Про це повідомив у соцмережі директор музею визвольної боротьби імені Степана Бандери Ярослав Коретчук, пише ПІК.
«Тепер замість неї буде вулиця Гриневичів (якщо пригадаєте саме на куті стояв будинок Гриневичів, якого сьогодні немає). Тож моя праця немарна. Слава Україні!», – йдеться у дописі.
Історія із назвами вулиці
Вулиця була розташована на самій межі між містом Станіславовом та колишнім Княгинином-Селом. Вона виникла в останні роки ХІХ ст. Перша назва за рішенням міської ради від 22 листопада 1900 р. – Рацлавицька, за назвою села в Краківському воєводстві, де 4 квітня 1794 р. відбувся перший переможний бій польських повстанців Т.Косцюшка з російським військом генерала Тормасова. У період ЗУНР вулиця носила ім’я Євгена Олесницького, після чого знову повернула собі назву Рацлавицька.
Мапа Станіславова 1904 р.
За німецької окупації вулиця мала ім’я гетьмана Дорошенка.
Цікаво, що вулиця Богунська мала свою назву від 1945 року. Для багатьох сучасників назва асоціювалася з Іваном Богуном – видатним військовим і державним діячем, полковником подільським, згодом – кальницьким (вінницьким).
Втім, існує й друга більш реальна версія про те, що Богунською вулицю назвали совіти на честь Богунського полку – військового формування харківського маріонеткового уряду радянської України, яке очолював М.Щорс і облудливо називали ім’ям Богуна.
Щодо родини Гриневичів, на честь якої й названа вилиця нині, то як відзначав свого часу краєзнавець Михайло Головатий, на цій вулиці був розташований унікальний будинок Гриневичів – “дуже цікава міщанська споруда у стилі класицизму. Таких будинків у місті вже практично немає”. Провінційні будиночки такого типу були дуже характерними для Станиславова у період до “мармулядової пожежі” 1868 року. А “допожежна” архітектура у центрі міста, який вигорів включно із Ратушею, є унікальним явищем для сьогоднішнього Франківська.
Кам’яниця була цінна не лише унікальною архітектурою, а передовсім історією. Власницею будинку була близька родичка письменниці Катрі Гриневичевої – Ірина Гриневич. Відома письменниця та керівник львівського “Союзу українок” була заміжня за рідним вуйком сестер Гриневич Дарії та Ірини, які мешкали в Івано-Франківську. Приїжджаючи до родини зі Львова, Катря Гриневичева часто гостювала у цій кам’яниці.
А у 1980-их роках будинок слугував явочною квартирою для забороненої УГКЦ. Тут також неодноразово збиралися дисиденти Левко Лук’яненко, Микола Поровський, Роман Круцик.
При цьому, будинок свого часу так і не був внесений до переліку архітектурних пам’яток. У 2001-му році кам’яниці відкрили музей української родини Гриневичів, яким опікувалася організація «Союз українок». А вже за рік музей закрили через аварійність споруди, експонати вивезли, а союзянки звернулися за допомогою до інвестора.
У 2016 році садибу знесли, а історична пам’ятка була відправлена у небуття. На її місці зріс спочатку 5-ти поверховий (згідно з містобудівною документацією), а згодом – 8-поверховий житловий будинок. Частину першого поверху, а саме 150 м² забудовник виділив для відновлення музею.
Спротив громади та активістів триває й досі. Проте повернути минуле та відновити історичну справедливість вже нереально.
Читайте також:
Приєднуйтесь до нас у Facebook, Instagram , Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
