Івано-Франківський обласний перинатальний центр – заклад третього рівня надання медичної допомоги, куди скеровують найскладніші випадки вагітностей та пологів з усього Прикарпаття. Саме тут народжуються діти вагою від 500 грамів, виходжують передчасно народжених малюків, а команда лікарів цілодобово працює з вагітними, які потребують високоспеціалізованої медичної допомоги.
Напередодні Дня медика журналісти ПІК поспілкувалися із генеральним директором Івано-Франківського обласного перинатального центру, Заслуженим лікарем України, практикуючим акушером-гінекологом Юрієм Павлушинським.
У розмові він згадує свої перші самостійні пологи, пояснює, чому в сучасному акушерстві результат залежить не від одного лікаря, а від команди, розповідає про роботу закладу, виходжування дітей із критично малою масою тіла, демографічні виклики, кадрові проблеми.
Також говоримо про вибір лікаря під час пологів, боротьбу за пацієнтів, ставлення до критики в соціальних мережах і майбутнє Івано-Франківського обласного перинатального центру.
Не просто керівник, а медик
Юрію Миколайовичу, ми з вами розмовляли торік. І щоразу спілкуємося передусім як з управлінцем, генеральним директором. Цього разу хочеться почати з особистого. Ви – Заслужений лікар України, практикуючий акушер-гінеколог, приймаєте пологи. Тож перше запитання до Дня медика: чи пам’ятаєте свої перші пологи і ті відчуття, коли допомогли з’явитися на світ дитині?
Звичайно пам’ятаю, хоч минуло вже багато років. У 1996 році я пішов працювати до Богородчанської лікарні, де тоді було майже 500 пологів на рік. Якщо згадати свої перші пологи, то це, безумовно, були позитивні емоції. Коли ти вперше самостійно ведеш пологи, коли поруч немає досвідченого лікаря, а є лише акушерка, відчуваєш велике емоційне піднесення від того, що народжується дитина і ти є частиною цього важливого процесу.
Перші пологи, перші самостійні дії – це був великий досвід. Ми вчилися, працювали, виходили на чергування навіть поза своїми змінами, щоб набиратися досвіду й удосконалюватися.
Зараз ви ще приймаєте пологи?
Так, я ще приймаю пологи. Проте сьогодні я передусім керівник. Якщо беру участь у пологах, то, як правило, це складні випадки. Але я не можу говорити «я», бо це робота команди. Не може лікар сказати: «я прийняв пологи», «я вирішив», адже за кожним рішенням стоїть команда людей.
Ми намагаємося формувати клініку за моделлю західної медицини. Якщо говорити про Європу, то там немає вибору лікаря на пологи, як у нас, де 70–80% жінок обирають конкретного лікаря. Тому ми формуємо не культ окремих лікарів, а команду обласного перинатального центру, готову працювати в будь-яких ситуаціях.
Я вважаю, що майбутнє нашого перинатального центру, як і інших закладів, не в тому, щоб боротися за те, хто має більше «зірок» серед лікарів. Хай вони будуть. Але важливо, щоб «зіркою» стала сама клініка. Кадровий потенціал надзвичайно важливий, але визначальною має бути система. Обираючи лікаря обласного перинатального центру, ви обираєте всю команду, яка працює на позитивний результат.
За роки роботи в різних медичних закладах, а також на посаді генерального директора обласного перинатального центру ви, напевно, бачили чимало складних випадків. Зараз до критичних ситуацій ставитеся спокійніше завдяки досвіду чи, навпаки, відчуваєте ще більшу відповідальність, ніж на початку професійного шляху?
Ще працюючи в районі, я мав менше складних випадків і ставився до них більш прискіпливо. Але вже в перинатальному центрі зрозумів, що акушерство – це командна робота. Коли виникають складні ситуації, до роботи долучаються адміністрація, завідувачі відділень, лікарі.
Чим більше ти працюєш, тим більшу відповідальність відчуваєш. З досвідом приходить розуміння того, що може статися в кожному конкретному випадку. Я прийняв декілька тисяч пологів і саме тому сьогодні до кожної ситуації ставлюся ще відповідальніше, ніж на початку професійного шляху.
Складні пацієнтки мають народжувати у відповідному закладі
Юрію Миколайовичу, перинатальний центр – це заклад третього рівня, і саме тут зосереджені найскладніші випадки. Що важче – ухвалити рішення в критичній ситуації, коли на це є лічені хвилини, чи потім пояснити його жінці та її родині?
Акушерство дійсно дуже динамічне. Інколи рішення доводиться приймати буквально за хвилини, а бувають ситуації, коли немає навіть цього часу. Водночас ми маємо чітко пояснити жінці, як найкраще вийти з тієї чи іншої ситуації.
Бувають різні випадки. Вони можуть бути пов’язані зі станом здоров’я жінки, дитини або обох одночасно. І тоді ми керуємося головним принципом – зберегти життя і здоров’я матері та дитини.
Іноді доводиться ухвалювати дуже непрості рішення. Буває, що жінки мають настільки важку екстрагенітальну патологію, що вагітність їм протипоказана. Пояснити жінці, що їй не рекомендовано ставати мамою, надзвичайно складно. Є пацієнтки, які мають відповідні висновки навіть із закладів найвищого рівня в Києві, але все одно вирішують ризикувати. Дехто свідомо ризикує власним життям заради материнства. Саме тоді доводиться ухвалювати найважчі рішення.
Не менш складно пояснити жінці, яка поступає на терміні 28–30 тижнів, коли дитина важить менше кілограма, що через її стан або стан плода необхідно терміново «розроджувати». Мама боїться і за себе, і ще більше – за дитину. Тому ми пояснюємо, що маємо необхідне обладнання, фахівців і досвід. Як правило, коли жінка розуміє ситуацію, ми знаходимо порозуміння.
Ви вже кілька разів згадали, що Івано-Франківський обласний перинатальний центр – це заклад третього рівня. Поясніть простою мовою, що це означає для звичайної людини.
В Україні є затверджені стандарти, які визначають рівні надання медичної допомоги. Якщо говорити просто, то заклад третього рівня – це медичний заклад, який здатний надавати допомогу при найскладніших акушерських ситуаціях як для матері, так і для дитини.
Ми маємо можливість приймати пологи дітей, починаючи приблизно з маси тіла 500 грамів. Але головне – не лише прийняти такі пологи, а зробити все можливе, щоб дитина вижила і мала шанс на повноцінне виходжування. Саме неонатальний напрямок є однією з головних ознак закладу третього рівня.
Івано-Франківський обласний перинатальний центр повністю відповідає цим вимогам. Ми маємо сучасне обладнання, апарати штучної вентиляції легень, відділення інтенсивної терапії, необхідні медикаменти та висококваліфікованих фахівців.
Важливо, що ми не лише приймаємо пологи дітей із дуже малою масою тіла – кілограм і менше, а й супроводжуємо їх до трирічного віку. Такими дітьми займається ціла команда спеціалістів: невропатологи, окулісти, травматологи, фізіотерапевти та інші лікарі. Наше завдання – забезпечити їм якісний розвиток і медичний супровід до трирічного віку.
Жінки з високим ризиком ускладнень, серйозною екстрагенітальною патологією або загрозою передчасних пологів за три-чотири тижні до терміну не повинні народжувати в закладах іншого рівня. Вони можуть обирати лише між обласними закладами або Києвом.
Інші медичні заклади, відповідно до чинних нормативів, не повинні вести такі пологи. І тут ми підходимо до дуже важливого питання – маршрутизації пацієнток.
Іноді колеги в районах хочуть залишити пацієнтку в себе. Але потрібно розуміти, що за кожним таким рішенням стоїть життя матері та дитини. Якщо дитина народжується передчасно, особливо з дуже малою масою тіла, виходити її в умовах звичайного пологового відділення надзвичайно складно. Ми починаємо боротьбу буквально з перших хвилин життя. А коли таку дитину ще потрібно транспортувати, наприклад, із Верховини чи Косова до обласної дитячої лікарні, це додаткове навантаження і ризик для її здоров’я і життя.
Саме тому ми постійно працюємо з Департаментом охорони здоров’я і пояснюємо колегам: не бігайте за грошима. Треба пам’ятати, що медицина існує для того, щоб зберігати здоров’я наших прикарпатців і гостей області.
Не бігайте за грошима: про боротьбу за пацієнтів і відповідальність лікаря
Ви самі зачепили цю тему. Сьогодні кожен медичний заклад бореться за пацієнта, адже від цього залежить і державне фінансування. Чи бувають випадки, коли жінку з патологіями або високими ризиками свідомо не скеровують до обласного перинатального центру, хоча в іншому закладі немає необхідного обладнання чи можливостей для надання їй допомоги?
На жаль, такі випадки справді є, і вони суперечать принципам медицини. Якщо є чіткі положення, де жінка може народжувати, а де не може, їх потрібно дотримуватися.
Якщо жінка має серйозну патологію, затримку росту плода, діабетичну фетопатію чи іншу екстрагенітальну патологію, то вона має бути скерована до закладу вищого рівня. Коли цього не роблять – це неправильно.
Безумовно, ми розуміємо позицію наших колег у районах: кожен хоче зберегти пацієнтку. Я можу це зрозуміти, коли йдеться про 38–40 тижнів і доношену вагітність. Але не розумію, коли колеги беруться за пологи на 34–35 тижні або залишають у себе жінок, наприклад, із діабетом, розуміючи, що лікарня не має умов для надання допомоги дитині після народження. Такі випадки трапляються.
Відповідальність лежить і на керівниках закладів. Якщо в лікарні передчасно народилася дитина, виникає питання: чому це сталося? Спонтанні пологи протягом години – велика рідкість. У більшості випадків це означає, що не догледіли або не з’ясували клінічну й лабораторну ситуацію. Тому так, є випадки, коли пацієнток залишають у закладах, де вони не мали б народжувати. І з цим потрібно боротися.
Лікарі не мають ставити фінансові питання вище за моральність і лікарську гідність. Можна зберегти своє відділення, але не за рахунок життя чи інвалідності дітей, які там народяться.
«Золота хвилина»
Юрію Миколайовичу, поговорімо про виходжування передчасно народжених дітей. Відкрийте завісу цієї роботи. Що відбувається в перші хвилини після народження дитини вагою кілограм і менше?
Якщо жінка поступає в пологи на терміні до 30 тижнів, одразу починає працювати команда закладу третього рівня. Такі пологи ніколи не веде одна людина. До роботи одразу долучаються неонатологи відділення інтенсивної терапії новонароджених. Після народження найважливіше – оцінити стан дитини, зберегти їй тепло, забезпечити дихальну підтримку.
У неонатологів є поняття «золота хвилина». Це означає, що допомогу потрібно надавати не через хвилини, а через секунди. Тут немає місця імпровізації – усе відбувається за чіткими алгоритмами. Після стабілізації стану в пологовому залі дитину переводять до відділення інтенсивної терапії, де продовжується боротьба за її життя. Наступний етап – постінтенсивне виходжування, а згодом – катамнестичне спостереження.
Якщо говорити про фінансову «завісу», то щоб виходити дитину вагою до кілограма, потрібно близько 100 тисяч гривень. Деколи трохи менше, деколи більше. Але наші пацієнти не несуть жодних витрат – клініка повністю бере на себе все забезпечення.
Якщо говорити про технічний рівень нашого неонатального напрямку, то вартість обладнання перевищує 50–60 мільйонів гривень. Дихальне обладнання – американського та японського виробництва. Жодна інша клініка в Івано-Франківську не має таких можливостей для надання допомоги дітям такої вагової категорії.
Виникає одразу логічне запитання: як це фінансове та технічне забезпечення вплинуло на статистику виходжування дітей вагою до кілограма. Чи покращилися показники, якщо порівняти ситуацію десять років тому і зараз?
Якщо брати наші неонатальні показники, то за останні 5–6 років вони покращилися майже вдвічі. Звичайно, хотілося б ще кращих результатів. Є країни, наприклад Японія чи Франція, до показників яких нам ще потрібно рости. Але якщо говорити про середньоєвропейський рівень, то завдяки потужній неонатальній службі Україна не відстає від країн Східної Європи.
Такі результати стали можливими завдяки двом складовим: сучасному обладнанню і людям, які вміють на ньому працювати. Це унікальні спеціалісти, які працюють на апаратах вартістю 2–4 мільйони гривень. Такого обладнання у нас десятки, і воно потребує дуже високої професійної підготовки.
Те, що ми маємо сьогодні, і те, що було десять років тому, – це зовсім різні можливості.
У критичній ситуації часу на помилку немає
Юрію Миколайовичу, коли виникає складна чи критична ситуація, ви всередині центру збираєте консиліум, обговорюєте її?
Я хочу сказати, що якою б складною не була ситуація, у закладі нашого рівня працює не один лікар – працює система.
Якщо вагітна жінка потрапляє до нас із певним діагнозом, є чітко розроблений маршрут. Ми дотримуємося кожного етапу: проводимо лабораторні обстеження, ультразвукову діагностику, організовуємо консиліум та ухвалюємо рішення.
Кожен діагноз передбачає чіткий алгоритм дій. Особливо це важливо в акушерстві, де все відбувається дуже динамічно. Якщо до нас потрапляє жінка з кровотечею, то вже за 7–8 хвилин вона має бути прооперована, а дитина – народжена.
Саме тому надзвичайно важливо, щоб пацієнтка вчасно потрапила до потрібного закладу.
Можливо, пам’ятаєте, яку найменшу дитину цього року вдалося виходити?
Якщо не помиляюся, це була дитина близько 700 грамів. Минулого року – 750 грамів. А найменша дитина, яку нам доводилося виходжувати, важила 670 грамів.
Ця цифра вражає. Але чи це індивідуальний випадок чи можна справді виходжувати таких крихіток?
За підсумками минулого року виживаність таких дітей у нашому закладі досягла близько 75%. Це один із найкращих показників в Україні. Якщо дитина має вагу 700 грамів і більше, для нас уже не стоїть питання, чи боротися за її життя. Ми боремося. Якщо вага становить 500–600 грамів – це значно складніше, але ми також починаємо боротьбу.
Це результат комплексного підходу і розвитку нашої неонатальної служби. Наші неонатологи постійно навчаються, беруть участь у конференціях, співпрацюють із професорами та провідними фахівцями.
Водночас наші результати багато в чому залежать від того, наскільки вчасно пацієнтка потрапляє до нас. Наприклад, якщо жінка з гестаційним діабетом поступає лише на 34-му тижні, коли дитина вже перебуває у критичному стані й необхідно терміново «розроджувати», на жаль, можуть бути втрати. Якби вона потрапила до нас хоча б на тиждень раніше, цих наслідків, можливо, вдалося б уникнути.
Кожен такий випадок ми детально аналізуємо: що сталося і чи можна було уникнути втрат, якби пацієнтка потрапила до нас раніше. У складних ситуаціях ми також радимося з колегами зі Львова та Києва. У нас немає такого, що ми вважаємо власну думку єдино правильною. Вкінцевому результаті головне – здоров’я жінки і дитини.
Юрію Миколайовичу, жінки, які народжують таких маленьких дітей, часто переживають, що буде далі і як це вплине на їхнє подальше життя. Чи підтримуєте ви зв’язок із такими сім’ями?
Близько 10% дітей, які народжуються у нашому закладі, є передчасно народженими.
Коли народжується дитина вагою кілограм чи до півтора кілограма, ми спостерігаємо її два-три місяці. І за цей час між нашими працівниками та мамами складаються дружні, довірливі стосунки.
Щороку в листопаді ми відзначаємо День передчасно народжених дітей. Мами приходять, і дуже приємно дивитися, коли дитинці вже два-три роки, а ти розумієш, що вона народилася з вагою 800 грамів. А таких дітей у нас багато. Вони ходять, простягають ручки, танцюють під музику. І для лікаря, мабуть, немає кращої нагороди, ніж бачити результат своєї роботи.
Народжуваність на Прикарпатті скоротилася більш ніж удвічі
Якщо говорити мовою цифр, яка зараз ситуація з народжуваністю на Прикарпатті? Скільки пологів було у вашому центрі за минулий рік?
За минулий рік у нас було 2 560 пологів. Це на 8% більше, ніж у 2024 році. Водночас за перше півріччя 2026 року ми вже маємо на 60 пологів менше, ніж за аналогічний період минулого року. Тобто зменшення становить приблизно 4%.
Якщо ж говорити про всю Івано-Франківську область, ситуація значно серйозніша. Лише за шість місяців кількість пологів зменшилася на 625. Для порівняння: між 2024 і 2025 роками скорочення було у 2,5 рази меншим. Тобто сьогодні ми вже бачимо наслідки війни. Люди виїжджають, дітей народжується менше. І це вже стає катастрофічною проблемою.
Наведу простий приклад. У 2012 році в області народилося 16 700 дітей. Минулого року – близько 7,5 тисячі. Тобто за 10–12 років народжуваність скоротилася більш ніж удвічі.
Саме тому народження кожної дитини сьогодні – це виклик для кожного лікаря і кожного медичного закладу. Кожне життя для нас надзвичайно важливе. І для нас, і для України.
Чи можна сказати, що саме демографічна криза сьогодні є головним викликом для перинатального центру?
Так. Демографічна криза – наш головний виклик. Другий – недофінансування неонатального пакета приблизно на 80%. І це проблема всіх перинатальних центрів України. Фінансування від НСЗУ покриває медикаменти та заробітну плату. Проте цих коштів недостатньо для розвитку. Саме тому для нас надзвичайно важливою є підтримка Івано-Франківської обласної військової адміністрації та обласної ради.
Керівник має шукати кошти
Юрію Миколайовичу, але не кожен керівник може отримати таку фінансову підтримку. Це залежить від особистих якостей керівника чи від того, що обласна рада та адміністрація розуміють унікальність вашого закладу? Адже не кожен готовий займатися бюрократією, тендерами та всіма супутніми процесами.
Як кажуть мені колеги з інших областей: «Ми тобі заздримо, бо не всюди є таке розуміння». Але я відверто скажу: між мною і головою Івано-Франківської обласної військової адміністрації Світланою Онищук є взаєморозуміння. Коли виникають питання, які неможливо вирішити без додаткового фінансування, я можу прийти й відверто про них сказати. Таке ж розуміння є і в депутатів обласної ради, які підтримують необхідні рішення.
Тому якщо говорити про успіх, то це не історія про те, що «це зробив Юрій Павлушинський». Це результат роботи великої команди: керівництва Прикарпаття, обласної ради, колективу лікарів і всіх, хто підтримує розвиток нашого центру.
Керівник має знайти спільну мову і з колективом, і з владою.
Крім того, ми маємо серйозну підтримку міжнародних партнерів. Це гранти, міжнародні проєкти, зокрема японські. Лише окремі одиниці обладнання коштують кілька мільйонів гривень. Ще ми працюємо з багатьма громадськими організаціями. За останні три роки їхня допомога становила 28 мільйонів гривень.
Тому керівник повинен постійно шукати кошти та ресурси для розвитку закладу. І ці ресурси можуть надходити з різних джерел.
Якщо відійти від демографії та фінансування і поговорити саме про Івано-Франківський обласний перинатальний центр, які виклики цього року стали для вас найбільшими? Що ще сьогодні найбільше хвилює вас як генерального директора?
Я вже другий рік думаю про одне – як зберегти колектив. Пакети НСЗУ не переглядалися вже шість років. За цей час вартість розхідних матеріалів і медикаментів зросла на 73%. Водночас зросли й вимоги до рівня заробітної плати, який ми повинні забезпечувати.
Якщо сьогодні медична сестра отримує «на руки» 10 тисяч 700 гривень, а лікар – 16 тисяч, то це не той рівень оплати, який дозволяє втримати спеціалістів. Не потрібно говорити про надбавки – потрібно реально піднімати зарплати. Без підтримки держави ми цього не зробимо. Ми розуміємо, що триває війна і є проблеми з фінансуванням. Але якщо зарплати не зростатимуть, дуже скоро не буде кому працювати. Найбільше це стосується молодшого та середнього медичного персоналу.
Нас, мабуть, чекає подальша оптимізація мережі. Треба чесно говорити: усі заклади зберегти не вдасться. Потрібно зберегти ядро тих, які здатні надавати допомогу на високому рівні.
Саме тому сьогодні найбільше мене хвилює збереження колективу і гідна оплата праці медиків. Ми навіть призупинили частину ремонтів і багато робимо власними силами. Бо якщо мені дадуть мільйон чи два на ремонт, для мене сьогодні важливіше спрямувати ці кошти людям, щоб вони не звільнялися.
Проблема кадрового дефіциту вже існує. І, на жаль, надалі вона лише загострюватиметься.
Помилки бувають у всіх
Юрію Миколайовичу, медицина – це не лише про фінансування чи обладнання, а й про довіру людей. Соціальні мережі сьогодні дуже відкриті. Будь-хто може написати свою думку про лікаря чи медичний заклад. Ви як керівник контролюєте ставлення лікарів до пацієнтів? Буває, що доводиться робити зауваження?
Я працюю лікарем уже майже 30 років. Пам’ятаю свої перші роки роботи і те, з якою повагою пацієнти ставилися до лікарів. Сьогодні критики стало значно більше.
Я не можу сказати, що всі лікарі бездоганні. Помилки бувають у всіх, і медицина не є винятком. Але в кожній критиці є певний виклик і можливість щось змінити. Тому ми реагуємо на відгуки й намагаємося виправляти проблеми.
Тобто ви читаєте відгуки?
Так. Крім того, ми проводимо анкетування пацієнток. Запитуємо про враження від закладу, лікаря, чи є претензії. Я читаю ці відгуки. Ми аналізуємо кожну ситуацію. Якщо потрібно, запрошую лікаря на розмову і пояснюю, на що варто звернути увагу.
Критикують усіх – від Президента до рядового лікаря. До цього потрібно ставитися по-філософськи. Якщо в критиці є частка правди – ми реагуємо. Якщо ні – просто рухаємося далі.
Позитивні відгуки також читаєте? Що відчуваєте, коли розумієте, що люди помічають зміни, які відбулися за час вашої роботи генеральним директором?
На цій посаді я працюю вже шість років. Разом із колективом, адміністрацією, обласною військовою адміністрацією та обласною радою ми справді багато зробили. Але я також розумію, що ще більше потрібно зробити.
Позитивні слова, безумовно, приємно чути. Але вони не повинні заспокоювати ні мене, ні моїх лікарів. Коли починають говорити, які ми хороші, я ставлюся до цього спокійно.
Мене більше цікавить, що ще можна покращити. Лікар не може жити лише славою – це може зіграти проти нього. Я однаково уважно ставлюся і до позитивних, і до негативних відгуків. Негатив підказує, що потрібно змінювати, а позитив дає розуміння, що ми рухаємося правильним шляхом.
«Наш заклад стане унікальним не лише на Прикарпатті, а й в Україні»
Ми багато говорили про виклики. Але хотілося б завершити цю розмову на позитивній ноті. За час вашого керівництва перинатальний центр дуже змінився. Які плани маєте на майбутнє? Що ще хочете реалізувати, окрім підвищення зарплат працівникам?
Я не дуже люблю розповідати про плани наперед. Але можу сказати, що зараз ми ведемо дуже серйозну роботу одразу в кількох напрямках. Насамперед завершуємо проєктну документацію щодо розширення та модернізації пологових відділень, а також відділень інтенсивної терапії – дитячої й дорослої. Документація вже практично готова. Залишається ще низка юридичних питань, але до кінця року проєктно-кошторисна документація має бути завершена. Після цього будемо боротися за фінансування.
Якщо нам вдасться реалізувати цю модель пологових залів, наш заклад стане унікальним не лише на Прикарпатті, а й в Україні. Тоді пологові зали й операційні блоки відповідатимуть сучасному рівню європейської медицини. До цієї роботи ми залучаємо київських та інших профільних фахівців. Це, безумовно, майбутнє. Згодом ми ще детальніше про це розповімо.
Звичайно, це не єдиний напрямок розвитку. Ми розуміємо, що реалізували лише частину того, що планували. Якими б не були труднощі чи критика, я добре усвідомлюю: ми ще далеко не той заклад, яким би я хотів його бачити. Те, що вже зроблено, – це приблизно 50–60% від того, що ще належить реалізувати. Я сподіваюся, що протягом найближчих трьох-чотирьох років нам вдасться втілити ці плани.
Хотілося б, щоб наш центр став місцем, куди приїжджатимуть не лише пацієнти, а й медичні фахівці для навчання, стажування та обміну досвідом. Не виключаю, що з часом ми зможемо розвивати і напрямок медичного туризму.
«Без колективу не буде розвитку»
Юрію Миколайовичу, ми приурочуємо це інтерв’ю до Дня медика. Що насамперед хотіли б побажати своєму колективу?
Напередодні Дня медика хочу насамперед подякувати колективу Івано-Франківського обласного перинатального центру за їхню працю і відданість професії.
Якщо говорити про Україну загалом, сьогодні ми належимо до числа закладів, які стрімко розвиваються. Мені дуже приємно, що до нас приїжджають керівники з інших областей, телефонують колеги, ми радимося, ділимося досвідом. Але я прекрасно розумію: яким би не був план розвитку закладу, без колективу він не буде реалізований. Яким би не був колектив – правильним чи неправильним, епатажним чи спокійним, – усе тримається саме на ньому. Заслуга кожного керівника полягає в тому, щоб люди сприймали політику закладу, розуміли його розвиток і відчували себе частиною цього процесу.
Колектив має рухатися разом із закладом і розуміти, що його розвиток можливий лише заради допомоги нашим пацієнтам.
Тому з нагоди Дня медика хочу ще раз подякувати нашим працівникам і привітати їх. Бажаю їм добра, здоров’я і, без сумніву, того, про що сьогодні говорять усі медики, – миру і перемоги.
Ми маємо розуміти, що працюємо у воєнний час і маємо великий обов’язок перед людьми, які захищали й продовжують захищати нас.
Я сподіваюся, що Івано-Франківський обласний перинатальний центр і надалі залишатиметься лідером регіону за багатьма напрямками.
Розмовляли Оксана Камінська та Надія Дзінько
Фото: Сергій Никифорук
Читайте в ПІК:
- «Крихітні бійці»: як команда ОПЦ виходжує дітей від 500 грамів, – розповідає Юрій Павлушинський гендиректор обласного перинатального центру у Франківську
- Наші “поспішайки” мають виходити від нас здоровими, усміхненими дітьми, – Юрій Павлушинський (ВІДЕОАНОНС)
- «Нас не цікавить, що робиться в інших медзакладах, ми зосереджені на своєму», – Юрій Павлушинський, гендиректор обласного перинатального центру Прикарпаття
- “Якщо заклад не розвивається, то колектив має ставити питання до керівника”, – Юрій Павлушинський, гендиректор обласного перинатального центру
