Від взуттєвої крамниці Домбровського до «Мінолти»: історія кам’яниці на Незалежності, 14
Від взуттєвої крамниці Домбровського до «Мінолти»: історія кам’яниці на Незалежності, 14
Змінювалися держави, назви вулиць, гроші, товари та правила торгівлі. Змінювалися і самі мешканці міста. А кам’яниця залишилася.
У самому центрі Івано-Франківська є будинки, повз які щодня проходять тисячі людей, навіть не замислюючись, скільки різних епох вони пережили. Одна з таких кам’яниць стоїть на розі теперішніх вулиць Незалежності та Шашкевича.
Це пам’ятка архітектури місцевого значення, триповерховий будинок, історія якого почалася ще за часів Австро-Угорщини.
Кам’яниця для залізничників
У 1894 році на розі теперішніх вулиць Незалежності та Шашкевича виріс великий триповерховий будинок. Квартири в ньому мали здаватися працівникам Дирекції залізниць.
Кам’яниця належала купчисі Махновській, яка взяла державний кредит на будівництво житла для залізничників. Наприкінці ХІХ століття вона продала будинок підприємцю Володимиру Домбровському.
Саме з Домбровським розпочався один із найцікавіших періодів в історії цієї адреси.
Від учня-шевця до «взуттєвого короля»
Володимир Домбровський народився у 1870 році в сім’ї урядника. Рано втратив матір, а через матеріальні труднощі не зміг здійснити мрію про гімназію. У 12 років він пішов учнем до шевця.
Спочатку хлопець працював у Бучачі, згодом повернувся до Станиславова, де продовжив навчання ремесла у майстра Яна Швабовича. Водночас багато читав, займався самоосвітою та цікавився громадським життям.
У 1887 році Домбровський отримав диплом челядника й вирушив удосконалювати майстерність. Працював у Чернівцях, побував у Румунії, а в 1891 році повернувся до Станиславова. Після військової служби у Львові знову приїхав до рідного міста.
У 1899 році Домбровський відкрив власну шевську майстерню. Поступово невелика справа перетворилася на велике взуттєве підприємство.
Спочатку його магазин-склад працював на вулиці Собєського, 16 — нині це вулиця Січових Стрільців. А в травні 1906 року підприємство переїхало на вулицю Сапєжинську, 14 — таку назву тоді мала частина нинішньої Незалежності.
Тобто саме ця кам’яниця стала одним із головних місць, пов’язаних із бізнесом Домбровського.
У найкращі роки його підприємство виготовляло до 10 тисяч пар взуття на рік. Воно успішно конкурувало з чеськими та віденськими фірмами. Окрім звичайного взуття, Домбровський виготовляв ортопедичні та спортивні моделі, зокрема взуття для футболу.
Підприємцю доводилося боротися і за місцевого покупця. У 1914 році німецькі фабрики буквально заполонили Станиславів рекламою своєї продукції.
Домбровський відповів власною рекламною кампанією, наголошуючи на міцності та якості місцевого взуття і закликаючи містян підтримувати місцевого виробника.
Згодом Домбровський став не лише успішним підприємцем, а й одним із впливових громадських діячів міста.
У 1912 році його обрали радним магістрату, а пізніше він обіймав керівні посади у міському управлінні. У 1921 році став головою «Об’єднання польських міщан», а в 1929 році — президентом Ремісничої палати.
Але історія кам’яниці на Незалежності, 14 на цьому не закінчилася.
Гастроном, який працював до опівночі
Після Другої світової війни будинок уже опинився в іншій державі та іншій економічній системі.
У 1950–1970-х роках тут працював один із популярних міських гастрономів. Старожили називали його «другим за значимістю після “Чернівецького”».
Його головною особливістю був графік роботи — гастроном працював до опівночі.
«Цей гастроном був єдиний, який працював до опівночі (принаймні, пригадую, в 60-х роках точно). Отож, коли не встиглося щось купити до 22-ї в інших крамницях, то ще можна було швидко побігти туди й отоваритися», — пригадує художник Ігор Роп’яник.
Для радянського міста, де магазини працювали за чітким графіком, це було неабиякою перевагою. Коли інші крамниці вже зачинялися, сюди ще можна було забігти за продуктами.
«Веселка» і магазин подарунків
У 1980-х роках на цьому місці відкрився магазин «Веселка».Це була вже зовсім інша торгівля. У магазині працювали відділи галантереї, взуття та посуду. Окремою популярністю користувався відділ годинників. Тут же працював весільний салон.
Для франківців того часу «Веселка» була одним із помітних магазинів у центрі міста — місцем, куди приходили не лише за необхідними речами, а й за подарунками та сувенірами.
«Там у 80-х був крутий подарунковий магазин, де можна було купити і сувеніри, і галантерею», — згадує старожил Роман Синтин.
«Мінолта» — магазин із товарами за бони
Але, мабуть, найбільше ця адреса запам’яталася франківцям уже на початку 1990-х років. Саме тоді тут відкрилася крамниця «Мінолта» — один із перших комерційних магазинів, де товари продавали за валюту. Це був час, коли радянська система торгівлі вже розвалювалася, а місто поступово знайомилося з новими правилами приватної торгівлі.
У «Мінолті» отоварювали бони — своєрідні замінники іноземної валюти, які, зокрема, отримували працівники, котрі працювали за кордоном.
«В “Мінолті” отоварювали бони (це замінник доларів, які отримували в Москві працівники, які працювали за границею). Товари були шикарні. Прості люди там отоваритись не могли», — розповідає краєзнавець Ігор Менів.
Тож звичайний франківець далеко не завжди міг дозволити собі покупку в «Мінолті». Потрібно було мати відповідні гроші. Для багатьох магазин став майже виставковою залою — люди заходили подивитися на товари, які тоді здавалися недоступними.
Фактично «Мінолта» стала символом початку нової епохи — коли дефіцитні радянські магазини поступово поступалися місцем комерційній торгівлі, а іноземна валюта ставала частиною повсякденного життя.
Від австрійської кам’яниці до сучасного магазину
За понад 130 років кам’яниця на розі Незалежності та Шашкевича бачила кілька абсолютно різних міст.
Її звели в австрійському Станиславові як житловий будинок для працівників залізниці. Потім вона стала власністю Володимира Домбровського — підприємця, який перетворив ремесло на велике взуттєве виробництво. На початку ХХ століття тут працював його магазин-склад на тодішній Сапєжинській.
Після війни в будинку торгували вже зовсім іншими товарами: спочатку тут працював знаменитий гастроном, потім магазин «Веселка», а на початку 1990-х — «Мінолта», куди містяни приходили дивитися на недоступні для більшості товари.
У 2000-х роках тут працювала сувенірна крамниця “Червона калина”.
Сьогодні в приміщенні розташований ювелірний магазин.
