У Верховині жінки, які втекли від гарячої війни, шиють аптечки для українських вояків

276013806 301732705480391 2403792928917798086 n

У Верховині жінки, які втекли від війни з гарячих у військовому сенсі регіонів Украхни, шиють аптечки та розгрузки для вояків Збройних сил. Пошиття організували у садибі знаного у Карпатах туристичного гіда Віталія Спаського, повідомляє ПІК.

«Моя туристична садиба існує з 2004 року. Я приймав туристів, показував їм наші Карпати, знайомив з природою, звичаями, традиціями, гуцульською кухнею. Але тепер усі ми працюємо задля перемоги. І я прийняв людей, бо у цей непростий час всі повинні допомагати один одному, як рідні», — каже чоловік.

У садибу Віталія Спаського прибували люди з різних міст та містечок, охоплених війною. Приїжджали люди у чому встигли вискочити з будинків, без їжі, теплого одягу. Жили у гостинній хаті і понад 40 осіб. Дехто був тут кілька діб та їхав далі, дехто залишився.

«Я побачив, що у одній із верховинських груп у вайбері написано, що треба шити аптечки, розгрузки та плести сітки. Про це я розказав жінкам, які в мене живуть, і вони радо долучилися. Згодом одна пані з Чернігівщини, яка вміє добре шити одяг, бо до війни це було її хобі, запропонувала організувати пошиття потрібних воякам речей у садибі», — продовжує співрозмовник.

Віталій дістав кілька швейних машинок, виділив кімнату для шиття, і тепер вправні господині з центру України шиють.

Тканину спочатку приносили місцеві жителі, а згодом з «сировиною» допомогла Верховинська селищна рада.

Усе організувала волонтерка Тетяна, яка на 4-й день війни приїхала у Верховину з двома дітьми аж з Чернігова.

Верховину для вимушеного переїзду обрала невипадково, бо раніше тут відпочивала.

«Я працювала держслужбовицею. Шити люблю давно. У мирний час я мала 4 професійних машинки і тішила себе та рідних власноруч пошитим одягом. Така робота приносила мені задоволення. Тепер мої вміння знадобилися для допомоги воякам. Я пошила би удвічі більше всього, але днями дізналася, що…від мого будинку нічого не зосталося. Я заледве оговталася від такої звістки. Але дякую Богу, що мої рідні — живі. Тепер я допомагаю нашим хлопцям тим, чим вмію, що можу. І дякую верховинцям за прихисток і можливість шити, і так наближати перемогу», — підсумовує волонтерка.

Пошите жінки відносять у місцевий громадський простір «Думка», де зараз зосереджено великий волонтерський центр.