Артем Передерєєв: тестуємо, як громадський транспорт адаптований для ветеранів (ФОТО)

Як громадський транспорт влада адаптує для ветеранів? Перевіримо доступність пересування і залізницею, і трамваєм разом із ветераном Артемом Передереєвим. З Івано-франківська до Львова він зібрався на відбірковий турнір “Ігор Нескорених”. Має досвід участі в міжнародних змаганнях такого класу. Приміром, цьогоріч ветеран виборов “срібло” зі стрільби з лука на Marine Corps & Air Force Trials у США. Так само здобув “золото” у складі української волейбольної команди.

Ветеран Артем Передереєв з Прикарпаття здобув “золото” на міжнародних змаганнях ПІК

На перонах залізничного вокзалу в Івано-Франківську є спеціальна кнопка для виклику допоміжних служб. Інформація продубльована і шрифтом Брайля – для незрячих.

По прибутті поїзда Артем на колісному кріслі хвацько під’їхав до третього вагона. Його супроводжував правоохоронець. Залізничники висунули спеціальну платформу, якою ветеран і заїхав до вагона. Провідниця подбала про комфортне місце – й ось Артем у навушниках – як звичайний пасажир.

“Їду до Львова на відбірковий турнір “Ігор Нескорених”, – розповів Артем нашому журналісту. – Це не лише змагання, а й добра нагода зустрітися з побратимами та друзями, які теж беруть активну участь у житті ветеранів”.

Артем Передереєв родом із Покровська на Донеччині. До захисту Вітчизни долучився у 2024 році, пройшов відповідний вишкіл. Хоч досвід строкової служби в армії мав, та на першому бойовому виході отримав важке поранення.

“Ворожий дрон прилетів просто під ноги, і я отримав численні уламкові поранення та сильну кровотечу, – каже Артем. – Турнікети були накладені, але через те, що евакуація затяглася більше ніж на 6 годин, розвинувся так званий турнікетний синдром”.

Де тільки не лікувався… На жаль, медикам довелося ампутувати обидві ноги. В Івано-Франківську Артем проходив реабілітацію, та так і залишився тут жити. Спілкується чистою українською мовою.

“У цивільному житті я був м’ясником, працював на одному з найпотужніших м’ясокомбінатів країни, – зазначив ветеран. – На заході України ніколи не був. Та й загалом до 2024-го за річку Дніпро ніколи не переїжджав. Хоч загалом більшість міст Донеччини були зрусифіковані, села розмовляють українською. Моє дитинство пройшло в селі, батько російськомовний, мати україномовна. Я навчався в українській школі, і для мене ніколи не було проблеми переключитися з української на російську, чи з російської на українську. А на Прикарпатті я вже два роки. Це гарна мовна практика”.

Артем має дружину Тетяну та дев’ятирічну донечку Алісу. Працює інструктором зі стрільби з лука як олімпійського виду спорту, спортивним менеджером. У справах ветеранів співпрацює з Івано-Франківською обласною адміністрацією. Активний у Ветеранському просторі: допомагає адаптуватися ветеранам, зустрічається у медзакладах із пораненими. Проводить для них майстер-класи зі стрільби з лука тощо. Плюс до всього – сам активно тренується.

На запитання, як дає собі раду в побуті, Артем відповів, що без проблем. Має протези, але користуватися ними незручно: велика ймовірність падіння. На колісному кріслі легше: іноді розвиває неабияку швидкість і мотається містом чи на тренування, чи в інших справах. От лише як вимикають світло – ліфт не працює, тоді доводиться одягати свої “ноги” та спускатися з четвертого поверху.

До слова, Артем їхав до Львова без супроводу. Перед поїздкою добре все планує: вибирає потяги зі спеціальними вагонами, де є висувні платформи, домовляється з правоохоронцями та залізничниками. От і цього разу, як поїзд прибув до Львова, до вагона підійшли службовці та допомогли ветерану з’їхати на перон.

“Бувають проблеми, коли немає вільних місць у таких потягах. Але треба заздалегідь замовляти. Якщо невелика відстань, то можуть мене й на руках занести до вагона. Гірше в непристосованих поїздах далекого слідування, бо кріслом важко проїхати вузькими коридорами вагона”, – зазначив принагідно Артем.

У Львові на перонах головного вокзалу сходи не обладнані пандусами. Залізничник Андрій із місцевим правоохоронцем попросили підмоги ще двох пасажирів і просто знесли Артема разом із візком униз.

“Тільки на першому пероні є така можливість добратися до ліфта. Ну і можна трошки платформами проїхатися трохи далі від самого головного вокзалу, де є ліфт, і таким чином скористатися, якщо є потреба”, – зауважив залізничник.

Тим часом Артем Передереєв успішно добрався до зали очікування. Сюди ж мали от-от підоспіти його львівські друзі, щоб разом поїхати на тренування.

З приміщення головного вокзалу на Двірцеву площу для виїзду є пандуси. Після реконструкції тут дуже зручні зупинки громадського транспорту. Трамваї зараз сучасні, обладнанні місцями для людей з інвалідністю. Й можна навіть ноші розмістити і спокійно добратися.

Тож побажаймо й нашому незламному ветерану гарних вражень від Львова. Та побажаємо йому успіхів у відбіркових змаганнях на “Ігри Нескорених” і нових перемог!