Поминальні дні – це завжди час зупинитися, згадати рідних і замислитися про вічне. Проте для багатьох українців, які опинилися в Європі, зіткнення з місцевими ритуальними традиціями стає справжнім культурним відкриттям.
Від суворих часових рамок до оренди стінових ніш замість вічного спочинку в землі – досвід поховань в Італії демонструє геть інший погляд на фінал людського шляху. Італійський підхід до вшанування пам’яті поєднує в собі глибокий католицький традиціоналізм, високу архітектурну естетику та сухий прагматизм міського законодавства.
Архітектурні форми й типи поховань
Звичайний осінній день на Півночі Італії. Комунальний цвинтар муніципалітету Окк’єппо-Інферіоре провінції Бієлла регіону П’ємонт. Інформаційна табличка нагадує, що тут похований видатний уродженець з цього містечка – археолог та египтолог Ернесто Скіапареллі.
А ось і сама усипальниця. Велична каплиця з колонами та неокласичними фасадами: в Італії володіння власною родинною каплицею на цвинтарі традиційно вважалося символом статусу та наступності поколінь.
Сімейні каплиці та склепи – це монументальні споруди з колонами, вітражами або масивними кованими дверима, де в кілька рівнів спочивають покоління однієї династії.
Поховання у гробницях-саркофагах і традиційному ґрунті – теж у центрі кладовища – історичний саркофаг священника високого сану.
Далі бачимо вкриті дрібним гравієм або щебенем проходи між могилами, велику кількість натурального сірого граніту та мармуру. Але це радше виняток. Бо більшість надгробків – це скромні плити.
З етичних міркувань знімки – лише з тильного боку, без написів.
Різноманітність цих наземних пам’ятників об’єднує одне – лаконічність надгробків на дрібному щебені. Доглянуті, без зайвої помпезності, скромні і з повагою: неопрацьований дикий камінь створює дуже стриманий, метафоричний образ пам’яті без зайвого акценту на особистих даних.
Через брак вільної землі в італійських містах найпоширенішим варіантом є таке поховання. Тіло в труні вміщується у спеціальну бетонну нішу в багатоярусній стіні, яка потім закривається мармуровою плитою. На плиті монтують портрет, лампаду та вазу для квітів.
Вертикальні багаторівневі стінові ніші зі знімними мармуровими плитами оснащені спеціальними кріпленнями для ваз з квітами, фотокартками покійних (їх з етичних міркувань на знімках затерто), та лампадками.
Ось така різноманітність та характерні риси італійських цвинтарів – від величних монументальних склепів до скромних ґрунтових поховань у місці тиші.
Оренда замість власності – концесія
“Якщо родина хоче склеп на кладовищі для померлих, то сплачує від 20 тисяч євро, а землю орендує на 10 років, – принагідно розповідає знайома італійка. – Далі продовження оренди платне, або ж через 10 років ритуальні служби викопують останки, миють, складають у спеціальний ящик та влаштовують його в стінову нішу. Вартість оренди – 300 євро на 10 років. А землю ми даємо в оренду іншим. Віруючих здебільшого захоронюють у землю, але спалення стає дедалі популярнішим. Цей ритуал здійснюють на кладовищах у крематорії, що є у великих містах. Прах теж можна закласти в нішу або можна взяти урну додому”.
А тепер розглянемо юридичні моменти поховання в Італії. Похоронна система суворо регулюється законодавством і має низку специфічних правил, які відрізняються від звичних у багатьох інших країнах.
- Строки поховання чи кремації – зазвичай 24–48 годин, але не раніше 24 години від моменту констатації смерті.
- Прощання – Дім суму, морг лікарні або дім померлого – за дозволом санітарної служби.
- Традиційне поховання труни в ґрунт. Термін перебування в землі за замовчуванням становить від 10 років, залежно від комуни та регіону.
- Оренда місця на 10–30 років (для ґрунту – 10 років, для ніш – зазвичай 30–50 років) з можливістю продовження.
- Ексгумація. Якщо оренда не продовжується, останки вилучають. Якщо тіло минералізувалося, кістки поміщають у загальний осуарій або в індивідуальну маленьку нішу.
- Популярність кремації зростає. Потрібне чітке волевиявлення померлого – заповнений заповіт чи членство в асоціації кремації SOCREM або письмова згода близьких родичів. Суворо регулюється муніципалітетами.
- Розвіювання праху вимагає спеціального дозволу та волевиявлення померлого.
- Зберігання урни вдома дозволене за умови оформлення офіційного дозволу в комуні (громаді).
- Середня вартість послуг: 3 000 – 6 000 €+ і залежить від регіону: на півночі дорожче, ніж на півдні.
- Страхування ритуальних витрат менш поширене, витрати найчастіше покриває родина самостійно.
В Італії цвинтарі часто сприймаються не просто як місця поховань, а як справжні архітектурні ансамблі – з брамами у стилі класицизму, високими кипарисами та впорядкованими алеями. Більшість із них перебувають під суворим опікунством місцевих муніципалітетів – комун.
Італійська ритуальна культура пропонує кілька основних варіантів розміщення померлих, кожен із яких відображає як фінансові можливості родини, так і статус.
В Італії неможливо купити землю на цвинтарі назавжди. Місця надаються в оренду на визначений термін – зазвичай від 10 років для поховань у ґрунт і від 30 до 50 років для стінових ніш чи склепів. Після закінчення терміну родина має або продовжити договір, або рештки переносять у загальний осуарій.
Прощання рідко відбувається удома. Організацію беруть на себе спеціалізовані бюро, які надають зали для прощання та вирішують усі питання з муніципалітетом.
Італійський цвинтар – це простір, де спокій підпорядкований суворому порядку, а пам’ять закарбовується в холодному граніті та мармурі. У поминальні дні сюди приходять цілими родинами, аби запалити лампади й віддати шану тим, хто відійшов у вічність.
Людмила Стражник. Фото авторки.
