Історія Івано-Франківська, колишнього Станиславова, пов’язана з багатьма пам’ятками, які зберігають пам’ять про різні народи та релігійні громади міста. Одна з них — чудотворна ікона Матері Божої Ласкавої, яка стала символом духовного життя місцевої вірменської громади, а згодом — святинею, до якої приходили віряни різних обрядів.
Її історія розпочалася ще на межі XVII–XVIII століть. Відтоді ікона пережила перенесення до нового храму, численні паломництва, пожежу та інші випробування. Водночас із нею пов’язують розповіді про зцілення, сльози Богородиці та незвичайні явища, які, за свідченнями тогочасних вірян, відбувалися під час богослужінь.
Як з’явилася ікона Матері Божої Ласкавої у Станиславові
Точна дата створення ікони невідома. За результатами порівняльного мистецького аналізу, її могли написати на межі XVII–XVIII століть як копію Ченстоховської ікони Божої Матері.
На це вказує, зокрема, одяг Богородиці. Риза на Станиславівській іконі відповідає візерунку сукні Ченстоховської Мадонни, відомої як «перлова». Цей одяг використовували для оздоблення оригінальної ікони у 1683–1707 роках. Тому дослідники припускають, що саме в цей період могли створити її станиславівську копію.
Водночас між двома образами є помітна відмінність: на Станиславівській іконі Богородиця зображена з темним обличчям, але без характерних для Ченстоховського першотвору шрамів.
Найдавніша відома письмова згадка про ікону датується 1742 роком. Вона міститься у хроніці вірменської церкви на Подолі. На жаль, парафіяльні книги та церковний архів не збереглися, тому ранню історію святині вдалося відтворити переважно за переказами та традиціями галицьких вірмен.
За легендою, ікону написав 70-річний побожний іконописець Данило на прохання секретаря вірменської громади на ім’я Донінг. Спочатку образ перебував у домашньому вівтарі його родини, перед яким молилися всі члени сім’ї.
Переказ розповідає, що Донінг першим отримав зцілення за посередництвом ікони. Він страждав на важку хворобу очей, але після молитов перед образом одужав. Саме він нібито першим помітив сльози на обличчі Богородиці.
Відчуваючи, що така святиня не повинна залишатися в приватному будинку, Донінг переніс ікону до найближчої вірменської церкви. Там сльози на обличчі Діви Марії стали ще помітнішими.
22 серпня 1742 року: ікона заплакала
Особливе місце в історії святині посідає 22 серпня 1742 року. Саме цього дня спеціальна комісія, до складу якої увійшли духовні та світські особи, засвідчила явище сліз на обличчі Богородиці та підтвердила його надприродний характер.
Рушничок, яким витирали сльози з обличчя ікони, згодом помістили до релікварію.
Відтоді сформувалася традиція щороку 22 серпня, після урочистої Святої Літургії, виставляти релікварій для цілування вірними. Згодом цей звичай поширився на кожну суботу.
Однак розповіді про незвичайні явища не обмежувалися сльозами. За свідченнями, які збереглися в церковних записах, обличчя Богородиці іноді змінювало вираз. Коли віряни співали пісню «Будь благословенна», сумний лик Пречистої нібито прояснювався, набував радісного вигляду та навіть усмішки.
Інший незвичайний випадок стався під час заупокійної Божественної Літургії 1742 року, яку відправляв отець Магуневич. Під час євхаристійного канону ікона, за описами очевидців, повністю набула блакитного кольору та залишалася такою до завершення богослужіння.
Також у свідченнях згадували дивне світло, яке огортало образ і набувало форми великих променистих зірок.
Після цього біля ікони вирішили постійно підтримувати Вічне Світло — невелику лампадку. У церковній традиції збереглася й розповідь, що вона нібито самостійно запалювалася, якщо хтось забував долити олію та запалити її.
Численні розповіді про зцілення та інші ласки, отримані після молитов перед образом, сприяли поширенню його слави. Ікону почали називати Матір’ю Божою Ласкавою, а також Станиславівською Ченстоховською.
Серед вірян навіть побутувала фраза: «Якщо не можеш відбути паломництва до Ченстохови і прийти перед обличчя Ясногірської Панни, піди до Станиславова і тоді не розчаруєшся у своїй надії».
Від невеликої вірменської церкви до величного храму
Слава чудотворної ікони швидко поширювалася, а кількість паломників зростала настільки, що невелика дерев’яна вірменська церква вже не могла вмістити всіх охочих помолитися перед образом.
Тому 28 травня 1743 року за підтримки вірменських купців та власника міста графа Потоцького розпочали будівництво нового храму.
На наріжному камені святині вирізьбили напис: «Троєкратно Благословенній Найсвятішій Богородиці камінь, місто і душу разом під дівичі ступні».
Муровану церкву в стилі пізнього бароко споруджували близько двадцяти років. Імена архітекторів та більшості будівельників не збереглися. Відомо лише, що фрески на склепінні виконав художник Ян Солеський. Храм отримав назву Марії Панни Ласкавої.
20 жовтня 1763 року відбулося урочисте перенесення чудотворної ікони до новозбудованої святині. Подія супроводжувалася гарматним салютом, дзвоном церковних дзвонів та співом вірян.
Особисто граф Потоцький, попри поганий стан здоров’я, ніс образ під час процесії.
Ікону встановили у великому вівтарі, помістивши у срібну раму та накривши ризою з позолоченого баквану. Ймовірно, її виготовили львівські ювеліри.
По обидва боки образу розмістили вітрини з вотами — предметами, які віряни приносили на знак вдячності за отримані ласки та зцілення. Часто такі пожертви виготовляли у формі вилікуваної частини тіла або органа.
Частину вотів за давнім звичаєм прибивали безпосередньо до ікони. Під час пізнішої реставрації на її поверхні виявили аж 289 слідів від цвяхів. Деякі з них навіть пробили дерев’яну основу образу.
Святиня, яка об’єднувала вірян різних обрядів
Популярність ікони виходила далеко за межі вірменської громади. Перед нею молилися представники різних релігійних спільнот, які жили у Станиславові та навколишніх містах і селах.
Особливе значення святиня мала для всіх, кому була небайдужа доля міста. Сльози Богородиці багато хто сприймав як застереження про майбутні випробування, які могли спіткати Станиславів та Галичину.
І такі випробування невдовзі настали. Уже з 1764 року місто переживало політичні перевороти, конфедерації, вторгнення російських військ на Покуття та різні окупації. Ситуацію погіршила чума, яка поширилася у 1770 році.
Поступово Станиславів втрачав колишнє економічне та культурне значення. Не оминули труднощі й санктуарій Матері Божої Ласкавої.
Наприкінці XVIII століття австрійська влада запровадила контрибуцію на срібні вироби. Церковні коштовності та літургійний посуд вилучали й переплавляли. Подібна контрибуція повторилася у 1809–1810 роках.
Сліди тих подій досі можна побачити на ризах і коронах ікони. Контрибуційні позначки свідчать, що ці вироби доводилося викуповувати, аби врятувати від переплавлення.
Водночас збереглися документи, які дозволяють досліджувати історію чудотворного образу. Серед них — Liber miraculorum imaginis B.M.V. In Ecclesia Armenorum Stanislaopoli ab anno 1742–63, тобто «Книга чудес».
Її укладав багаторічний парох вірменської церкви отець-мітрат Яків Магуневич. Книга написана частково латиною, частково польською мовою та містить описи 33 великих чудес, які, згідно з церковними записами, чотири рази підтверджувалися церковною владою.
Поширенню культу Матері Божої Ласкавої сприяв і Папа Римський Пій VI. 28 вересня 1777 року він надав повний відпуст вірним вірменського, латинського та греко-католицького обрядів, які після Сповіді та Причастя 20 жовтня відвідають святиню і помоляться перед Найсвятішими Тайнами.
Це рішення стало ще одним свідченням того, наскільки важливою ікона була для різних католицьких громад Галичини.
У 1870 році Папа Пій IX поширив відпуст на три дні щорічних святкувань, які з часом сформувалися навколо вшанування святині.
Пожежа 1868 року: як ікону врятували з полум’я
28 вересня 1868 року Станиславів пережив масштабну пожежу. Вогонь охопив значну частину міста, не оминувши й вірменської церкви.
Чудотворна ікона зазнала серйозних пошкоджень. Зокрема, було знищено праве плече Богородиці. Проте сам образ вдалося врятувати завдяки людям, які, ризикуючи власним життям, винесли його з охопленого полум’ям храму.
Ця подія стала ще однією важливою сторінкою в історії святині, яка пережила зміну епох, політичні потрясіння та руйнування.
Де сьогодні побачити ікону Матері Божої Ласкавої в Івано-Франківську
Історичний оригінал чудотворної ікони Матері Божої Ласкавої Станиславівської після Другої світової війни залишив Україну. У 1946 році його вивезли до Польщі, де святиня нині зберігається у костелі Святих апостолів Петра і Павла в Гданську.
Водночас в Івано-Франківську також можна вшанувати Матір Божу Ласкаву. У храмі Святого Йоана Хрестителя на вулиці Микитинецькій перебуває освячена чудотворна копія історичного образу.
Тут збираються віряни, відбуваються молебні та духовні заходи, пов’язані з вшануванням Станиславівської Богородиці.
Таким чином, хоча оригінал ікони сьогодні перебуває у Польщі, її духовна традиція продовжується в Івано-Франківську — місті, історію якого вона прославила ще за часів Станиславова.
Підготував Андрій МЕНІВ
Оперативні новини у TELEGRAM
