45 – річний франківець Павло Короткий попри те, що був обмежено придатний до служби в армії, пішов добровольцем захищати Україну.
До війни працював у промисловому будівництві, пасажирських перевезеннях, був постачальником будматеріалів та не мав до війська жодного відношення, пише ПІК.
Героя з себе не робить, а каже, що “тоді багато хто приймав таке рішення”. У зону бойових дій Павло потрапив наприкінці квітня 2022 року. Служив у роті контрдиверсійної боротьби.
“Ми виконували функції розвідки: тихенько зайшли, зробили, що треба, і тихенько вийшли”, – розповідає він.
Поранення отримав під Гуляйполем 30 грудня.
“Це була контратака. Там трошки нас відсунули, і ми мали відбити наші позиції назад, але потрапили під мінометний обстріл. Я зразу побачив, що втрачена права рука. Коли побачив, що висить кисть лівої, і що кістка розроблена, почав кричати про допомогу. На ліву руку турнікет поставив командир, на праву – медик”, – розповідає чоловік.
Після того, як Павла поранило, обстріл тривав ще хвилин 40, а потім його евакуювали.
“До евакуаціїї я йшов своїми ногами, мене лише притримували з двох боків. У ногах були осколки. А бронік все витримав”, – додає він.
Пораненого відвезли в Гуляйполе, далі – в Покровське, а відтак – у Запоріжжя, де зробили операцію.
“Руку праву – там вже не було, що збирати – просто дорізали. А ліву зібрали, в принципі”, – резюмує поранений.
Праву руку йому ампутували вище ліктя. Фантомні болі, каже, присутні від першого дня.
“Це постійне фантомне відчуття кисті. Це пояснити дуже важко. Я постійно чую зажату руку. По 10-бальній шкалі біль скаче від 3-х до 8-ми протягом дня”, – роз’яснює він. Чоловік твердить, що обезболюючі не приймає, бо “маленькі дози не діють, а великі – небезпечні”. “Мені зразу в лікарні сказали, якщо збільшувати дозу, то за місяць буду наркоманом”, – зауважує чоловік.
Великих планів на прийдешнє Павло наразі не складає. Хоче завершити лікування, яке тягнеться одинадцятий місяць. А потім думає працевлаштуватися. Але це залежить від того, як ліва рука буде працювати. А найголовніше – “поки є діти маленькі, треба ними займатися, вчити їх”. Чоловік вважає, що приклад трирічному синочку і десятирічній донечці вже подав. Суть його в тому, що не треба боятися захищати свою Батьківщину.
Тож долучаймося донатами. Допомагаймо нашим воякам полегшити страждання.
P.s. Повна історія Павла за посиланням
https://stalevidukhom.weblium.site
Дякуємо – гривнею
https://send.monobank.ua/jar/8Bk7bmkfDp
5375 4112 0987 8748
Читайте також:
Читайте нас у тг
