Наприкінці 1980-х років радянська цензурна машина, яка десятиліттями тримала український інформаційний простір у стерильному заціпенінні, дала тріщину. Гласність, початково замислена керівництвом союзу як контрольований інструмент косметичного реформування системи, швидко переросла у неконтрольований потік правди.
Навіть компартійна преса зазнала впливу суспільних настроїв. Газета “Прикарпатська правда” протягом 1989-го та початку 1990-го висвітлювала підготовку до виборів до Верховної Ради Української РСР 4 березня цього ж року.
“Що ж стосується проекту Закону про вибори, то ми пропонуємо звернутися до широкого діалогу з цих питань”, – йшлося у передовиці за 26 серпня 1989-го.
У цьому ж часописі за 19 січня 1990 року йшлося про паростки відходу від планової економіки, орендні відносини.
А третя-четверта шпальти були відведені під публікацію “Історія:шлях до істини. 22 січня 1919 року – мовою фактів та документів”.
“Нові сили, які з’являються на політичній арені, прагнуть скріпити свої позиції, протягнувши якомога глибші корінці в історії. Пожвавлюються пошуки сил і програм”, – йдеться у підсумку автора.
У тому ж числі газети власкор з Коломиї розповідає про напружену релігійну ситуацію у зв’язку з легалізацією УГКЦ. Громади прагнули повернути собі історичні храми, а руська православна церква пручалася.
Про духовне відродження з’являється дедалі більше публікацій. Приміром, столична комсомольська на той час газета “Молодь України” 10 липня 1991 року друкує Ухвалу Другого всесвітнього собору духовної України.
Прагнення до свободи, національне відродження та накопичений десятиліттями гнів більше не вміщалися у вивірених партійних директивах – загальний спротив системі вихлюпнувся на сторінки преси.
“Профспілкова газета” у публікації за березень 1991 року “Донбас: з вибою видніше” розповідає про страйки та заворушення. А також – про настрої шахтарів. Тобто всі регіони прагнули змін.
Але компартія не здавалася! У городенківській газеті “Три мости” 23 лютого 1991 року надруковане звернення учасників ІІ пленуму райкому компартії України, із промовистою назвою “Про спроби політичної реабілітації ОУН-УПА”.
Варто додати, що в ці доленосні роки газетна шпальта перетворилася на головну арену політичної та суспільної боротьби. Надруковане слово здобуло колосальну силу: поруч із тиражами традиційних видань, які швидко змінювали свій тон, виникала сотня примірників самвидаву — сміливих, безкомпромісних, живих. Саме такою й була газета “Три мости”.
Газета “Західний кур’єр” у публікації 23 лютого 1991 року “Повернення” розповідала про творче об’єднання “Молода муза” у Львові майже 90 років тому.
Медіа того часу не просто фіксували хроніку подій — від Чорнобильської катастрофи та Революції на граніті до ухвалення Декларації про державний суверенітет. Вони ставали каталізатором змін, формували нову українську ідентичність та крок за кроком наближали день, коли на карті світу з’явилася незалежна Україна.
Справжнім рупором змін стала газета Верховної Ради України “Голос України”, яка день за днем фіксувала кроки молодої Української держави.
Усі ці газетні публікації склали основу ваговитого видання “30 років Незалежності”.
На жаль, 28 березня 2024 року вийшов останній номер газети як суспільно-політичного видання. Настала ера інших комунікацій. Але як зберегти для нащадків історію? Адже папір витримує тисячоліття. І на совісті нинішнього скликання Верховної Ради – знищення “Голосу України”. Комусь того було треба… Тож віддаймо шану тим народним депутатам, які мали у собі сили в далекому 1991-му повстати проти тодішньої імперії та проголосити Незалежність України.
А трансформація друкованих видань – болісний, але неминучий етап розвитку інформаційного суспільства. Сум за аналоговою добою, коли щоденна газета була головним літописцем суспільно-політичного життя, абсолютно зрозумілий. Друковане слово має відчутний ваговий статус: воно залишається в архівах, не залежить від наявності серверів чи електроенергії і зберігає атмосферу своєї епохи.
Щодо збереження історії для нащадків у нову еру комунікацій, процес спирається на кілька ключових інструментів:
- Національні архівні фонди: усі підшивки видань за попередні десятиліття зберігаються у книжкових палатах, національних та обласних бібліотеках.
- Цифровізація: масове сканування та створення оцифрованих фондів із належним резервним копіюванням забезпечують доступ до першоджерел з будь-якої точки світу.
- Веб-архівування: платформи на кшталт Internet Archive або національних веб-архівів фіксують стан цифрових медіа у режимі реального часу.
Головне завдання сучасності – подбати про надійне цифрове та паперове архівування накопиченого спадку, аби нащадки мали повне й об’єктивне уявлення про минуле.
Людмила Стражник. Фото авторки.
Дзеркало епохи: газетні хроніки часів відновлення Незалежності (ФОТО) – ПІК ПІК
Як змінилося Прикарпаття за 35 років незалежності: цифри та факти – ПІК ПІК
Оперативні новини у TELEGRAM
