритим небом з колекції нашої фейсбук спільноти, костюмовані екскурсії, майстер клас з приготування косівських міських страв. А у вересні цього року плануємо автоперегони на ретроавтівках зі Львова до Косова спільно з Львівським авторетроклубом.
Розмовляла Злата Леміш
Фото з фейсбук спільноти «Косів гуцульський».
Читайте також:
- Ретро Франківськ: як у місті понад 100 років тому Зелені свята відзначали (ФОТОАРХІВ)
- Люди Прикарпаття: в часі Патріаршої прощі у Крилосі (ФОТО)
- Померла найстарша жителька Івано-Франківщини
- Ваш гороскоп на тиждень 1 – 7 серпня
