Безпородних собак чи не найбільше у притулках, щодня вони виглядають тих, кому хочуть подарувати свою любов та відданість.
Часто таких тварин можна зустріти на вулицях,у них немає дому й господарів, нерідко вони стають агресивними і кидаються на людей, від відчаю, голоду й холоду. Та все ж дива трапляються і безпородні чотирилапі знаходять люблячих господарів. З деякими власниками безпородних собак поспілкувалася журналістка ПІКу.
Тетяна Колибаб’юк, журналістка: Мою собаку звати Люся. Так, так, у неї людське ім’я та примхливий жіночий характер (сміється). Вона в нас велика, поважна і незалежна пані, яка любить волю і хоче аби її любили та захоплювалися. Люсю я зустріла в листопаді 2019-ого, в Івано-Франківську, на автобусній зупинці зупинці біля готелю “Надія”. Собака була худа і не агресивна. Мене вразило, що вона підходила до людей і підкладала свою голову так, аби її гладили. Я перейнялася долею собаки, написала пости у соцмережах та хотіла знайти їй дім. Згодом познайомилася з людьми, які підгодовували Люсю і навіть…знайшла господарів, які її вигнали на вулицю. Зробили це через те, що тварина часто втікала з дому. Волонтери-зоозахисники приходили до цих людей і просили забрати тварину, а ті не хотіли. Про це я дізналася пізніше.
Рішення взяти велику собаку додому виникло тоді, коли я побачила, що Люся знесилена лежить на бетоні і труситься від холоду. Після цього було багато ще різних перепетій. І врешті решт собака живе у моїй родині. Вона дуже активна, щодня мусить 1-3 кілометри пробігати, тому я мушу бути в тонусі разом з нею. А ще почала ще більше любити тварин, завжди ношу з собою їжу, аби підгодувати безпритульного пса чи кота.
Світлана Главацька, медсестра: У мене вже 11 років живе собака Діна. Знайшла її на стадіоні. Мабуть тому, вона так спортивна і активна (сміється). Собака ходила поблизу матусь, які гуляли з візочками та маленькими дітками і наче просилася: “Візьміть мене у родину!”. Така поведінка була передбачуваною, адже її викинули з дому люди, в яких була маленька дитина. Собака супроводжувала візочок на прогулянках. Чому її вигнали—розповідати не буду, Бог суддя цим людям. Та скажу, що я навіть рада, що так сталося, бо маю хвостату подругу. Вона розумна і толерантна: вживається з котом, сама ходить гуляти і сама повертається, очікує під дверима багатоповерхівки, коли хтось відчинить двері з прогулянки , і зі всіма нами. Діна—велика і важить чимало, але для нашої родини це не проблема, бо ми любимо тварин.
Ярослав Левкун, історик: Мого пса звати Барсік, його привезли родичі аж з Чернівців. Там, на території одного із заводів, собака народила 6 цуценят. Одне з них—мій друг та охоронець. Він охороняє дім, гавкотом сповіщає про те, що на подвір’я зайшов хтось чужий, а до всіх домашніх, навіть котів і маленьких курчат—добрий та лагідний. Вони можуть вмощуватися на нього та грітися або їсти з однієї миски. До речі, у мене з Барсіком є щотижневий ритуал “обіймашок”. Я підходжу до собаки, присідаю, він ставить мені лапи на коліна, і я мушу його протягом 10-15 хвилин гладити покуйовдити шерсть, пообіймати. Коли я через зайнятість забуваю про ритуал, Барсік забивається у будку і не виходить, ображається. Мушу “виправдовуватися” та виправлятися (сміється).
Ігор Гураль, правоохоронець, нині голова села Липівка, що на Тисмениччині: Свого Рекса я знайшов маленьким цуценям, неподалік мого приватного будинку. Там “бродягуюча” собака народила цуценят. Я взяв одного,а інших собака кудись повела. Рекс для нашої родини не лише охоронець, а друг та нянька для наймолодшої 3,5-річної доньки Яни. Вона може робити з ним, що завгодно. Любить пес і маленьких курчат. Вони сидять у нього на голові.наша родина не уявляє життя без Рекса.
Злата Леміш
Фото та відео з архіву Тетяни Колибаб’юк, Світлани Главацької, Ярослава Левкуна, Ігоря Гураля.
Читайте також у ПІК:
Приєднуйтесь до нас у Facebook, Instagram , Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
