Коли влітку 2021 року “Коровай” закрили на ремонт у багатьох містян, не кажучи вже про постійних відвідувачів, поширювалася думка про чергове оновлення, але не закриття. Але днями у будинку під номером №30 таки відкрився оновлений заклад, проте зовсім інший…
Нам залишається тільки пригадати величні сторінки цікавої історії “Прикарпатського короваю”, який працював довгі 36 років.
“Прикарпатський коровай” урочисто відкрився 9 травня 1985 року у будинку №30 на вулиці Незалежності. У перший же день стало зрозуміло, що «Коровай» – це, як би тепер сказали, бомба! Такого закладу в Івано-Франківську ніколи не було. Не хлібний і не кафе – щось цілком нове. Височезне приміщення, від підлоги до стелі оздоблене деревом, багатство різьби, розписані тарелі, розкішні гуцульські люстри, а в центрі — справжня кахельна піч, у якій «грівся» український коровай. Ліворуч від печі стояли булочки, а праворуч – торти. Фірмовий авторський стиль відчувався у всьому – від оздоблення до уніформи працівників. Одяг продавчинь тішив око вишиваними елементами і віддалено нагадував український народний стрій, писав “ГК“.
У першому в місті фірмовому магазині булочних виробів голова йшла обертом від пахощів щойно спеченої здоби. Продавали сайки, слойки, калачі, штріцлі, бублики, рогалики, рулети, але найбільше розбирали невеликі слоєні булочки з різними начинками, які покупці одразу нарекли «малютками». Торти «Чорнослив», «Перлина» та «Горянка», рецепти яких були розроблені спеціально для «Прикарпатського короваю», одразу стали улюбленими.
«Ми продавали по 3-4 тисячі “малюток” щодня, а торти – тоннами», – пригадує один із керівників «Короваю», директор кафе «Рената» Микола Кубішин. – Перед Новим роком та Восьмим березня черга за тортами стояла до стіни протилежного будинку на “стометрівці».
У «Прикарпатському короваї» почали впроваджувати модні методи роботи з покупцями – торти продавали ще й з аукціону перед входом у магазин. «Ліцитатором першого аукціону тортів був журналіст Роман Фабрика. Тоді у Франківську долари ще не ходили, а він продав комусь торт за 1 долар. Це була велика дивина», – розповідає Микола Кубішин. У цьому ж будинку через під’їзд працювало кафе від «Прикарпатського короваю», де можна було з’їсти солоденького та випити кави, соку чи молочного коктейлю (сьогодні там магазин мобільних телефонів). До 1985-го року на місці цього кафе працював центральний горілчаний магазин. Горілка, як не дивно, й надихнула на створення «Короваю».
«Горілчаний магазин муляв око владі. Щоб відвернути людей від горілки і прищепити їм хоч трохи культури, тодішня міська влада вирішила припинити продаж алкоголю, а на його місці зробити магазин та заклад громадського харчування», – розповідає Василь Коробчук, автор інтер’єру «Прикарпатського короваю». Влада звернулася в художньо-виробничий комбінат і доручила Коробчуку придумати такий заклад, а згодом розробити його інтер’єр. Чому магазин у гуцульському стилі? «Тоді це була модна тенденція. Але я зробив те, що було мені близьке. Ідея народилася одразу, бо це було те, що я знав з дитинства, що заклали батьки. Я сам родом із Коломиї, а вчився у Косові, тому іншого й бути не могло. «Прикарпатський коровай» – це наші корені», – каже Василь Коробчук.
Автор інтер’єру зауважує, що владі спершу не сподобалася ідея мурувати піч, але він переконав: оскільки весь дизайн крутиться довкола ідеї випічки хліба, то піч конче мусить бути. Інакше як пояснити дітям, звідки береться хліб? “Хотілося показати національні традиції випічки хліба і повернути людей у теплі часи дитинства, коли була піч і батьки пекли коровай”, – зазначає він. Над інтер’єром працювали найкращі митці художнього комбінату. В результаті «Прикарпатський коровай» відкрився як суто український заклад із галицькими та гуцульськими мотивами в оздобленні. Обіграні в інтер’єрі народні елементи виглядали настільки сучасно й оригінально, що «Коровай» дуже скоро став візитівкою Прикарпатського краю.
Заклад настільки полюбився людям, що, природно, розрісся у мережу. В Івано-Франківську «Короваї» з’явилися на вулиці Мазепи, Вовчинецькій, Хоткевича, у мікрорайоні Пасічна. Фірмовий «Прикарпатський коровай» також відкрили у Києві та Новгороді. Кожен магазин був ексклюзивний, у кожному автентична різьба, ковані елементи, гобелени та панно, які робилися від душі і з любов’ю до традиції. Не дивно, що ці заклади привабили до себе прикарпатських митців.
У 1991 році «Прикарпатські короваї» припинили існування. Центральний заклад на “стометрівці” переробили під кафе «Рената»
«Ця назва політична. Тоді почалися демократичні перетворення в Україні, а «Рената» означає «відродження», – пояснює Микола Кубішин.
Кахельна піч у кафе займала багато місця, тож її розібрали. Інтер’єр «Ренати» за 20 років зазнав кількох перетворень, але у ньому досі зберігається старий дух «Короваю». Атланти, які тримають дашок балкона над входом, навпаки помолодшали. Пан Микола зізнається, що йому було боляче, коли люди фотографували будинок-пам’ятку архітектури, окрасою якої були облуплені фігури з відбитими руками. Підприємець відреставрував атлантів власним коштом, за що отримав подяку від міської влади.
Дерев’яні панелі, різьба та гуцульські люстри в кафе залишились незмінними, але сьогодні гуцульський стиль розбавляє плазмовий телевізор, ламінат, стільці у «віденському стилі» та дешева копія картини епохи Відродження на місці намальованої колись Василем Вільшуком сценки з життя Довбуша та Дзвінки. Дивовижно, що ці пертурбації не знищили тієї атмосфери тепла та затишку, закладеної творцем первісного інтер’єру.
Цікавим уже сучасним рішенням стала серія фотографій Івано-Франківська на місці керамічних тарілочок. Ці фото, вже також раритетні, зроблені легендарним Степаном Назаренком, цілком природно влилися в обрамлення різьблених панелей. Назаренко частенько заходив на каву в «Ренату», планував доробити ще кілька міських знімків, але не встиг.
Надалі “Ренату” чекали ще кілька ремонтів і, врешті, повернення до культової назви “Коровай”.
Читайте також:
Підписуйтесь на нашу сторінку у Facebook, Instagram , Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
