Незалежна Україна впритул наблизилась до свого 29-річчя. Що повинно бути критерієм оцінювання зрілості держави? Є безліч різних показників, але починати все ж треба з демографії.
Про це пише у ДзеркалоТижня Елла Либанова, директор Інституту демографії та соціальних досліджень ім.Птухи НАН України, повідомляє ПІК.
Скільки нас зараз і чому?
На дату проведення референдуму на підтвердження Акту про незалежність України (1 грудня 1991 року) в Україні проживало 52 мільйони осіб.
За чисельністю населення новонароджена українська держава поступалася тільки таким європейським гігантам, як Німеччина, Франція, Великобританія, Італія.
Протягом двох наступних років, завдяки потужному міграційному притоку з інших частин зруйнованого СРСР тих, хто мав хоч якісь зв’язки з Україною, чисельність населення нашої Батьківщини продовжувала зростати. І, станом на 1 січня 1993 року, досягла історичного максимуму – 52,2 мільйона чоловік (природне зменшення , тобто перевищення кількості померлих над кількістю народжених, вперше зафіксували в 1991 році – 39,1 тисячі чоловік).
Після цього почався закономірний спад, про який демографи попереджали ще в 1960-х, і зараз чисельність населення України складає всього 41,9 мільйона.
Найбільші масштаби природного скорочення спостерігалися у 2000 році – 373 тисячі, а в 2019-му цей показник становив 272,3 тисячі осіб. В цілому ж за роки незалежності в Україні померло на 7,3 мільйона більше, ніж народилося.
Далися взнаки і зниження народжуваності, і відсутність вагомих успіхів у поліпшенні здоров’я та підвищенні середньої тривалості життя, і масова еміграція, і, безперечно, анексія значній території.
Стрімкий спад народжуваності
Зниження народжуваності, властиве майже всім економічно розвиненим країнам, виявилося в Україні більш стрімким: якщо станом на 1991 рік звичайна українка за своє життя народжувала 1,8 дитини (для хоча б простого відтворення потрібно 2,1), то в 2019-му – всього 1,2.
Слід зауважити, що найнижчим цей показник був у 2001 році – 1,1, не в голодних 1990-х, не на початку військового конфлікту, а в досить спокійний період, коли вже спостерігалося економічне пожвавлення, почали зростати зайнятість і доходи. В цілому за роки незалежності в Україні народилося 13,2 мільйона дітей. Але якщо в 1991 році – 630,8 тисячі, то в 2019-му – тільки 308,8 тисячі.
Значно зріс вік матерів при народженні дитини: найбільше знизилася народжуваність серед наймолодших (до 25 років) жінок, а серед старших (після 40 років) відчутно (вдвічі) підвищилася. Це говорить про більш відповідальне ставлення батьків до такого важливого рішення, з одного боку, і про розширення можливостей медицини – з іншого.
Про що свідчить хвилеподібний характер тенденцій народжуваності? Чи є він результатом лише поганої економічної ситуації та невпевненості в майбутньому?
Частково так, але лише частково. Насправді висока народжуваність спостерігається виключно в бідних країнах з низьким рівнем освіти населення.
Чи можемо ми розраховувати на кардинальні зміни в найближчій перспективі? Ймовірно, завдяки підвищенню рівня життя, поліпшення умов виховання дітей і підлітків, цілеспрямованій роботі зі зміни репродуктивних і міграційних установок, можна домогтися певного зростання рівня народжуваності: скажімо, при сприятливих умовах звичайна жінка народжуватиме 1,6-1,7 дитини, але, швидше за все, це максимально можливий результат.
Чому так рано помирають чоловіки
Чи не найгострішою демографічною проблемою України є висока смертність, перш за все чоловіків працездатного віку. Середня очікувана тривалість життя в Україні – 72 роки в 2019-му – є нижче, ніж в середньому на земній кулі, і найнижчою в Європі.
І хоча в порівнянні з 1991 роком цей показник збільшився на 2,5 року, прогрес відверто недостатній. Якщо, наприклад, в 1991-му середня очікувана тривалість життя українців і поляків була практично однаковою (в Україні була нижчою смертність дітей і підлітків, а в Польщі – осіб працездатного віку), то зараз різниця досягає п’яти років і, звичайно, не в нашу користь. Українки живуть в середньому на шість, а українці – на 11 років менше, ніж в більшості країн Європи.
Різниця в тривалості життя чоловіків і жінок перевищує десять років (у 2000-2009 роках – 11), що не можна пояснити нічим іншим, як поширенням абсолютно нездорового способу життя серед чоловіків.
В результаті з кожної сотні 20-річних юнаків до 60 років в Україні не доживають 29, в той час як в сусідній Польщі – 18, а в Швеції чи Швейцарії – сім.
За роки незалежності з життя пішли 20,4 млн українців
На відміну від тенденцій народжуваності, зростання смертності в Україні суперечить європейським і в цілому світовим процесам, що є відображенням проблем розвитку і відсутності комплексної цілеспрямованої політики формування здорової нації.
В цілому за роки незалежності з життя пішли 20,4 мільйонів українців, практично щорічно ця чисельність зменшувалася, хоча і не набагато. Так, в 1991 році померли 669,9 тисячі, в 1995-му – 792,6 тисячі (абсолютний максимум), в 2013-му (перед анексією Криму і частини Донбасу) – 662, 4 тисячі, а в 2019-м – 581 , 1 тисячі чоловік.
За яких умов українці в середньому будуть жити 80-81 рік
Чи можна розраховувати на помітні зрушення внаслідок здійснення медичної реформи? Навряд чи, потрібні дії в різних сферах громадського та приватного життя. В принципі, з урахуванням величезних резервів зниження передчасної смертності, насамперед чоловіків, можна очікувати, що українці в середньому будуть жити 80-81 рік, як зараз європейці.
Стрімко зростає кількість українців, які працюють за кордоном. Масштабним цей процес був завжди. Ще задовго до формування незалежної Української держави звідси масово виїжджали працювати в Сибір, Казахстан, Москву, і навряд чи істотно менше, ніж зараз, швидше за все, близько 2-2,5 мільйонів осіб; значна частина поверталася, але вже після досягнення пенсійного віку.
На сьогоднішній день за кордоном працюють і навчаються близько 3-3,5 мільйонів, все частіше намагаючись залишитися там якщо не назавжди, то принаймні надовго.
Чому українці так рвуться за кордон?
По-перше, величезна відмінність в рівнях і якості життя, – заробітки українських мігрантів за кордоном в рази перевищують місцеві, а реально розраховувати на зменшення кількості виїжджаючих можна лише в тому випадку, якщо в Україні зарплата становитиме 70-75% від тієї, яку можна отримувати в іншій країні. Та й умови життя (якість доріг, благоустрій поселень і будинків, облаштування місць відпочинку та можливості дозвілля) також не сприяють зниженню міграції.
По-друге, переважна частина українців традиційно вважає неправильним економічний, соціальний та політичний рух країни, – цифри відрізняються в різних джерелах, але завжди мова йде про 60-70%.
По-третє, міграційні установки стали своєрідною модою в українському суспільстві, – хорошим тоном вважається освіта дітей за кордоном, і не обов’язково у вищому навчальному закладі, часто мова йде про професійний коледжі.
Чи можна докорінно змінити ситуацію, щоб міграція хоча б частково компенсувала природне зменшення населення?
Що стосується виїзду, то тільки шляхом наближення умов життя і зайнятості до тих, на які українці розраховують при виїзді за кордон. Щодо залучення в Україну іноземної робочої сили, то треба дуже ретельно формувати такого роду політику, не тільки визначаючи квоти, але і приділяючи увагу адаптації іноземців до українського способу життя, українських традицій тощо.
Про що свідчить негативна демографічна динаміка в Україні?
Перш за все про надзвичайно високу соціальну ціну перетворень. Чи могла вона бути нижче і чи можна хоча б знизити її в майбутньому? Досвід Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Хорватії красномовно підтверджує наявність резервів, з одного боку, і прорахунків українського політикуму – з іншого.
Але і населення не повинна регулювати своє життя переважно методом від’їзду. Не всі жителі успішних країн досягли успіхів у своєму житті, але ніяка успішна країна не реалізувалася б без успішної цілеспрямованої діяльності своїх громадян.
Ми не станемо щасливими і успішними миттєво, потрібен щоденний копіткий труд, але розраховувати на те, що за нас його буде виконувати хтось інший (іноземний інвестор, МВФ, НАТО, США або ЄС, президент або голова місцевої громади), також не слід .
Елла Либанова.
Читайте також:
Денис Шмигаль запевняє, що “діри” в бюджеті немає
Сніданки народів світу з ПІК: єгипетський фул медамес
Підписуйтесь на нашу сторінку у Facebook, Instagram, Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
