Він мріяв про авіацію ще з дитинства, пройшов військовий ліцей і Харківський університет Повітряних Сил, виконував бойові вильоти, а в лютому 2023 року катапультувався з пошкодженого літака.
Після важких травм і тривалої реабілітації Дмитро Шкаревський продовжив службу в 114-й бригаді тактичної авіації, яка базується в Івано-Франківську. Тепер він працює у групі комунікацій підрозділу, розповідає про побратимів і фотографує авіацію, якій присвятив своє життя.
«Збоку здається, що це диво, але це — щоденна боротьба», — так можна описати історію військового, який на власному досвіді знає, якою ціною українська авіація продовжує виконувати бойові завдання.
Історією свого шляху, катапультування, відновлення та служби після завершення льотної кар’єри Дмитро Шкаревський поділився в розмові, поширеній громадською організацією «Захист Держави».
Від дитячої мрії до служби в Івано-Франківську
Історія Дмитра Шкаревського як майбутнього військового льотчика почалася задовго до вступу до військового навчального закладу.
У 2008 році, коли він відпочивав із родиною на морі, його батьки познайомилися з літнім чоловіком — колишнім військовим льотчиком. Його розповіді про авіацію настільки захопили батька Дмитра, що той почав замислюватися над майбутньою професією сина.
«У нього з’явився маленький план щодо мене», — пригадує військовий.
Спочатку йшлося про вступ до військового ліцею, а подальші рішення мали ухвалювати вже згодом. У 2010 році Дмитро став курсантом Київського військового ліцею імені Івана Богуна, де провчився чотири роки.
Після випуску перед ним постав вибір: пов’язати життя з цивільною професією чи продовжити військовий шлях. Вирішальним стало наполягання батька, який бачив сина військовим льотчиком.
Дмитро склав вступні іспити й розпочав навчання в Харківському національному університеті Повітряних Сил.
За розподілом він потрапив до Івано-Франківська. Місто було йому знайоме ще з часів практики, тож місце служби виявилося вдалим вибором не лише з професійного погляду, а й для життя.
«З 2019 року і дотепер служу тут — і жодного разу про цей вибір не пожалкував», — розповідає Шкаревський.
Саме в Івано-Франківську проходить значна частина його військової історії. Сьогодні він продовжує службу в 114-й бригаді тактичної авіації, яка залишається важливою частиною його життя навіть після завершення льотної кар’єри.
«Це геть інша війна»: як змінилася робота українських льотчиків
Перший досвід виконання завдань в умовах операції Об’єднаних сил Дмитро отримав у 2020 році. Тоді українська авіація вже працювала в умовах війни, однак характер завдань і рівень небезпеки відрізнялися від того, з чим льотчикам довелося зіткнутися після повномасштабного вторгнення росії.
На початку служби на оперативних аеродромах військовий виконував завдання з ретрансляції, перевірки протиповітряної оборони противника та розвідувальні польоти.
«Прямої небезпеки, як зараз, не було», — згадує він.
24 лютого 2022 року ситуація змінилася. Під час перших бойових вильотів стало зрозуміло, що українським льотчикам доведеться діяти в принципово інших умовах.
За словами Шкаревського, російська сторона розраховувала на перевагу в повітрі й очікувала, що українська протиповітряна оборона та авіація не зможуть чинити серйозного опору.
«Вороги не очікували, що, прилетівши на нашу територію, потраплять під такий щільний обстріл. Їм розповідали, що в нас немає ні ППО, ні авіації, і що вони будуть господарювати в небі. Вони й досі намагаються щось зробити, але їм це не вдається», — каже військовий.
За його словами, повномасштабна війна змінила не лише характер бойових завдань, а й повсякденне життя льотчиків. Кожен виліт супроводжується ризиками, а часу на переживання та відновлення після складних подій часто бракує.
Загибель побратимів і необхідність продовжувати боротьбу
Українська авіаційна спільнота порівняно невелика. За роки навчання та служби льотчики знайомляться, разом проходять підготовку, беруть участь у спільних заходах і постійно перетинаються під час виконання завдань.
Тому звістки про загибель побратимів у перші місяці повномасштабного вторгнення стали для військових особливо важкими.
Шкаревський згадує, що втрати були болючими не лише через загибель досвідчених пілотів, а й через особисті зв’язки, які об’єднували військових.
«Усе відбувалося хаотично: постійні ризики, вильоти, і тут надходить звістка про загибель друга, з яким ти ще нещодавно готувався до параду на День Незалежності…» — розповідає він.
Особливо важко було отримувати такі новини після власних бойових вильотів. Ще нещодавно людина, з якою разом навчався або служив, виконувала завдання, а згодом ставало відомо про її загибель.
«Втрата кожного пілота відчутна, адже на підготовку льотного складу йдуть роки», — наголошує військовий.
Попри біль, продовжувати службу доводилося без тривалих пауз. Бойові завдання змінювали одне одного, а особисті переживання часто залишалися на потім.
«Але часу на розпач не було: йшов виліт за вилітом. Доводилося просто жити й виконувати завдання далі. Ми всі боремося заради єдиної мети — перемоги. Згадувати й оплакувати будемо вже після її досягнення», — каже Шкаревський.
Шість секунд між вибухом і падінням літака
Один із найважчих епізодів у житті Дмитра стався в ніч на 10 лютого 2023 року. Тоді військовий виконував бойове завдання із прикриття міста та знищення повітряних цілей.
Того вечора Росія знову масовано запускала ударні безпілотники «Шахед» і ракети. Близько третьої години ночі льотчика підняли в небо.
Під час ураження ракети перед літаком стався вибух. Повітряне судно зазнало пошкоджень, а часу на ухвалення рішення майже не залишилося.
«Коли сідаєш у кабіну, думаєш тільки про одне: виконати бойове завдання та повернутися додому», — розповідає військовий.
За його словами, фахівці згодом пояснили, що від вибуху в повітрі до падіння літака минуло лише шість секунд. Для пілота цей проміжок часу здавався значно довшим.
Коли Дмитро зрозумів, що літак охоплений полум’ям і врятувати його вже неможливо, потрібно було швидко оцінити ситуацію. Важливо було не лише врятувати власне життя, а й відвести пошкоджене повітряне судно від населеного пункту.
«Коли я зрозумів, що навколо полум’я і літак втрачено, думати мав лише про те, як відвести його від населеного пункту, вижити та повернутися додому. Я відвів літак і катапультувався. На все пішло близько трьох секунд», — пригадує Шкаревський.
За лічені миті йому довелося ухвалити рішення, від якого залежало життя. Після катапультування розпочався інший, не менш складний етап — лікування та повернення до повсякденного життя.
Реабілітація: заново вчитися ходити
Після катапультування Дмитро переніс операцію та тривалий період реабілітації. Найскладнішими, за його словами, стали перші дні, коли потрібно було визначитися з подальшим лікуванням.
Хірург запропонував два варіанти: операцію з можливістю вже наступного дня пробувати ставати на ноги або тривале перебування в ліжку без руху.
Після двох днів, проведених без можливості підвестися, військовий вирішив погодитися на операцію.
«Перші місяці були дуже тяжкими: рани боліли, пересуватися було складно, довелося наново вчитися ходити», — розповідає він.
Відновлення вимагало часу та зусиль. Після лікарень Дмитро повернувся до Івано-Франківська, де продовжив реабілітацію вдома. Знайоме середовище та підтримка близьких допомогли йому швидше відновлюватися.
«Але коли після лікарень я повернувся до Франківська, вдома процес пішов набагато швидше. Рідні стіни дійсно лікують», — ділиться військовий.
Сьогодні він радить тим, хто лише починає шлях відновлення після важких поранень і травм, не зупинятися після перших труднощів.
«Головне — зробити перший крок, вірити в це, не забувати, заради чого все було зроблено, і рухатися далі. Потім неодмінно стане легше», — каже Шкаревський.
Після завершення льотної кар’єри залишився поруч з авіацією
Після пережитого Дмитро більше не продовжив льотну справу, однак зі службою в 114-й бригаді не попрощався. Нині він працює у групі комунікацій підрозділу, займається фотографією та відеозйомкою, розповідає про роботу військових.
Цей напрям став для нього природним продовженням давнього захоплення. Ще під час польотів він у вільний час фотографував і монтував відео. Після списання з льотної роботи йому запропонували посаду, на якій ці навички стали частиною професії.
«Найголовніше — я залишився дотичним до авіації. Я постійно на аеродромі, біля літаків, спілкуюся з побратимами й роблю про них сюжети», — розповідає військовий.
Тепер він може показувати людям те, що залишається за межами звичайних новинних повідомлень: щоденну роботу авіаторів, їхню підготовку та службу в умовах повномасштабної війни.
Для Шкаревського важливо, щоб українці бачили не лише літаки в небі, а й людей, які забезпечують роботу авіації, виконують завдання та продовжують розвивати свої підрозділи попри втрати й небезпеку.
«Для мене честь висвітлювати їхню роботу, щоб люди бачили: попри війну, наша авіація живе, розвивається і примножується», — наголошує він.
Сім’я, заради якої хочеться повертатися додому
У житті військового є й особисті моменти, які набувають особливого значення після пережитого. Дмитро став батьком уже після завершення льотної кар’єри. Тепер він має змогу частіше бути поруч із дружиною та сином.
Він зізнається: якби й далі літав, прагнення повертатися додому до рідних було б іще сильнішим.
Після важкого інциденту військовий особливо цінує можливість жити поруч із сім’єю. Водночас він думає про побратимів, які продовжують виконувати бойові завдання.
«Мені пощастило: після важкого інциденту я залишився живим. Зараз продовжую службу у 114-й бригаді й маю змогу майже щодня бачити сім’ю», — каже Шкаревський.
Він бажає іншим льотчикам якомога рідше залишати домівки через ротації, виконувати польоти вже в мирний час і завжди повертатися до своїх близьких.
«Триматися разом і вірити в Збройні сили України»
За роки служби Дмитро пройшов шлях від курсанта до бойового льотчика, пережив катапультування, складне лікування та реабілітацію. Змінилася його професійна роль, але не зв’язок із побратимами та українською авіацією.
Сьогодні він продовжує службу в Івано-Франківську й допомагає розповідати про тих, хто щодня виконує бойову роботу.
Звертаючись до українців, військовий говорить про втому, яку спричиняє тривала війна, та необхідність зберігати єдність.
«Війна триває довго, і люди виснажені. Я хочу побажати тільки одного — триматися. Ми єдині й завжди будемо великою країною та великою сім’єю», — каже Шкаревський.
Він закликає українців не витрачати сили на внутрішні суперечки, підтримувати одне одного та довіряти військовим.
«Найголовніше зараз — не мати суперечок усередині держави, триматися разом і вірити в Збройні сили України. Все буде Україна!».
Читайте в ПІК:
- Під час бойового завдання загинув пілот МіГ-29 Марат Мамбетов (ФОТО)
- На Прикарпатті відбувся Кубок командувача Повітряних Сил ЗСУ з парашутного спорту
- На Хмельниччині розбився бомбардувальник Су-24М: загинув льотчик та штурман
