Кожен франківець знає будівлю синагоги «Темпель» на вулиці Страчених українських націоналістів. Проте мало хто здогадується, що на її місці наприкінці ХІХ століття мав вирости справжній архітектурний гігант, який міг би стати найвищою і найрозкішнішою спорудою тогочасного Станиславова.
Історію амбітного проєкту, який так і залишився на папері, розповідає ПІК з посиланням на архівні та краєзнавчі дослідження.
Прогресивна громада та імперський розмах
Наприкінці 1880-х — на початку 1890-х років прогресивне («поступове») крило єврейської громади Станиславова, об’єднане у товариство «Громадський прогрес», вирішило звести власний сучасний храм — реформістський Темпель.
Громада не хотіла скромної будівлі, затиснутої у вузьких вуличках, як давні божниці міста. Їм потрібен був символ нової епохи — велична споруда в самому серці міста (біля сучасної площі Міцкевича), яка б не поступалася столичним храмам Відня чи Берліна.
У 1894 році розробку креслень замовили інженеру та архітектору з Косова Максиміліану Шльосу (Шльоссу). І він створив ескіз, від якого у замовників перехопило подих.
Якою мала бути незбудована святиня?
За задумом Шльоса, у центрі провінційного галицького міста мав постати східний палац у пишному мавритансько-орієнтальному стилі.
Сучасники та дослідники порівнювали масштаби цього проєкту зі знаменитою Новою синагогою в Берліні (на Оранієнбургер-штрасе) або навіть із величезним Ісаакіївським собором.
Головні особливості проєкту 1894 року:
- Монументальний силует. Будівля мала бути значно ширшою та вищою за ту синагогу, яку ми бачимо сьогодні.
- П’ять куполів. По кутах фасаду мали височіти чотири витончені цибулясті вежі-куполи, а над центром будівлі домінував би гігантський головний купол, увінчаний великою зіркою Давида.
- Багатий декор. Фасад ряснів арками, східним орнаментом, високими вікнами-вітражами та масивними вхідними порталами.
Якби цей задум втілили, будівля стала б головною архітектурною домінантою всього Станиславова, перевершивши за висотою та об’ємом більшість тогочасних храмів і ратушу.
«Холодний душ» від бухгалтерії та віденський компроміс
Ескізи Максиміліана Шльоса виглядали вражаюче, але коли правління товариства підрахувало кошторис, ентузіазм змінився розгубленістю. Зведення такої колосальної споруди виявилося непідйомним для бюджету місцевої громади.
Щоб врятувати ідею, станиславівці звернулися до відомого віденського архітектора Вільгельма Штясного, попросивши його «врізати» проєкт Шльоса і зробити його дешевшим. Проте столичний метр заявив, що не буде переробляти чужу роботу, і запропонував власний варіант.
Але й перший ескіз віденця здався громаді занадто дорогим. Лише після другої вимоги скоротити витрати Штясний максимально спростив креслення — взявши за основу свій раніший, значно скромніший проєкт синагоги у словацькому містечку Малацка.
Що місто отримало у підсумку
У червні 1895 року заклали перший камінь уже під спрощений, «бюджетний» варіант, а у вересні 1899-го відбулося урочисте відкриття нинішнього Темпля.
Сьогодні навіть ця, значно скромніша версія синагоги вважається однією з найцікавіших архітектурних перлин Івано-Франківська (хоча після руйнувань обох світових воєн вона й втратила свої чотири наріжні куполи).
А грандіозний проєкт 1894 року залишився красивою міською легендою — нагадуванням про те, як на межі століть у Станиславові мріяли будувати з берлінським розмахом.
До теми
Інженер, який перехитрив спекулянтів і проєктував вулиці
Максиміліан Шльос здобув блискучу освіту у Віденській політехніці — одному з найпрестижніших технічних закладів Австро-Угорської імперії. У 1895 році його офіційно призначили міським будівничим у Станиславові.
На цій посаді він відповідав за технічний нагляд, розбудову інфраструктури та формування нових міських кварталів. Саме Шльос спроєктував вулицю Баторія — нинішню вулицю Короля Данила, заклавши її планування в епоху стрімкого розширення міста за межі колишніх фортечних валів.
Найвідомішим інженерним шедевром Максиміліана Шльоса став залізний віадук через залізничну колію на Майзлях, споруджений у 1895 році. Ця історія — справжній детектив про кмітливість та боротьбу з корупційними апетитами.
Наприкінці XIX століття залізниця розділила місто, і виникла гостра потреба з’єднати центр із передмістям Майзлі зручним шляхопроводом. Наймасштабнішим викликом виявилася не сама конструкція мосту, а під’їзні шляхи до нього. Обабіч траси вже стояли приватні будинки. Місцеві землевласники, розуміючи безвихідь магістрату, заломили за свої ділянки астрономічні суми.
Тоді Шльос пішов на нестандартний крок: він відмовився від прямого мосту і спроєктував віадук зі складним вигином.
- Споруда плавно повертала ліворуч, робила крутий розворот майже на 90 градусів, ішла паралельно до колії по смузі відчуження, яка вже належала залізниці, і лише після цього виходила на вулицю Сапіжинську (тепер Незалежності).
- Спекулянти залишилися ні з чим, а місто отримало надійну переправу без переплат.
Щоправда, цей інженерний витвір мав одну курйозну особливість: міст був повністю металевим, і коли під ним з гуркотом та парою пролітали потяги, запряжені у фіакри коні впадали в паніку й часто несли.
Під час Другої світової війни віадук підірвали, а у 1980 році поруч звели сучасний прямий шляхопровід.
Проте стару кам’яну опору мосту Шльоса уважні франківці можуть побачити й сьогодні — ліворуч, якщо їхати з Майзлів у напрямку центру.
Читайте в ПІК:
- Видатні франківці: як уродженець Станиславова Артур Бернс очолив Федеральну резервну систему США (ВІДЕО)
- Що пов’язує Франківськ із 28-м президентом США: історія однієї із вулиць (ВІДЕО)
- Де у Станиславові друкували сімейні фотографії: історія фотомайстерні «Pasek i Terlecki» (ФОТО)
- 10 фактів про кінотеатр «Космос» у Франківську: від першого широкоформатного екрана до легендарної дискотеки
- Чудотворна ікона Матері Божої Ласкавої: історія святині, яка прославила Станиславів на всю Галичину (ФОТО)
