Безправна сім’я, яку у 2001-му викинули разом з дітьми з гуртожитку заводу «Промприлад», 10 серпня 2020 року знову пікетує міськраду, хоче щоб вийшов на розмову мер Івано-Франківська.
Двоє пенсіонерів та 38-літній син з мікрофоном, невеликий намет, довільно написані на картоні вимоги… Та голосні звернення до Руслана Марцінківа вийти на спілкування, якщо він «дійсно християнин та голова європейського міста, де насправді дбають про людей», – так сьогодні виглядає і звучить пікет Гриньківих.
За роки своїх поневірянь, які почалися ще на початку 80-х, пані Ірина та пан Василь з синами Ігорем і Володимиром провели безліч подібних протестів, написали понад 2 тисячі звернень до чиновників всіх рівнів, шість разів шукали правди у Москві…
1988 року, за слідами чергової поїздки до Білокам’яної, обком КПУ розпорядився дати родині можливість розміститися у холі та 3-х кімнатах гуртожитку. Однак «щастя» було не довгим, бо житлову площу за Гриньківими не закріпили. З часом вони втратили постійну приписку, роботу, громадянство, кут в гуртожитку. Замок в кімнаті зламали, майно перевезли на заводський склад, де воно нищиться до цього часу.
Дивна, неймовірна історія в демократичній Україні. Таке враження склалося й у депутата Європарламенту Ребеки Хармс та представників ОБСЄ, на яких вийшли нескорені борці за свої права Гриньківи. Але до цього часу ніхто так і не розв’язав тугий вузол їх одвічних проблем.
Та й чи є це розв’язання? – запитуємо Володимира, молодшого сина подружжя.
«Припинити знущання з нас можна. На це має бути політична воля Президента. Він повинен написати розпорядження на захист конституційних прав і свобод сім’ї Гриньківих. А вже згідно з цим розпорядженням буде діяти міський голова та органи державної влади тут, в Івано-Франківську. Так, нам кажуть, що ми не франківчани, хоча ми тут народилися. Але ж вимушені жити у родичів в Колінцях Тлумацького району тільки тому, що свого часу, порушивши всі наші права, зухвалі чиновники викинули нас на вулицю», – каже Володимир Гриньків.
Журналіст ПІК задає наступне, логічне питання: «А де ви працюєте, яким коштом живете?».
«Батьки не працюють, вони пенсіонери. Але пенсію не отримують, оскільки не є громадянами України. Я теж не працюю, бо без паспорта офіційно не приймають на роботу, а я не хочу бути нелегалом у своїй країні. Якби був у мене паспорт, давно б поїхав за кордон і заробив собі на житло, бо у нас не заробиш. При цьому, звертаю увагу, що на службу у Збройні Сили України мене взяли (2001 рік), а на роботу не беруть. Нонсенс!», – продовжує Володимир неймовірно заплутану та невизначену історію своєї сім’ї.
До слова, він каже, що багато разів говорив про наболіле з Президентами України Віктором Ющенком та Петром Порошенком, один раз – з Володимиром Зеленським, коли вони бували на Прикарпатті. Родина передавала їм документальні «докази свавілля, яке з нею творять впродовж 40 років». Обіцяли допомогти, однак віз і нині там.
То чого хочуть Гриньківи від Марцінківа?
«Маємо надію, що Ви вийдете і поясните, що зробили, як міський голова, щоб припинити 40-річну бюрократичну тяганину? І скажете, чому Ви, називаючи себе християнином, прикриваєте злочинні дії попередніх влад?, – виголошує у мікрофон Володимир Гриньків.
Його, насичені конституційною термінологією звернення, та двоє немолодих батьків під гарячим серпневим сонцем, привертають увагу небайдужих прохожих, викликають біль та співчуття.
Люди, до речі, не можуть повірити, що таке в Україні можливе. І що до цього часу не знайшлося на Прикарпатті керівника, який би попри усі «за» і «проти» нещасної родини, почув її, зрозумів, знайшов спільну мову і якимось чином спрямував її існування у напрямку людського життя. Воно ж передбачене Основним Законом України.
Чи стане спасителем цих людей мер Марцінків – народ побачить.
ОНОВЛЮЄТЬСЯ
Читайте також:
Скромні мери Прикарпаття заробили понад 5 млн 630 тисяч гривень офіційної зарплати
Щоб знову йти в мери, Марцінків має заплатити 38 тисяч гривень (ІНФОГРАФІКА)
Підписуйтесь на нашу сторінку у Facebook, Instagram , Youtube та Telegram
Читайте нас у тг
